Чому влада мовчить про Херсонщину, а якщо говорить, то невдало

Вчора зранку Оперативне командування «Південь» поширило на своїй сторінці у Фейсбуці інформацію із умовної рубрики «Шок! Сенсація!». У повідомленні ідеться про те, що російські солдати у Херсонській області «потерпають від недостатнього забезпечення», тож наймаються на роботу до місцевих фермерів на збір полуниці. «Військові славнозвісної «другої армії світу», мов гастарбайтери, готові групами складати зброю купами і збирати полуницю. Пропонують свої послуги по 50 грн (не рублів) за годину. Містяни зазначають, що раша-гастарбайтери поводяться нормально, працюють добре», – йдеться в повідомленні ОК «Південь».

А згодом того ж дня міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук теж нарешті згадала про Херсонщину. В майже ультимативній формі вона звернулась до вчителів і батьків школярів: або виїжджаєте, або ви «по той бік паркану».

Я людина, у якої вся родина в окупації вже 100 днів, і на другий день після цих дописів не можу зібрати себе до купи від злості. «На щастя», на Херсонщині ще з 30 травня немає ані мобільного, ані інтернет-зв’язку, тож більшість людей цих дописів не прочитають. Думаю, їм достатньо «славнозвісного» «про**али» від Арестовича.

Що не так із цими дописами?

Якщо ОК «Південь» вирішило провести ІПСО і показати, що ворог жалюгідний і небоєздатний, аби підтримати українців, які чекають на ЗСУ і визволення, то вкрай невдало. У коментарях до «новини» люди влучно зауважують, що такі дописи – «олюднення окупанта, його романтизація».

І це все на фоні того, що люди у Херсоні та в Херсонській області потерпають від рук тих же окупантів, які викрадають і розстрілюють людей, гвалтують дітей, крадуть сільськогосподарську техніку і все, що бачать. Водночас значна частина українських людей Херсонщини вже три місяці без роботи, без грошей (сусіда моєї мами звільнили на початку березня, він отримав 1000 грн і побажання триматися, у нього дружина-медсестра, дочка, яка теж без роботи, і дві онучки з інвалідністю) і вже часто без їжі (сусіди діляться один з одним, чим мають), а ціни на більшість продуктів виросли у 3-4 рази. І якщо ви не знали, Херсонщина аграрна, але дуже небагата область.

Тепер щодо допису Ірини Верещук. Більша частина Херсонщини окупована росіянами з першого дня великої війни (чому так сталось і чому за це ніхто не покараний – окрема тема). Бої під самим Херсоном (на Антонівському мосту) велись також із перших днів. 1 березня в місті розстріляли тероборону. Вже тоді всі виїзди із міста були практично перекриті, поїзди не їздили з 24 лютого. Хоча так званий голова Херсонської обласної військової адміністрації Геннадій Лагута все ж зміг виїхати. Молодець, патріот (за версією Ірини Верещук).

Міський голова Херсона Ігор Колихаєв і самі містяни вже на початку березня говорили про гуманітарну кризу, що насувалась шалено швидко – у місті, а тим паче в області, було обмаль продуктів, а головне – ліків. 2 березня Ірина Верещук сказала, що українська влада пробує домовитись з окупантами про «зелені коридори» для постачання гуманітарної допомоги в регіон. Звісно, окупанти не погодились. 26 березня пані міністерка заявила, що попросила Міжнародний комітет «Червоного хреста» і Ватикан допомогти з евакуацією людей. На цьому новини про «зелені коридори» для Херсонщини закінчились. Увесь цей час, навіть коли кілька сіл вже були стерті на порох росіянами, херсонців просили залишатись вдома і не ризикувати життям.

