Найбільший житловий масив Львова: історія Сихова у фото та відео

Житловий масив Сихів є основою Сихівського району міста. Завдяки вдалому транспортному сполученню з центром міста та комфортній інфраструктурі він продовжує активно розвиватися та забудовуватися. «Фотографії старого Львова» розповідають, як передміське село стало найбільшим спальним мікрорайоном міста.

Сихів виник на території однойменного передміського села, перша згадка про яке датується 1409 роком. Воно згадується у зв’язку з тим, що Пйотр Влодкович придбав його у попередніх власників – Івана Русина та його дружини Оксани за 50 кіп грошів руських. У 1411 році Влодкович продав Сихів Іванові з Зубри за 60 кіп грошів руських та коня. Того ж року він знову викупив село, а за рік остаточно продав Янові з Берави і Зубри за 130 кіп грошів.

Упродовж 1507-1509 років міські райці (консули) купляли землі Зубри та Сихова. Для цього вони брали гроші з міської скарбниці, особисті кошти, але грошей не вистачало, тому позичили 300 гривень у декана Латинської катедри – Яна Кровіцького. Про ці події йдеться у «Хроніці міста Львова» Бартоломея Зиморовича.

У 1525 році король Сигізмунд І надає Зубрі та Сихову магдебурзьке право: «…міські села, що називаються Зубря та Сихів і знаходяться у Львівському повіті, осаджені на земському праві, ми (…) перевели і перенесли (…) на міське магдебурзьке право і юрисдикцію згаданих львівських бурмистра і райців, сучасних, і що в майбутньому будуть, назавжди приєднуємо, записуємо і вводимо, вилучаючи і звільняючи згаданих бурмистра, райців та жителів тих сіл Зубрі та Сихова з усієї юрисдикції і зверхності всіх і кожного в нашому королівстві воєвод, каштелянів, старост, суддів, підсудків та інших будь-яких земських, гродських і возних урядовців, від позивів земських і гродських судів…».

До 1673 році на Сихові був лише один фільварок. Райці віддавали його в оренду або доручали комусь господарювати в ньому, а прибуток ділили між собою. У 1673 році вони вирішили розділити Сихів на 12 частин, щоби кожен раєць мав свій сільський двір, поле і кметів. Прибутки з шинкування, млинів і ставу йшли до спільної каси для поділу між усіма. На Різдво кожен мав право вільно вирубувати ліс і вивозити до 12 возів дерева. Після смерті райця вдова і діти мали право користуватися маєтком ще рік і шість тижнів.

У 1774 році Сихів мав статус села та налічував 46 селянських дворів з тяглом – 75 коней і 45 волів. Він належав до греко-католицької парафії. Станція «Сихів» з’явилася 1865 року, коли поруч проклали залізничну лінію Львів – Чернівці.

Станція «Сихів», фото Мар'яни Іванишин

Українсько-польські бої 1918 року відбувались і на Сихові. Зранку 27 грудня 1918 року розпочався наступ. Південні групи УГА зайняли Сихів, а загони Українських Січових Стрільців – Зубру, і дійшли до Козельник та Персенківки. Зі сходу українські війська майже увійшли на Личаківське передмістя, а з півночі прорвалися до Замарстинова, Збоїщ і Жовківського передмістя. Через те, що прийшла підмога полякам, ситуація кардинально змінилася. Наступ українських військ був зупинений.

Панцирне авто з дивізіону УСС на Сихові

У 1942 році під час німецької окупації Сихів приєднали до Львова, але після приходу радянської влади він знову став одним із сіл Пустомитівського району. Повторно до Львова Сихів приєднали 13 червня 1952 року.

Перший проект детального планування та забудови Сихова, який уточнив намічені генпланом траси майбутніх магістралей, розробили у 1965-1966 роках. Подальше проектування здійснювалось у 1970-х роках. У 1979 році розпочалось будівництво першої черги житлового масиву Сихова після прокладення вулиці Ізоляторної (тепер – вул. Сихівська).

