На Львівщині вже рік працює релоковане із Харкова кондитерське підприємство AllCookies. Бізнесмени наважилися на переїзд, коли їхнє місто активно обстрілював ворог, і вмовили переїхати ключових працівників. Зараз за рік роботи у Самборі половина працівників їхнього підприємства – місцеві, а вже з вересня компанія планує відновлювати виробництво і вдома, щоб зберегти своїх довоєнних клієнтів.
ZAXID.NET відвідав виробництво пісочного печива у Самборі і розповідає, як виживає в час війни український бізнес.
Переїзд за 1100 кілометрів
Кондитерське підприємство AllCookies працює з 2018 року і спеціалізується на випічці пісочного печива. Керівниця компанії Інесса Саваріна розповідає, що компанія вирішила переїхати на умовно безпечний захід країни торік у квітні, коли Харків потужно обстрілювали. Самбір вибрали тому, що знайшли відповідне приміщення зі всіма потрібними для виробництва умовами.
«Ніхто з нас майже не знав такого міста, як Самбір. Спершу ми жили у Львові, щодня доїжджали, було дуже складно. Але потім знайшли житло тут. Робітники жили в офісних приміщеннях: дівчата у конференц-залі, для них там поставили ліжка. Хлопці в іншому приміщенні. Переїжджали разом зі сім’ями», – згадує Інесса Саваріна.
Компанія не скористалася державними програмами з релокації, бо треба було чекати, але вже потім за обласною програмою отримала півмільйона гривень на обладнання. За них купили пакувальну машину, яка швидше і якісніше працює.
Керівниця кондитерського підприємства Інесса Саваріна
Фірма раніше працювала у східному і південному регіоні та планувала розширятися на захід. Війна тільки пришвидшила ці плани.
«На заході країни у нас не було дистриб’юторів. До війни ми мали план розширятися на західні області, вже знайшли регіонального менеджера. Так план, намічений на вересень, через війну здійснився раніше. Ціле літо ми напрацьовували нові бізнес-знайомства, шукали партнерів. Працюємо з Тернополем, Закарпаттям, Хмельницьким, Рівним, Луцьком», – пояснює директорка компанії.
Позитивним моментом Інесса називає те, що на Львівщині у них значно менше конкурентів. Відзначає і хвалить Biscotti з іноземними інвестиціями.
«У такому мегаполісі, як Харків, схожих підприємств близько 200, і там AllCookies було малим підприємством. Тому ми за ці роки дуже стартанули. А тут майже нема конкурентів», – каже Інесса Саваріна.
Обороти впали вп’ятеро
Раніше AllCookies випускало по 100 тонн продукції на місяць. Тут обсяг впав у п’ять разів. Лише в один місяць вдалося вийти на близько 40 т. І проблема не в потужностях, а у фінансових можливостях споживача, каже директорка компанії. Окрім того, на продажі впливає сезон: печиво краще продається в холоднішу погоду.
«На збут також впливає те, що багато дистриб’юторів, торгових агентів мобілізовані. Це розвозка, розвантаження товару, важка робота, тому цим займаються в основному чоловіки. У Чернівцях дуже впали продажі, бо забрали 47 агентів», – пояснює Інесса Саваріна.
З вересня компанія планує відновлювати виробництво і у Харкові, бо логістика дуже складна, оскільки більшість точок збуту – на сході.
Зараз печиво возять до Харкова з Львівщини, що впливає на ціну
Щодо сировини, то з цим особливих проблем немає. Половину закуповують у своїх попередніх, харківських постачальників, які мають склади у Львові. Борошно і цукор купують на місцевих заводах – у Судовій Вишні, Львові. Про фірмовий магазин підприємство поки не думає, бо роздрібна торгівля не дуже вигідна. Але по Самбору організували своє розвезення.
Релоковані і місцеві працівники
У Харкові на виробництві печива працювали біля 40 людей, а тут 20. Половина з них – місцеві. Основні фахівці переїхали у Самбір з Харкова – головний енергетик, головний інженер, технолог, бригадир, тістороб, оператори відсадних машин, пекар. Вони навчали працювати місцевих нових працівників.
