Хлопський розум проти здорового глузду

Звісно, що ці два поняття – здоровий глузд і хлопський розум начебто в принципі ідентичні, хоча деколи занадто зарозумілий хлопський розум, свято впевнений у своїй непогрішності, відкидає усі логічні й неспростовні аргументи здорового глузду. Якщо напередодні повномасштабного російського вторгнення в Україну менша частина провідних світових аналітиків передбачала його, а більша частина виключала, то без огляду на ймовірність чи неймовірність цього вторгнення, сам його можливий факт усіма без винятку розглядався, як цілковито безглуздий і руйнівний насамперед для самої Росії. І практично всі в один голос заявляли, що це буде протистояння усього світу зі самотньою Росією, у якої шансів на перемогу не буде жодних, а ймовірність дуже тяжких і незворотних наслідків для економіки і державності цієї вкрай зухвалої країни розцінювалась, як майже стовідсоткова.

Німеччина за час правління Гітлера від 1933 до 1940 року майже потроїла свій ВВП. Шаленими темпами зростали промисловість, будівництво, технології. Це був небачений в історії Європи економічний бум за такий короткий час. Майже всі галузі німецької економіки били світові рекорди за темпами розвитку. Про працьовитість, дисциплінованість німців, їхню передову науково-технічну думку й згадувати поготів. А далі на 1940 рік практично вся континентальна Європа потрапила під німецьку окупацію, і всі її ресурси були спрямовані для потреб Німеччини, вся Європа фактично працювала на Німеччину. У нацистського Райху були потужні союзники: Італія, Японія, Румунія, Болгарія, Угорщина. Ну і що, перемогла Німеччина у війні, яку розв’язала проти всього світу?..

У сучасної Росії практично все навпаки: жалюгідна роль відсталої сировинної держави, європейської бензоколонки із заледве 1,5% світового ВВП, суцільна стагнація, жодного економічного розвитку, жодних передових технологій, депресивне деградоване населення, в якого руки, та й голови теж, ростуть усім відомо звідки. Жодних союзників, окрім Білорусі, з території якої, що її вже фактично можна вважати територією РФ, зручно вчиняти вторгнення в Україну і обстрілювати ракетами українські міста і села. Усі інші можливі союзники Росії: Сирія, Еритрея, Іран, Північна Корея, Зімбабве, Венесуела, Нікарагуа, Куба (ось в принципі і весь перелік), якщо б навіть і дуже хотіли їй якось допомогти, не можуть цього зробити через свою економічну і технологічну відсталість та географічну віддаленість, хіба що зможуть надати якусь незначну кількість найманців-смертників, тобто їхня роль потенційних союзників Росії просто жалюгідна.

Фактично у рашистів лишаються ті два союзники, на яких колись наголошував цар Олександр III – армія і флот, тепер вже можемо впевнено сказати – нікчемна армія і ще більш нікчемний флот. А що найголовніше – Росія, вочевидь, зважила всі наслідки нищівних світових економічних санкцій у разі вторгнення в Україну, які, ймовірно, не миттєво, але в досить короткому історичному часі можуть довести до остаточної загибелі цю й так хвору і нежиттєздатну економіку.

І все ж таки, незважаючи ні на що навіжений хлопський розум рашистів переміг здоровий глузд. Елементарний здоровий глузд самозбереження, виживання, існування, здоровий глузд тої екзистенційності, за яку нібито так чіпляється ця недоімперія. Але так думаємо ми, європейці, люди обдаровані логічним мисленням, і в цьому плані ми дещо примітивні. Бо мордорський хлопський розум відривається від грішної землі і ставить, на чільне місце «безкорисну, нематеріальну, небесну російську душу» як антипод до ворожої «іудо-протестантської матриці, для якої існує лише один ідеал - долар». Так нас вчить головний ідеолог рускава міра Алєксандр Дугін.

Від цієї «загадкової російської душі» вже хочеться блювати, як і від копирсання у глибинах різних толстоєвських, буніних, мережковських etc. Але все ж як хочеться довідатися, чому в них ірраціональне перемагає раціональне, нелогічне – логіку, безглуздість – глузд, бездумність – розумне, чому для росіян чорне це біле, зло це добро, свобода це рабство, мир це війна і т. д. і т. п., і чому увесь цивілізований світ іде не в ногу, а лише один російський єфрейтор – в ногу. І чому цей єфрейтор свідомо і впевнено сходить на манівці світового прогресу, стріляє собі навіть не в ту ногу, яка «правильно» йде, а прямісінько в скроню, рубає сук, на якому сидить, і спалює усі можливі мости з цивілізованим світом.

