Місто Львів – місто?

Місто просто так не постає. Хтось мусів прийти на цей пагорб і оселитися з цілком конкретною метою – жити тут, вижити тут. Міста з’являються не спонтанно. Міста – це обдумане насильство над простором.

Це штучні творіння людей ціною наруги над незайманими природою і площею. Місто - це нова якість, в якій людина мусить відмовитися від повної свободи та інстинктивних звичок. У цьому є засадничий, хоча й примітивний, поділ: місто - це не село.

Якщо село покликане вберегти максимальний контакт людини з природою, то місто покликане до цілком протилежного - природній людині нав'язати цивілізаційні, тобто неприродні, правила співіснування. Гладка ванна на восьмому поверху панельного будинку, суцільна бруківка навколо, трав'яні газони (якими заборонено тупцюватися), світлофор, промзона, тролейбус-трамвай, притишені розмови в кав'ярнях, робочий графік від 9-ї до 18-ї - усе це МІСТО. Усе це - добровільна угода людей, які захотіли організуватися в щось дуже умовне з метою самообмеження. Місто вимагає від свого мешканця пожертви. Чим природніша людина в місті, тим гіршим є місто. Це до теми про те, чи хорошим містом є Львів.

Можна цілком зрозуміти Богдана-Ігоря Антонича, який був сином священика, і, приїхавши до омріяного міста, натомість побачив тут борделі, казино, а ще «дубове листя, терези купців, цигани, щоденний гамір і щоночі вічні зорі». Якими б вічними зорі не здавалися з міського балкону, місто стає містом якраз завдяки своїй ненормальності і штучності. Ось чому древні люди, аби якось облагородити свої міста (свої дітища), придумували для них патронів із лику святих та великомучеників. Цей самообман допомагав бодай позірно виправдати факт існування міста - неприроднього місця, в якому люди погоджуються жити ключиця-в-ключицю і все природнє (вода, відходи, опалення) переводити в грошовий еквівалент. Сучасний Львів далеко не пішов - навіть зараз тотальним для Львова є міф про лева чи левів (які у цій місцині з'явилися хіба що з приїздом рухомих зоопарків), і цей міф у чарівний спосіб зафарбовує Львів, додає цьому місту певного шику. Але це - самообман. Чи, радше, самовиправдання, аби місто здобуло легендарні підстави вважатися онтологічно особливим. Львів, безумовно, місто. Тобто - не село. Невже?

Ключове питання сьогоднішнього Львова - чи є він містом-феноменом, а чи, може, Львів є лишень великим населеним пунктом із великою кількістю населення, яке лише споживає місто, але не формує його? Пропоную пильно поспостерігати за Львовом і сучасними львів'янами. „Іду на хату" - молодіжний сленг видає істинну природу левової частки молодих львів'ян: вони мислять як мешканці сіл, які направду живуть у хатах, а не забетонованих квартирах. „Я за півгодини буду в місті", - повсюдно чути в маршрутках, які з'єднують центр міста з його околицями. І ця фраза видає кожного, хто ментально не є міщанином. Та найкрасномовніша ілюстрація - Львів на вихідні. Він наполовину порожній. Львів'яни роз'їхалися „на село". На село - це додому. Кожен другий-третій львів'янин щодня прокидається, чистить зуби, нашвидкоруч запихає в себе харч, мчить на роботу, під вечір проїжджає повз Оперний театр, на ніч знову потрапляє в одекоровану чотирикутну клітку під назвою „рідний дім" - і вважається львів'янином. У робочі дні. Однак на вихідні він шукає нагоду відпочити від міста, втекти від нього. „Втекти від Львова" - це найкращий доказ того, що львів'яни - не міщани. Для них місто - це чужа і вимушена атмосфера на щодень, але не для душі. Такі львів'яни своїх дітей змалку вчать не приростати до Львова, не асоціювати себе з ним. Ці неміські львів'яни дуже точно вловлюють базову суть міста. Для них місто Львів - це направду машини, техніка, труби, комунікація, дроти, електрика і так далі. Якщо ти цього не сприймаєш як свій обраний світ, то ти не міщанин, а, отже, ти просто егоїстичний споживач міста. Тому питання „чи є львів'яни справжніми міщанами" має дуже скептичну відповідь.

