Серце Львова – площа Ринок

Львів за всю свою історію мав чотири локаційні осередки. Перший – це староукраїнський Львів (XIII – початок XIV ст.), розташований навколо площі Старий Ринок: від площі святого Теодора до вулиці Замкової і від церкви Марії Сніжної до монастиря святого Онуфрія. Другий – це Львів польський (друга половина XIV – друга половина XVIII ст.), розташований навколо площі Ринок: це Львів у мурах, оперезаний сучасними вулицями Підвальною, Валовою, проспектом Свободи і вулицею Лесі Українки. Третій – це Львів австрійський (1772-1918), Львів, який розростався на всі боки за знесеними мурами з центром на сучасних проспектах Свободи і Шевченка від Опери до пам’ятника Грушевському. І четвертий – це Львів радянський і український (1944-2023), Львів новобудов чи спальних районів, який вийшов далеко за межі попередніх трьох локацій, охоплюючи протяжність магістральних вулиць Городоцької, Стрийської, Зеленої, Кульпарківської, Богдана Хмельницького і всього простору між ними.

Наразі зупинимось на центрі другого локаційного осередку Львова – площі Ринок, куди осердя цілковито нового міста переніс завойовник - польський король Казимир III, залишивши за мурами більшість автохтонів цієї землі українців, а будувати нове місто доручив не своїм – полякам, а більш вправним і досвідченим німцям. Це вони збудували нашу площу Ринок, яка від XIV століття з незначними перебудовами фактично дійшла до наших часів. Це виглядає фантастикою, але від кінця XIV і до початку XVI століття 70% населення Львова в мурах (а за свідченням дослідниці Олени Степанів навіть 80%) складали етнічні німці, а документи міської ради велися німецькою мовою.

Що би там як, а площа Ринок – найбільш знакове місце і минулого, і сучасного Львова. Нові часи породили нові традиції – традиції трагічні й героїчні. Нині практично щодня, зазвичай близько дванадцятої години, сурмач, який сурмить із вікна великої сесійної зали Ратуші, працівники міськради, які виходять зі своїх кабінетів, а також багато львів’ян і гостей міста віддають останню шану українським героям, полеглим у війні з Росією. Після відспівування у гарнізонному храмі Петра і Павла автобуси з полеглими захисниками України в супроводі їхніх родичів і побратимів через площу Ринок прямують на Личаківський цвинтар.

Сьогодні ми бачимо на площі Ринок лише великі світлини Нептуна, Адоніса, Діани і Амфітрити – скульптурних шедеврів Гартмана Вітвера початку XIX століття, а написи на саркофагах, які охороняють скульптури від можливих атак ворожих ракет, оптимістично повідомляють нас, що оригіналами ми милуватимемось після нашої перемоги, і це неодмінно має статися, сподіваємося, вже найближчим часом.

У серпні-вересні 2022 року площа Ринок побачила виставку знищеної українськими захисниками російської військової техніки під час звільнення від окупантів Київської області. Заіржавілі і покурочені танк Т-72, САУ «Гвоздика», ракетно-зенітний комплекс «Бук» та інші трофеї надихали львів’ян почуттям потуги українського війська і надією на неодмінну перемогу над рашистами.

Відзначення перемог над московською ордою – не новація для площі Ринок. Так, наприклад, 1611 року тут відбулося дійство, описане у львівській хроніці. Львівське поспільство, отримавши звістку про здобуття військом короля Сигізмунда III Смоленська, втішалося сценічною виставою, яка відбувалася на Ринку перед Ратушею. З самого ранку в Катедрі склали подяку Господові, а після полудня на Ринку збудували склеєний з паперу і розмальований Смоленськ із брамою і вежами. Одні містяни вдавали оточених московитів, інші вояків Речі Посполитої, що наступають. Усі стріляли, відбувся штурм, і нападники, вишукувавшись клином, висадили одну з брам фортеці. Переможці здобули твердиню, взяли залогу в полон і, несучи поперед себе трофеї, тричі провели переможених навколо площі, у той час, як труби, барабани й вигуки радісно проголошували тріумф. Після цього переможці разом із переможеними сіли за столи пити вино. Варто відзначити, що в першій половині XVII століття кордони Московії пролягали за сто кілометрів на південь і південний захід від Москви, а Москва неодноразово була взята різноманітними військами. Не будемо забувати про те, що історії притаманно повторюватися.

Святочні дійства, які відбувалися впродовж усієї історії на площі Ринок, дивували своїм розмахом і креативом. Так 1588 року з нагоди коронації Сигізмунда III по завершенні Служби Божої урочиста процесія зі Святими Таїнствами пройшла навколо Ратуші у супроводі різних веселих музикантів, озброєних містян та міських слуг. Стріляли з розмаїтої зброї та показували усілякі сцени на відзначення події. В урочистостях брали участь козаки під орудою отамана Запорізького війська Костянтина Ружинського. 1700 козаків саме повернулися з походу, де вони разом із королем Сигізмундом воювали проти австрійського князя Максиміліана. Місто частувало козаків вином, а ті, за своїм звичаєм, гучно стріляли аж до полудня. Увечері за наказом райців міські теслі збудували на ратушній вежі поміст, де грали сурмачі. На помості ланцюгами прикріпили велику залізну решітку, на якій цілу ніч горів вогонь, і полум’я було видно з усіх куточків Львова.