Такого виробництва тут у регіоні немає, тому готових навчених працівників не було, всіх вчили з нуля. Самбірчани навчилися робити і складні роботи: чоловіки обслуговують роботу відсадних машин, жінки працюють на лінії глазурювання.
Місцеві мешканки навчились кондитерського мистецтва
На головній бригадирці Наталії тримається виробництво. Вона віддана роботі, давно працює на підприємстві, а тепер вчить нових працівників. Каже, що прийняла рішення переїхати відразу, не вагалася.
«Ми тут більше року. Труднощі були, коли прийшли дівчата, які ніколи не бачили, як працює кондитерське виробництво. Не вміли працювати з глазурованою машиною. І мені довелося це все показувати. Кондитер – це така художня, натхненна праця, приємна. Але трохи важко, бо доводиться багато годин працювати на ногах. Але, мабуть, кожен з них колись мріяв стати кондитером. Я теж до цього була технологом ковбасного виробництва, а потім перекваліфікувалася», – розповіла бригадирка кондитерського цеху, харків’янка Наталія Гайденко.
Бригадирка Наталія Гайденко вчить нових працівників
Ірина – теж харків’янка, але зі своїми земляками познайомилася вже тут, у Самборі. Сюди втікала від війни до родичів. Раніше працювала менеджеркою магазинів одягу.
«Познайомилася з Інессою, вона мене запросила на роботу. Тут гарна команда. Я менеджерка по закупівлях, працюю з дистриб’юторами, формую замовлення. П’ятниця у нас – важкий день, бо відправки: Хмельницький, Дніпро, Черкаси, аж до Харкова доїжджаємо», – розповідає нова офісна працівниця Ірина.
Директорка компанії зазначає, що, окрім робочих питань, спочатку було дуже важко адаптуватися в зовсім іншому регіоні.
«Тут ритм життя зовсім інший – дуже повільний, і ми не звикли. Але вже також трохи сповільнилися, може, й не треба так бігти, як раніше. Складно було порозумітися з новими працівниками, коли треба було працювати в неділю. Це виробничий процес, замовлення не можуть чекати. Коли не було світла, ми працювали вночі», – каже Інесса Саваріна.
З відмінного також відзначає інший клімат – тут сильна вологість. А ще ментальність людей.
«Схід і захід – все-таки є різниця. Різні у нас були і цінності. Нам на сході нав’язували зовсім інші цінності. Ми щось знали, але приїхали сюди, і я знаю тепер про історію набагато більше. Раніше я не розмовляла українською взагалі. Там навіть при бажанні говорити не було співрозмовника. А за три місяці тут пішло», – каже доброю українською харків’янка Інесса.
Ромова баба і печиво їжачки
Уже тут, у Самборі, місцеві жителі намовили їх цьогоріч пекти паски на Великдень. Вони були сирні. А ще керівниця AllCookies називає інші фірмові родзинки – ромову бабу, печиво їжачки, яке продавалося десятками тонн у місяць. І наголошує, що якість є їхньою принциповою вимогою.
Ромова баба
«У кожного виробника є своя фішка. Кожна компанія створює свій бренд і має ціль, яку вона хоче донести. Ми ніколи не економили на якості. Кожна фірма спершу розкручується, а потім починає знижувати собівартість. Але її можна знизити лише за рахунок якості. Я вважаю це неправильним. Одна компанія купувала у нас залежане печиво і використовувала його як вторсировину для виробництва пряників», – пояснює директорка фірми.
Вона додає, що важливо створити чисті робочі місця, щоб працівники мали можливість дбати про гігієну, мати чисту форму. Якщо на цьому не економити, то і продукт виходить гарний. Ці всі витрати також лягають у собівартість, але воно того вартує.
Попри те, що підприємство ще не відновило довоєнних оборотів і ще саме потребує підтримки, воно активно допомагає фронту, співпрацює з волонтерами, підтримує соціальні і дитячі заходи. Після відновлення виробництва у Харкові самбірський цех закривати не планують, будуть працювати паралельно у різних кінцях країни.
Ми використовуємо