Та, власне кажучи, що робить місто містом? Місто продукує певний дух та ідеологію. Усі критерії міста можна зреферувати в один дуже простий пункт - місто об'єднує в собі різних людей із різними світоглядами. В селі інакодумство - це шлях до публічної інквізиції. Натомість місто має унікальне покликання стати котлом із толерантності та здорового космополітизму. Для того, аби місто виконувало цю цивілізаційну асимілятивну функцію, воно повинно складатися з різних прошарків населення. Тобто, місто є чітко вираженим містом тоді, коли воно є розмаїте своїм населенням. Тепер стає зрозуміло, чому Львів був справжнім містом 100 років тому, чому цей титул деноміновується в сьогоднішні дні. Старий Львів мав єврейсько-німецько-польсько-українське обличчя, і цим він був цікавим та феноменальним. У старому і навіть радянському Львові стрімко розвивалися субкультури яксамраз завдяки неоднорідності міста.

Натомість сучасний Львів - сірий. Сучасний Львів не має не те що кілька впізнаваних облич - він навіть не має одного. Якщо образно, то Львів перетворився у населений пункт „ексів". Екс-селяни вперемішку з екс-радянськими людьми, яким важко живеться. Типовий львів'янин - це новоспечений львів'янин. Це гість із села у першому-другому коліні, який ніколи не зможе зрадити свого походження і природньої для нього сільської ментальності. Оскільки ядро „львівськості" розмите історичними катастрофами (виселення людей, насильницька заміна львів'ян на приїжджих), то, відповідно, Львів не може „перетравити" селян і переробити їх у міщан. Тому відбувається зворотнє: вихідці з села, користуючись панівною арифметичною перевагою, переробляють місто під себе.

У сучасному Львові фактично немає кластерної структури населення. Приміром, у Москві є чіткий поділ на москвичів і всіх інших. Всі інші змушені проходити принизливу процедуру реєстрації, а потім обслуговувати москвичів (чорноробочі, вантажники, торгаші, будівельники, повії). Московський приклад - дикий і фактично винятковий, але показовий у плані того, як місто себе ідентифікує з чужими. Щось схоже (у більш цивілізованому вигляді) відбувається в Києві. Місто випрацювало настільки свій упізнаваний стиль та ритм життя, що всі приїжджі з провінції за тиждень свого проживання у столиці намагаються „косити" під киян. Якщо це не вдається, то місто тебе виштовхує. Тому сила силенна львів'ян, які виїхали до Києва, миттю стали повноцінними киянами (за режимом життя і вимогами до нього). Львову залишається хіба заздрити, що він не здатен усіх приїжджих робити міщанами.

Різних людей із різними світоглядами у Львові - мізерно мало. Місто Львів має обмаль самоорганізованих замкнених груп, які є в кожному справжньому місті. Майже відсутній у Львові кластер так званої „золотої" молоді. У місті повнокровно не розвивається жодна масштабна меншина - ні етнічна, ні національна, ні релігійна, ні мистецько-музична, ні сексуальна. Однорідність Львова є основним поясненням того, чому Львів не здатен на ривок у розвитку, - в місті на фундаментальному рівні відсутня конкуренція середовищ. Даю руку на відсіч, що Львів би трохи зарухався, якби на ключових постах у місті з'явилися політичні вороги, якби сюди зайшов інородний капітал. З цього огляду, Львів із великою натяжкою можна назвати містом у цивілізаційному значенні цього слова. Сюди не переїжджають - сюди з'їжджаються з понеділка.

У чому Львів дотримується традиції - так це в тому, що місто є містом базарів. Неспроста головною площею міста є площа Ринок. Базар - це типово львівський феномен, який багато в чому пояснює оселянення Львова. Історично Львів жив із базарів, тобто із села. Базар поволі стирав межу між селом і містом. Завдяки базарам село проникає в місто і залишається в ньому. Ні Відень, ні Венеція, ні Севілья, ні інші ровесники Львова не втратили свого міського контенту головно через те, що в цих містах базар не відігравав аж такої ролі, як у Львові. Сучасний Львів - це місто базарів, зокрема стихійних. Завдяки цьому Львів пахне селом неймовірно. Це - сучасний і невідворотний Львів.

Кожне місто повинно чимось засадничо вирізнятися з-поміж інших. Так-от, сучасний Львів вигідно вирізняється своєю несучасністю. Основний капітал цього міста - це старовинний архітектурний спадок ліберальних імперій, які нічого спільного з Україною не мають. Для нельвів'ян Львів є Львовом передовсім завдяки архітектурі, створеній іноземцями дуже давно. Можливо, це й пояснює нинішню розірваність між Львовом і львів'янами. Львів'яни - досить випадкові люди в цьому місті, і це те, з чого й треба починати...

Фото з сайту svit.ukrinform.com