Влада не визнає Голодомор геноцидом, щоб не дратувати „російського ведмедя”, - історик

Нинішнє керівництво України не буде докладати жодних зусиль щодо міжнародного визнання Голодомору 1932-33 актом геноциду, щоб не дратувати „російського ведмедя”. Більше того, є ризик, що на догоду північно-східному сусідові може відбутися перегляд наявної оцінки голоду й національному рівні. Таку думку висловила Оксана Кісь – кандидат історичних наук, співголова Науково-дослідного Центру "Жінка і суспільство".

«Тому головним завданням істориків нині я бачу утримування досягнутих позицій та поглиблення дослідницьких зусиль. Важливо продовжувати міждисциплінарне вивчення як причин та обставин Голодомору, так і його віддалених наслідків для українців. Важко не погодитися із думкою Барбари Міштал: як для особи, так і для суспільства можливість оприлюднити спогади про травматичне минуле та здатність визнати його частиною історії є необхідним кроком на шляху до звільнення від страждання», - зазначила О.Кісь відповідаючи на запитання ZAXID.NET щодо нової політики пам’яті в Україні.

«Роль історика у цьому процесі важко переоцінити: саме він/вона є медіатором, який перетворює живі спогади у історичні наративи, осмислює та інтерпретує явища і факти, конструюючи із минулого історію, яка відтак набуває потужного суспільного і політичного значення у сьогоденні. Така місія накладає на істориків значну відповідальність за виваженість та безсторонність позиції. Серед головних ризиків – небезпека перетворитися з дослідника на учасника сучасних політичних баталій за пам’ять. Історичне дослідження колективної травми є особливо складним через його неминучу емоційну забарвленість (є ризик того, що ми будемо думати, відштовхуючись від пам’яті, замість того, щоб думати про пам’ять) та політичне значення (що проявляється у змінах курсу офіційної політики пам’яті). За таких обставин лише професійна відповідальність, постійна саморефлексивність та критична настанова і до предмету пізнання, і до панівних ідеологій має стати наріжним каменем дослідницької стратегії історика», - зазначила О.Кісь.