Примара війни

Китайський прем’єр маоцзедунівських часів Чжоу Енлай увічнив себе одним-єдиним висловом: «У кожного покоління неодмінно має бути своя війна». Але, звичайно, це не про нас із вами.

Згідно із даними соціологічного дослідження, оприлюдненими нещодавно у Києві під час круглого столу "Росія і Україна: влада і суспільство в період економічної кризи", Україна посіла третє місце серед держав, ворожих Росії. За підсумками 2008-го, 21% росіян ставиться до України вороже. Ворогом номер один є Сполучені Штати Америки, а ворогом номер два - Грузія. З Грузією Росія вже воювала...

«Ви ж про війни почуєте і про воєнні чутки, глядіть не лякайтеся, бо «статися належить тому»... бо «повстане народ на народ і царство на царство».

Матвія, 24, 6-7

Ми особливе покоління. Всі попередні мали свої війни, а ми з якогось дива собі зазубрили, що з нами цієї біди не трапиться. Бо це ж ми з вами. Але так само думали всі покоління перед нами... Та нічого, все одно ми себе втішаємо, що з ким-ким, а з нами такого не станеться. І навіть те, що ми, Україна (на відміну, наприклад, від Нової Зеландії чи Швеції), перебуваємо на вкрай небезпечному геополітичному цивілізаційному розламі, теж не може похитнути нашої віри у те, що якимось чином ця чаша нас омине. Не віримо у війну з єдиної причини - дуже хочемо жити. А можлива війна з Росією - це взагалі якась сюрреалістична вигадка пекла. І ми маємо щодо цього кілька зовсім (на нашу ж думку) неспростовних тез.

Теза перша - війна українців із росіянами неможлива, бо вона неможлива у принципі, адже як можуть між собою воювати два братні слов'янські православні народи? Ось що писав Богдан Хмельницький московському цареві Алєксєю Міхайловічу, коли ще Переяславом і не пахло: «Я призываю все клятвы на душу мою, что о войне с Вами и царством Вашим и думать мне несносно, и предаю вечной анафеме и суду Божию всякого, мыслящего неприятельски на единоверцев и однородцев». Розчулений московський цар відповів нашому гетьманові ще більш солодкою пісенькою: «А меж собой воевать сохрани нас Господи! Сам дьявол разве на то поступить может, а нам православным и мыслити о таком злом деле, право со грехом». Новітній московський цар «Вовочка Перший» вже не так солодко співає, але у слова про націлення російських стратегічних ракет на «единоверцев и однородцев»  вкладає той самий контекст: «Страшно подумать!» Думати страшно, а зробити буде вочевидь легко? Свого часу кримський хан попереджав Хмельницького про його примарні рожеві ілюзії з приводу можливих мирних відносин з Москвою: «Войны же с Московиею суть неизбежны и бесконечны для всех народов» і попри те, що «в Московии все чины и народ почти безграмотны и множеством разноверств сходствуют з язычеством, а свирепостью превосходят диких», все ж здатні вести «сумасбродные и долголетние войны». Карл XII резюмує цю думку найлаконічніше: «Цар Московський - непримиренний ворог усіх на світі народів і прагне підкорити їх своєму ярму».

Теза друга - війна українців із росіянами неможлива, бо вони між собою ніколи не воювали. Воювали ще тоді, коли росіян і на світі не було. Від Андрія Боголюбського, який захопив і винищив Київ 1169 року, до російської більшовицької навали 1918-1920 року - десятки війн і військових конфліктів. А чого варта війна проти України Голодомором у 30-х роках минулого століття чи війна з українськими повстанцями у 40-50-х? Зараз завдяки увазі Ющенка до Конотопської битви відкриваються для багатьох подробиці повномасштабної війни України з Росією 1658-1659 років. А ось що пише про звірства росіян під час війни в Україні 1708-1709 років проросійський автор «Исторіи Русовъ», виданої 1846 року за одного з найбільш жорстоких російських царів - Миколи I: «Тела избиенных христиан и младенцев брошены на улицах и стогнах града на съедение птицам небесным и зверям земным... Равной участи подвержена была большая часть Малороссии. Разъезжавшие по ней партии воинства царского сожигали и грабили все селения без изъятия и по праву войны, почти неслыханному. Малороссия долго тогда ещё курилась после пожиравшего ея пламени и народ претерпел бездну зол неизмеримых».

Ну що ж, воювати росіяни вміють. Як вони це зазвичай роблять, почитаємо не в якогось «клеветника Росии» бандерівця-націоналіста, чи агента ЦРУ, а в найбільшого росіянина всіх часів, російського патріота, героя-захисника Севастополя Льва Ніколаєвіча Толстого. Це повість «Хаджи-Мурат», яка пережила в Росії сотні видань і мільйонні наклади, її XVII розділ, передостанній абзац. Докладно даю посилання, бо це страшні слова, які міг написати лише справді найбільший росіянин. Після «принуждения к миру» під час війни на Кавказі у 60-х роках XIX століття, за версією Толстого, його народи відчували до росіян дуже цікаве почуття: «Это была не ненависть, а непризнание этих русских собак людьми и такое отвращение, гадливость и недоумение перед нелепой жестокостью этих существ, что желание истребления их, как желание истребления крыс, ядовитых пауков и волков было таким же естественным чувством, как чувство самосохранения». Виявляється, росіяни навіть на ненависть не заслуговують, а лише на методичне знищення, може граф щось перегнув, але цю книгу він написав років через сорок після тієї чергової Кавказької війни, отже, емоції і пристрасті у геніального художника мали б улягтися, і ми у цих словах одержали лише філософську квінтесенцію генія. До речі, Толстой писав про жорстокість богобоязливих солдатів-селян та високоморальних і високодуховних офіцерів-дворян. Можна собі уявити моральний стан нинішньої російської армії, зрощеній на пиві «Клинское» і горілці «Жириновский».