1632 року на честь коронації нового короля Речі Посполитої Владислава IV натовпи львів’ян на площі Ринок, вельми досвідчені у вуличних дійствах, мали нагоду оцінити талант організаторів святкових імпрез. Музичні змагання танцюристів, атлетів, акторів, борців, акробатів та інші юнацькі забави були представлені якнайкраще, і нагороди переможцям роздавав спеціально призначений дарувач. Наостанок спеціально для цього ретельно відібрані магістратські слуги кидали між людей рожна з м’ясивами: з кабанячими рулетами, окостами, луканськими сосисками, свинячими ковбасами, причому все це попередньо було дбайливо покраяне. Далі у надвечір’ї майстри феєрверків мистецькими вогнями, які перелітали догори-донизу без крил і тягнули за собою іскристі хвости, до глибокої ночі приковували увагу глядачів. Військові ж пушкарі своїми пострілами, хрипло рикаючими, побажали усім на добраніч.

Чого тільки не бачила площа Ринок за свою історію: cварливих жінок-перекупок, яких за довгий язик припинали ланцюгами до середньоринкових кам’яниць на цілий день, і вони могли собі прогулюватися, наскільки дозволяв десятиметровий ланцюг; відрубані голови злочинців-шляхтичів, бо лише вони – люди знатного стану – мали привілей бути страченими на цій гарній площі. І ще ця площа бачила таку надзвичайно цікаву імпрезу, як символічне покарання портрета злочинця з причини відсутності його самого. Через технічну неможливість покарати портрет мечем і юридичні перепони щодо його спалення, бо злочинець Рудольф Страсольдо був шляхтичем, а шляхтичів не карали спаленням, особисто цісар Йосиф II наказав прибити портрет до шибениці, а вирок оголосити через газети і плакати чотирма мовами.

Кожна епоха має свої плюси і мінуси, свої відмінності, але й дещо ріднить різні епохи. Коли парох церкви святого Димитрія на Замарстинові отець Ганас запитав батяра Стася, як там у Львові після «золотого вересня» 1939 року, Стасьо відповів: «Знаєте, отче, москалі зі Львова зробили правдивий Віфлеєм». - «Як так?», - здивувався парох. - «На Ратуші – зоря, а навколо на вулицях повно пастухів», - пожартував батяр. Трохи більше тридцяти років тому зорю замінили на тризуб, але пастухів не дуже поменшало. Московська окупаційна влада одразу ж у вересні 1939 року хотіла заасфальтувати площу Ринок, але, на щастя, цей божевільний задум здійснити не вдалося.

Про історію площі Ринок часів радянської окупації можна розповідати дуже багато, але для мене найбільш зворушливий спогад із раннього дитинства, це коли щовечора таємничий чоловік у темному вбранні і капелюсі за допомогою жердини, а деколи й драбини, перед входом до Ратуші запалював газові ліхтарі, виготовлені ще в другій половині XIX століття, і вони мерехтіли м’яким синім загадковим полум’ям. Цей майже магічний ритуал зник наприкінці 1950-х років, і більше двадцяти років ліхтарі на площі не працювали, і лише 1978 року після реставрації їх зробили електричними.

Камені площі Ринок упродовж останніх принаймні двох століть лишалися непорушними, флора дещо змінювалася. Найбільша за площею північна сторона Ринку за радянських часів і у перші роки Незалежності була досить густо засаджена деревами, кущами і квітами. Старші львів'яни згадують, як над густими кущами троянд наприкінці травня роїлися величезні хрущі.

Після 2006 року площа Ринок майже втратила рослинність, натомість набула свого первісного вигляду, коли кожен квадратний метр використовували для торгівлі. Зате тепер є місце для ковзанки взимку і великого літнього майданчика з напоями і наїдками влітку. Різдвяні й великодні ятки, сконструйовані за середньовічним зразком, забарвлюють колорит площі в часі свят. Судячи з давніх світлин, дерева росли на площі Ринок лише з південного боку, з боку фасаду Ратуші, а ті дерева, які є зараз, найбільше їх зі східного боку, насадили у 1953-1954 роках. Перед входом до Ратуші старі дерева повмирали, і їх зрізали, зате насадили новенькі саджанці.

І чудова ознака львівської весни 2023 року – 125 тисяч сортових нідерландських тюльпанів, подарованих місту благодійним фондом тієї ж країни тюльпанів, частина з яких, надзвичайно гарної форми і кольорів прикрашає нашу площу Ринок.