Люди, звісно, виїжджали – на свій страх і ризик, власним транспортом або за 200-300 доларів до Одеси (нагадаю, Херсонщина – небагатий регіон, а держава виплатила тим, хто мав смартфон, один раз 6500 грн). Комусь вдалося. Когось окупанти пограбували і розвернули. Когось – розстріляли. Увесь цей час людей за власні кошти і благодійні внески небайдужих вивозили також волонтери. Черга за записом – приблизно місяць, автобусів – кілька штук. Наприкінці квітня волонтери припинили возити людей – бойові дії підібрались до евакуаційних шляхів (неофіційних, бо влада мовчала). А коли ворог побудував вже третю лінію оборони, Ірина Верещук раптом змінила заклики із «залишайтесь вдома» на «якось виїжджайте». І це вже після того, як окупанти офіційно оголосили про закриття області.

І кілька слів про людей, які не можуть виїхати власними силами – одинокі пенсіонери, хворі люди, ті, хто доглядає за літніми батьками і немає грошей на їх вивезення. Зрештою, ті, хто немає доступу до інформації в інтернеті (а місцевій владі ніхто не пояснив, що робити, окрім як триматись, до того ж, – на шпагаті, аби не потрапити під визначення колаборанта). Здається, 2014 рік і окуповані Донецьк і Луганськ нічому не навчили ані владу, ані тих, хто зараз так легко записує людей у зрадники. І від цього гірко ще більше.

Ще коротко про ситуацію на Херсонщині, якщо ви раптом дивуєтесь, куди з мережі зникли фото з проукраїнських мітингів у Херсоні, Бериславі чи Каховці:

• Окупанти викрадають і вбивають людей;
• Волонтери, які за власні гроші купували ліки для потребуючих і якось проривались у місто, вже не можуть робити цього (лише за одну добу померли дві сусідки моєї мами – цукровий діабет був, а інсуліну – не було, як і парацетамолу чи будь-чого іншого);
• У місті та області неможливо викликати «швидку», бо немає ані мобільного, ані стаціонарного телефонного зв’язку (днями в Херсоні росіяни на БТР переїхали легковик – водій загинув без меддопомоги і це вже не перший випадок);

Водій легковика у Херсоні загинув від наїзду БТР росіян. За швидкою люди бігли на станцію, адже немає зв'язку, аби викликати лікарів

• Немає зв’язку – не працюють термінали. Готівки майже немає. Хіба «добрі» кримчани, які приїжджають у місто торгувати російськими ліками уп’ятеро дорожче і «паленим» російським алкоголем, допоможуть з готівкою під 10% (от тільки онлайн-банкінг не працює, бо немає зв’язку);
• Телеканали – давно російські. Люди перебувають у повному інформаційному вакуумі,, що дуже тисне на психіку, яка і без того розхитана місяцями окупації;
• в околицях міста стоять ворожі РСЗВ, перестрілки навколо практично не затихають;
• Містом ходять озброєні рашисти, на вулицях часто видно сліди крові

Таку картину містяни часто бачать на вулицях Херсона

Так, Херсон не бомблять, а повільно вбивають тортурами. А область і бомблять на додачу.

Херсонщина практично відсутня в інформаційному просторі, відколи там припинилися мітинги із гарною картинкою. Зараз тішать і додають бодай якоїсь надії лише новини про український контрнаступ на Півдні (але Ірина Верещук змогла пере**ати і цю радість).

Я особисто дякую людям, які лишились в Херсоні і в області. Якщо ви якось зможете це прочитати, то знайте, ви – підтримка і надія для тих, чиї родини також в окупації, адже з вами не так страшно за своїх. Ви своєю присутністю доводите ворогу, що Херсон – український і що ви свою Україну не залишаєте і не хочете «про**ати». А ті урядовці, які закидають вам колабораціонізм, мабуть діють як в приказці про злодія, на якому шапка горить.

Я дякую херсонцям і мешканцям області, які змогли виїхати і вивезти з окупації дітей. Прошу тільки, не ставте собі пам’ятники за це, а розкажіть усьому світу, чому ви виїхали і як ті ж страхи зараз переживають ті, хто не зміг. Підтримайте своїх. Будь ласка, нагадуйте владі про Херсонщину і про те, що людина – найвища цінність. Бо надто часто здається, що «як не копнути, то не полетить».

*у тексті використані фото із херсонських пабліків