Нещодавно в Україні презентували План відновлення країни. Він охоплює 10 років і має на меті в першу чергу реновацію шкіл, доріг, лікарень та житлової площі.
Це відновлення після ударів окупаційної армії, яка забирає життя, майбутнє і ті речі, які здавалися нам до повномасштабного вторгнення: квартири, у яких відчуваєш себе безпечно. Школи, які дають задовільний рівень освіти. Університети, які відкривають доросле життя перед молодими людьми.
Загарбники руйнують і нищать, не залишаючи за собою майже нічого – лише випалені поля та зруйновану вщент інфраструктуру. Однак політичне керівництво країни запевняє: все відбудуємо і відновимо.
«Для чого ми говоримо про відновлення зараз, коли війна ще не завершилась? Щоб у перший день миру вже відчувати його повноцінно. Щоб уже була системна відбудова всього, що зруйнувала російська армія. Щоб уже були гарантії безпеки для наших людей. Щоб люди вже знали, куди і як вони можуть повернутись, якщо вони виїхали за кордон, рятуючись від бойових дій. Щоб медична система відновила свій потенціал. Щоб для батьків не залишилося питань без відповідей про освіту для їхніх дітей. Щоб люди точно знали, що для них є робочі місця в Україні і є вибір, як проявити себе. І щоб усі ветерани й ветеранки, які пройшли пекло боїв, реально відчували вдячність нашої держави», – пояснив на Саміті перших леді президент України Володимир Зеленський.
Збитки на мільярди доларів, шкода на мільйони життів
Станом на кінець травня, експерти оцінювали збитки, завдані Росією Україні, в понад 1 трильйон доларів. І тут йдеться не лише про розвалену інфраструктуру та міста, буквально стерті з лиця землі. Велику роль грають і неотримані інвестиції та втрати внутрішнього валового продукту. Наприклад, цьогоріч Україна мала наростити ВВП на 4-4,5%, тобто близько 10 мільярдів доларів.
Однак не зможе – через вторгнення Російської федерації на свої території. Збитки вже підраховують у різних областях і на перший погляд картина здається вкрай похмурою.
Наприклад, для відновлення Луганщини знадобиться орієнтовно 10 років, розповідає голова тамтешньої ОВА Сергій Гайдай.
«Це включаючи розмінування. У населених пунктах, де тривали важкі бойові дії, повністю зруйнована критична інфраструктура. 90% житлових будинків обстріляні, 70% з них доведеться зносити», - пояснює глава області.
Зараз країна збирає свідчення про зруйновані об’єкти. На час написання цього матеріалу їх назбиралося понад 2200, однак бойові дії ще тривають. Оглянути їх можна на Карті руйнувань.
Хто буде відновлювати Україну?
Загалом 15 країн світу вже зголосилися взяти участь у майбутній відбудові. Прем’єр-міністр Денис Шмигаль пояснив, які українські регіони обрали ці держави:
- Німеччина – Чернігівську;
- Канада – Сумську;
- США та Туреччина – Харківську;
- Чехія, Фінляндія та Швеція – Луганську;
- Бельгія – Миколаївську;
- Швеція та Нідерланди – Херсонську;
- Швейцарія – Одеську;
- Норвегія – Кіровоградську;
- Австрія – Запорізьку;
- Польща та Італія – Донецьку.
Однак є й проекти, які передбачають відновлення певних об’єктів інфраструктури. Наприклад, Греція відбудує в Маріуполі пологовий будинок, а Італія допоможе повернути тамтешній драмтеатр. А до відновлення Харкова долучиться британський архітектор і дизайнер Роберт Фостер.
План відновлення України поділили на три ключові етапи.
Перший – це відновити все, що потрібно нагально і має критичне значення для життя українців. У звільнений Чернігів запустити водопостачання, тобто відремонтувати водогін. Київська область потребує термінових переправ, бо люди не можуть добратися до певних сіл.
Друга частина – це вже відновлення. Цей етап розпочнуть після завершення воєнних дій, йдеться про тисячі проєктів відбудови.
Третій етап цього плану – довгострокові зміни. Вони стосуються, зокрема, освіти, медицини, зеленого переходу та нового військово-промислового комплексу.
Частину коштів скерують також на інтеграцію України до Євросоюзу. Серед того, що планують реалізувати у цій частині програми - відкриття ринків G7 та ЄС, гармонізація законодавства України з ЄС, підтримка громадянського суспільства, залученого у процес моніторингу та підтримки процесу євроінтеграції України.
«Ми долучаємо до процесу всіх міжнародних партнерів для того, аби показати, що кошти, виділені на відновлення, використовуються максимально ефективно, чесно і справедливо. Вже зараз частина тих коштів, які міжнародні партнери надають Україні, проходять через Трастовий фонд Світового банку та адміністративний рахунок МВФ. Це дозволяє підвищити рівень підзвітності й показати, як саме використовуються ці кошти, кому вони йдуть і як вони допомагають Україні та простим українцям. Ми ініціюємо створення Advisory group, куди увійдуть європейські політики, американські та європейські економісти зі світовими іменами. Це професіонали, які допоможуть не лише сформувати стратегію, але і продемонструвати наш рівень відкритості», - пояснює прем’єр-міністр України Денис Шмигаль.
Навіщо країнам відновлювати Україну?
Якщо коротко: це інвестиції, що сприятимуть обміну досвідом та довготривалій співпраці.
Детальніше пояснює експерт Ради зовнішньої політики «Українська призма» Олександр Краєв: «Тут є декілька аспектів. Якщо ми кажемо про суто економічний, то треба розуміти, що як би це дивно не звучало, це є не просто морально правильна річ, це економічно правильна річ. Тому що відновлення міст означає так чи інакше інвестиційні проекти. Ми бачимо, що росіяни зруйнували дуже багато наших промислових об’єктів. Росіяни знищили дуже багато наших бізнесів. І тепер ці бізнеси можуть відродитися. А ті, хто буде в них інвестувати, хто буде в містах відновлювати інфраструктуру, бізнеси, вкладати гроші - відповідно, вони на цьому зароблять….Все максимально прозоро і максимально зрозуміло. Тому окрім моральної сторони, є економічна. Є також і політична сторона. Це, скоріше, стосується великих країн. Для них Україна – молода демократія, яка опирається диктаторському режиму, і це історія успіху».
Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль пропонує встановити ключовим джерелом відновлення заморожені російські активи. Щодо інших можливостей фінансування – ґранти та пільгові кредити міжнародних фінансових організацій і країн-партнерів, інвестиції приватного сектору, і, звісно, кошти бюджету України.
Ми використовуємо