Перший великий будинок здали на початку 1981 року за адресою вул. Сихівська, 2, 4, а до літа – ще два. Відтак почалась жвава забудова району. Кінотеатр ім. Олександра Довженка (нині – «Центр Довженка») збудували у 1986 році.

Поштівка 1989 року

Район «Іскри», фото «Сихів Медіа»

Окрім порівняно недавніх будівель, на Сихові можна побачити і унікальну пам’ятку сакральної архітектури XVII ст. – дерев’яний храм Пресвятої Трійці. Деякі історики вважають, що церкву спорудили у 1654 році, коли до Львова наближалося військо Богдана Хмельницького, за сприяння гетьмана. На табличці пам’ятки архітектури при вході до храму також вказана ця дата, але за останніми даними, знайденими в архівах Кракова, церкву збудували мешканці села Сихова у 1600 році. Стінопис храму датується 1683 роком.

За часів СРСР церква використовувалась не за призначенням. У 1971 році її покрили гонтом, а у 1974-му передали Львівській картинній галереї. У 1980-х роках церкву мали намір перевезти на територію Шевченківського гаю, але відмовились від цієї ідеї. Протягом 1989-1990 років храм повернули громаді УГКЦ, а після цього провели низку реставраційних робіт.

Новий етап розвитку Сихова розпочався у 90-х. У 1994 році звели ТЦ «Зубра», перший поверх якого виконаний у вигляді відкритої аркади. На всеукраїнському конкурсі 1994 року цей об’єкт відзначили як найкраще побудований та спроектований. Неофіційна назва торгового центру – Санта-Барбара -з’явилася під час трансляції на українському телебаченні однойменного американського серіалу. Арки на фасаді торгового центру схожі на ті, що були на фасаді будівлі в серіалі. Назва настільки прижилася, що досі нею називають частину мікрорайону поруч з ТЦ.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ будувався протягом 1995-2000 років та був освячений у жовтні 2000 року. Зведена церква за проектом канадського архітектора Радослава Жука в стилі модернізованого візантизму. 25 червня 2001 року перед храмом Папа Римський Іван Павло ІІ провів літургію для молоді, відвідали півмільйона вірних.

У 2002 році перед церквою спорудили пам’ятник понтифіку, а 28 вересня 2007 року поруч заклали парк імені Івана Павла ІІ. У 2021 році з нагоди 20-річчя візиту Папи Римського до Львова вулицю Хуторівку на Сихові перейменували на його честь.

Порівняно зі швидкими темпами житлової забудови, створення транспортної інфраструктури відбувалося повільнішими темпами. У 1970 році проклали тролейбусну лінію до станції «Сихів» по вулиці Зеленій, який забезпечив сполучення з колишнім село. До мікрорайону їздив лише автобус.

Кінцева тролейбусів на станції «Сихів», фото «Сихів Медіа»

У 1997 році проклали тролейбусну лінію в район багатоповерхової забудови з кінцевою зупинкою біля кінотеатру Довженка. У 2011 році її продовжили до ТЦ «Зубра». У 2020 році тролейбусна лінія з'явилася на вул. Хуторівка.

У 2004 році ввели в експлуатацію сихівський шляхопровід, при побудові якого ліквідували вулицю Брусничну. У 2014-2016 роках завдяки кредиту ЄБРР та гранту збудували трамвайну лінію вулицею Стуса та проспектом Червоної Калини, яка сполучила Сихів із залізничним вокзалом та центром міста. Ця лінія була ще в проекті забудови району 1978 року, однак спершу для потреб житлового масиву вистачало автобусів, а потім на будівництво не вистачало грошей у бюджеті.

Запуск трамвая на Сихів, фото ZAXID.NET

Зараз Сихів є одним із найпривабливіших спальних районів із достатньо самостійною інфраструктурою. Тут є багато різноманітних кафе, ресторанів, магазинів, аптек, заправок, банків, супермаркетів, готелів, фітнес-клубів та спортзалів, працює кінотеатр, кілька торгових комплексів, ринків, зокрема оптовий ринок «Шувар».