Як у львівському шпиталі Святого Луки лікують рани від війни

Лікарня Святого Луки, а донедавна 8-ма міська лікарня, за понад чотири місяці повномасштабного вторгнення приймала в рази більше пацієнтів. Лікарі шпиталю допомагали, загоювали, ставили на ноги та підтримували. Лікарня береже чимало людських історій – серед них і травми, що їх завдала війна. І йдеться не лише про фізичні пошкодження.

Саме в цьому закладі нещодавно одружилася пара переселенців. «Вінчав» їх директор лікарні Василь Трунквальтер.

Ігор та Наталя з Донеччини одружились у львівській лікарні

Літню журналістку і волонтерку з Херсону жорстоко побили окупанти, бо не хотіла віддавати українського паспорта. Напівпритомна, із переламаним хребтом, 70-річна Тетяна Антонюк ледь змогла залізти до автівки і втекти з ворожого блокпоста.

Евакуаційним потягом у важкому стані її довезли до Львова. Уже понад місяць жінка перебуває у нашій лікарні Св. Луки Першого медоб’єднання Львова.

В будинок іншого чоловіка з Попасної потрапив снаряд, помешкання загорілося. Щоб вижити, 75-річний Михайло кілька метрів пробирався до виходу крізь полум'я. Одяг горів просто на ньому. Із опіками 20% тіла чоловік теж лікувався у лікарні Св. Луки.

75-річний Михайло з Попасної

Таких історій – десятки. Лікарі намагаються «загоїти» рани війни. Із фізичними вдається. З іншими працюють психологи та психіатри.

***

Зараз ситуацію в шпиталі його очільник оцінює словом «добре». Але, каже, недужих побільшало і на це є кілька причин.

«У нас дуже велика кількість пацієнтів. У нас є брак приміщень, де ми можемо розміщати пацієнтів. І це не тільки пов’язано із війною, а й з тим, що є велика кількість внутрішньо переміщених пацієнтів. Тому кількість населення у зоні нашого обслуговування зросла. Звичайно, ми нікому у госпіталізації не відмовляємо. Ми всіх пацієнтів госпіталізовуємо, проблем зараз немає. Контролюємо цю ситуацію: виписуємо на амбулаторне лікування, виписуємо на реабілітаційне лікування, переводимо пацієнтів у лікарні не першої лінії надання медичної допомоги. Тобто зараз якоїсь катастрофи чи проблем немає», – розповідає директор лікарні Св. Луки Василь Трунквальтер.

Перші тижні війни для були складними. «Невизначеність» – ось слово, яке найкраще описує часи на початку повномасштабного вторгнення на територію України. Лікарня одразу перейшла в посилений режим роботи, доводилось залучати кілька чергових бригад, аби підготуватися до масових поступлень інколи й сотні пацієнтів.

Перші тижні були важкими ще й тому, що шпиталь намагалися забезпечити всіма розхідними матеріалами й медикаментами, аби пацієнтам нічого не бракувало.

Василь Трунквальтер пояснює: «Дуже багато нам допомагають європейські країни. Колосально багато. Це різна допомога: від доброго слова, яке є також вкрай необхідне, і до дороговартісного обладнання. До прикладу, у нас був прем’єр-міністр Польщі, який гарантував, що для нашої лікарні забезпечить МРТ-апарат. Це обладнання, яке на сьогодні коштує мільйон доларів».

Європейські (і не лише) колеги часто діляться й досвідом; навіть працюють у шпиталі. Наприклад, шведські медики допомогли у лікування опікових ран кількох пацієнтів. Були колеги із міжнародної організації «Лікарі без кордонів» з експертами з різних країн, які допомагали з розподілом пацієнтів.

Американські лікарі подарували обладнання вартістю у понад 80 тис. доларів. Це сучасна наркозна станція та обігрівачі інфузійних розчинів.

Але міжнародні експерти не лише радять чи допомагають, а й черпають знання від українських медиків.

«Звичайно, що і наші лікарі вже мають колосальний досвід, бо наша лікарня більше була спрямована на роботу з політравмою», – додає Василь Трунквальтер.

Однак лікувати «рани від війни» важче, ніж ті випадки, які могли трапитися з людиною за мирних часів. Часто це мінно-вибухові травми, які потребують комплексного підходу та тривалої реабілітації.

«Дуже, скажімо, просте для медиків пояснення: при бойовій травмі в основному йде поєднана та комбінована травма. Коли ми маємо справу з одним опіком – винесли людину, наприклад, з палаючого будинку. Чи, до прикладу, падіння з 9 поверху. Тоді ми маємо ситуацію з переломами і розривом внутрішніх органів. Але коли ми маємо справу з бойовою травмою, то мусимо розуміти, що там може бути хімічний чинник, термічний чинник, може бути ударна хвиля, тобто йде «підсилення» кожного з чинників», – розповідає директор лікарні Св. Луки.

З такими травмами працювати важче, бо вони потребують довшої роботи та комплексного підходу багатьох спеціалістів.

«Плюс психологічний чинник: із пацієнтами мають працювати і психологи, і психіатри», – додає Василь Трунквальтер.

Шпиталь Святого Луки входить до Першого територіального медичного об’єднання. Незабаром перед цими лікарями постане новий виклик: у Львові реалізовують Національний центр реабілітації «Незламні».

Там займатимуться реконструктивною хірургією, ортопедією і роботичним протезуванням. Щороку у центрі «Незламні» планують лікувати понад 50 тис. пацієнтів та проводити понад 10 тис. операцій.

Постраждалим не лише встановлюватимуть протези, тут їх і виготовлятимуть. Проект уже представили на форумі донорів, там зібрали понад 2 млн євро. Ініціативу презентували й депутатам Європарламенту. Загалом потрібно 77 мільйонів. Тож іноземних інвесторів закликають фінансово підтримати майбутній центр.