Завершуючи обґрунтування тези про неможливість і дикість думки, ніби росіяни можуть воювати з українцями, наведу слова Павла Штепи з його знаменитої книги «Московство»: «Від першого дня заснування Москви і до сьогодні (книга вийшла 1968 року) точиться у різних формах невпинна, вперта, запекла війна між Києвом і Москвою. І ніщо, ніяка сила не може її зупинити, хоч би того й хотіли обидва вороги. Не може, бо ця війна не є звичайною війною, суперечкою двох сусідів. Це щось значно більше. Це війна двох протилежних світів, світів, що взаємно заперечують засади самих основ, на яких ті світи стоять. Це війна ідей. Ідей і законів Сотворителя Всесвіту з ідеями і законами Руїнника Всесвіту. Сил світла з силами темряви. Правди з брехнею. Сил Бога з силами Сатани. Війна непримиренна, що її знали наші прадіди великі, а забули правнуки. «Дві стіни зударяться. Одна впаде, друга зостанеться», - пророкував великий Богдан».

Теза третя - війна українців із росіянами неможлива, бо цього не допустить світове співтовариство, а якщо конфлікт виникне, демократична світова спільнота всіма силами допоможе його вирішити. Перший раз пообіцяв Данилові Галицькому дружню допомогу більшості європейських монархів у боротьбі з азійською навалою Папа Інокентій IV. Як і варто було очікувати, обіцянка залишилася обіцянкою. Підтримку суверенітету державі Богдана Хмельницького навперебій гарантували європейські монархи, те саме вони обіцяли і після Гадяцьких угод 1658 року. Що з того вийшло? Пшик. Карл XII 1708 року запевняв Мазепу, що «гарантувати суверенність Русі Козацької взялися наймогутніші держави Європи». Результат відомий, як і результат «підтримки» Європи, яка дорівнювала зрадництву урядів УНР і ЗУНР на початку минулого століття. До 1993 року «цивілізований світ» дурив Україну обіцянками, але нічого у неї не видурював, п'ятнадцять же років тому у довірливої молодої держави видурили її єдину і найголовнішу гарантію самого існування - ядерну зброю. Натомість «ядерний клуб» пообіцяв дбати про територіальну цілісність України у будь-яких ситуаціях. Зрозуміло, що угоди з Росією, провідним членом «ядерного клубу», не варті паперу, на якому написані. Та й, з огляду на історичну ретроспективу і сучасний стан справ, інші великі та впливові держави світу не звикли за когось вступатися і воліють сповідувати принцип «моя хата скраю».

Російський молох не може довгий час обходитися без чиєїсь крові. Відвоювавши з упівцями 1955 року, вже за рік СРСР у крові топить Угорську революцію, а 1968-го - Празьку Весну. Великі демократичні держави тільки пальчиком погрозили. 1979 року Росія ув'язується у криваву бійню в Афганістані - США ображено відмовилися брати участь у московській Олімпіаді 1980 року (не виключено, що демократичні потуги світу відреагують на агресію Росії проти України лише бойкотом сочинської олімпіади 2014 року). Після Афганістану - участь у збройних конфліктах у Придністров'ї і Абхазії на початку 90-х, далі кривавий геноцид чеченського народу зі сотнями тисяч жертв. Кілька останніх років ніби було більш-менш спокійно, і ось чудова нагода для російського вампіра знову похлебтати чиєїсь крові - Грузія 2008-го. Хто наступний? Тішимо себе, що Росія так ув'язне на Кавказі, що їй буде не до нас?..

Теза четверта - війна українців з росіянами неможлива тому, що спричинить третю світову війну, а третя світова неможлива через найвищий ступінь світової економічної інтеграції і культурної глобалізації. Знову ж таки, наша епоха не є у цьому плані якоюсь кардинально особливою, бо немає нічого нового під сонцем. Те, що ми розуміємо під глобалізацією, успішно триває вже понад сто років. Товарообіг між Німеччиною і Францією напередодні Першої світової був найбільшим у світі. Сьогодні, окрім тих російських олігархів, які тримають свої мільярди у західних банках, є й ті, що мріють нажити мільярди на військовій торгівлі, якої вимагатимуть реалії нової широкомасштабної війни. Бізнес і великі гроші завжди терпіли від війни. Та водночас бізнес і великі гроші завжди наживалися на війні. Такі речі, як падіння фондового ринку, 40% стабілізаційного фонду Росії у доларах, будівництво Північного газогону замовкнуть, коли почнуть говорити гармати, бо вони говорили й диктували світові свою волю завжди.

Такі песимістичні міркування є лише однією стороною медалі. Незаперечно, є й інші, не менш обґрунтовані оптимістичні і, можливо, ми таки успішно уникнемо того часу «Ч», коли «квадратні на круглих будуть іти за те, що ті рівні, як їх не крути». Але де ж шукати місця, «де вар'ятів нема», якщо вони є всюди?

Фото зі сайту www.inosmi.ru