Охочих давати купу відповідей на це сакраментальне запитання хоч греблю гати, але якщо вибрати когось одного, то це, на нашу думку, мав би бути геніальний німецький письменник Герман Гессе. У 1970-і роки львівська хіпова молодь захоплено читала його «Степового вовка» і «Кнульпа». 1919 року в літературознавчій статті «Брати Карамазови і присмерк Європи» Гессе дав неперевершену характеристику нацизму, який тоді лише щойно народжувався, виводячи його з «загадкової російської душі».

Це просто якесь неймовірне прозріння і пророцтво, яке вперше реально втілилося у 1930-1940-х роках і яке несподівано й неочікувано для багатьох знову вилізло на світ Божий 2022 року:

«Ідеал Карамазових, цей правічний азійський окультний ідеал мало-помалу стає європейським, починає поглинати дух Європи… Але що ж це за такий «азійський» ідеал, що його я знаходжу у Достоєвського і який, на мою думку, мав би поглинути Європу? Якщо коротко, то це – відмова від усякої нормативної етики та моралі задля певного усерозуміння, усесприйняття та якоїсь нової жаскої і моторошної святості, як повідає про неї старець Зосима…

Дивина! Що безогляднішою є карамазовщина, що у ній більше пороку та п’яної брутальності, то яскравіше крізь заволоку цих грубих явищ, людей і вчинків світить новий ідеал, то більше духу і святості збирається там усередині. І вже супроти п’яниці, вбивці і ґвалтівника Дмитрія та циніка-інтелектуала Івана усі ті бездоганно порядні типи, на кшталт прокурора та інших представників міщанського суспільства, виглядають настільки жалюгідніше, блідіше й нікчемніше, наскільки натужуються торжествувати назовні…

Отже, «новий ідеал», що загрожує самому існуванню європейського духу, репрезентується вкрай аморальним способом мислення і відчуття, які здатні продивляти божественне… у злі і потворності, і здатні це зло і цю потворність поважати й благословляти…»

Нині патріарх РПЦ Кіріл проголошує «дух і святість» власне «п’яниць, вбивць і ґвалтівників», все точнісінько так, як підмітив більше століття тому Герман Гессе, а «бездоганно порядні типи» з мораллю можуть заховатися й зійти нанівець, бо гряде дух і святість вбивць і ґвалтівників. Для нас, нормальних європейських людей «продивляти божественне у злі і потворності» і «це зло і цю потворність поважати і благословляти» є направду «вкрай аморальним способом мислення», але не для Кіріла, який благословляє патологічних вбивць, катів, мародерів і ґвалтівників малолітніх дітей, і це абсолютно логічно вкладається у спосіб мислення безоглядної карамазовщини. Повна відмова від моралі задля «якоїсь нової жаскої і моторошної святості» - ось де глибини «загадкової російської душі».

Шкода, що до своєї «карамазовщини» Гессе ще не додав «раскольниковщину», але ми тут спробуємо це надолужити, що в принципі і зробив автор цього тексту ще у 2013 році: «Раскольников – молодий, освічений, повний сил, моральний, діяльний. Натомість бабуся-процентщиця – жалюгідна, мізерна, жорстока, підла, скнара, ссе кров з бідних, нещасних людей. То чого б її не вбити, не замочити просто так, по приколу, трахнувши сокирою по голові?

Чого б, за теорією Дугіна, чистій, небесній, нематеріалістичній російській душі не вбити гнилий, матеріалістичний, споживацький душок «іудо-протестантської матриці»? Але майже те саме ми читаємо в програмі гітлерівської Націонал-соціалістичної робітничої партії. Німецький нацизм Європа тако-сяко пережила, чи переживе евентуальний російський, і чи не буде після цього тисячу років не рости трава аж до самої Атлантики? За думкою Гессе, карамазовщина заразила Німеччину, що ж буде, коли її, таку свою й рідну, прийме за основу Росія?»

Сьогодні ми є свідками того, як Росія її приймає, і як самовбивче божевілля рашистської ідеології, навіжений хлопський розум путінських геронтократів перемагає здоровий глузд хоч якогось порятунку й елементарного самозбереження. Герман Гессе резюмує: «У священному і хмільному шаленстві вони мчать над краєм прірви, виспівуючи патетичні гімни… а святий і провидець вслухаються в них, і серця їхні сповнюються гіркотою…» Ми, звісно б з величезною радістю вітали крах недоімперії, якщо б від цього не гинули тисячі й тисячі українців, що незмірно применшує цю радість, але, як застерігав нас Христос – «статися належить тому» (Матвія 24:6).