А якщо Росія не розвалиться
IQ

А якщо Росія не розвалиться

Коли всім стане очевидною неефективність показушності, вона зникне з нашої політики

Павло Зубʼюк, 21 вересня 2017 2569 6

В Одесі сталася пожежа у дитячому таборі, який урочисто відкривали міський голова разом з президентом. Суд виправдав проросійських активістів. А Міністерство освіти Сербії підписало угоду з окупованим кримським «Артеком», згідно з якою там волонтерюватимуть сербські волонтери.

Ці події, здавалося б, мало пов'язані між собою, але насправді є частиною єдиного ланцюга. Додатковий запас міцності, який одержала Україна внаслідок Революції Гідності та подальшої російської аґресії, вичерпується. Разом з ним вичерпується і кредит довіри міжнародних структур до нашої влади, а отже – до нашої держави.

Погодьтеся, одна річ – жертвувати багатомільярдними російськими контрактами заради перспективної економіки новітнього європейського «тигра», а зовсім інша – робити те саме заради корумпованої країни третього світу, де президент мило усміхається на відкритті дитячого табору, не обладнаного навіть елементарними засобами пожежної безпеки. Ну, точніше, теоретично обладнання було, а практично – змонтували його на тяп-ляп, а після візиту президента просто лишили все як є.

Ця чудова традиція існує в нас не перший десяток років, і «Жити по-новому» її не змінило. От в столиці є НСК «Олімпійський», стоїть він якраз навпроти профільного міністерства. А з другого від міністерства боку – те, що мало б бути «зоною гостинності». Там можна знімати фільми про Чорнобиль. Трава росте крізь криво покладені паркові доріжки. Сходи потріскалися і погорбатилися. Все разом з'їхало вниз по схилу. Водостічні канали ніхто не чистить, вони забиті травою та гілками. Половина задуманого недобудована, а будівельні матеріали так і лежать собі під дощами з 2012 року. А що? «Євро» минуло, можна не паритися. А що народні гроші пропадають, наголошу, прямо в центрі столиці, – то хто ж їх рахує? Америко, дай ще кредит, хлопцям на передовій треба!

Це я до того, що хтось може сказати, буцімто президент не мусить стежити за кожним дротиком від пожежних кнопок. Не мусить. Але президент має сформувати структури, які за цим стежать. А якщо з цим не дає собі ради державний пожежний нагляд – то ініціювати його скасування, переклавши відповідальність на плечі приватних страхових установ. Адже жодна страхова за жоден хабар не застрахує небезпечний об'єкт: собі ж дорожче. Але тим часом і президент, і слухняна йому більшість роблять вигляд, що нічого такого просто не існує. Що не існує тяп-ляпу на всіх рівнях, що корупція не роз'їдає суспільство до абсурду, що держава не виглядає як аварійний будинок у зоні сейсмічної активності. Пожежа в дитячому таборі в Одесі (як і звіряче вбивство працівниці СІЗО у цьому ж місті – про нього я писав минулого разу) – це не виняток з правила, це закономірний результат всеосяжної корупції, прикритої показухою, яка стала в Україні правилом.

Тим часом ні для кого не секрет, як нас переконали, що ця політика – правильна: «Не варто розхитувати човен, завдяки мудрій політиці президента та парламентської більшості Росію вже обкладено жахливими санкціями. От-от в них закінчаться гроші, і Путіна скинуть, від Росії від'єднається Чечня, Татарстан, Далекий Схід і так далі. А тоді, коли нова російська влада навколішки приповзе до нас з Кримом і Донбасом на тарілочці, можна буде починати радикальні реформи!»

Щоправда, народ дедалі менше вірить у таку райдужну, а головне далеку перспективу. Тому доводиться давати ближчі обіцянки. Один «експерт», імені якого я чесно не пам'ятаю, пояснив, що Порошенко чекає на своє переобрання. А от почнеться другий термін – «Порошенкові вже не треба буде думати про переобрання – і тоді почнуться справжні реформи!». Саме так, зі знаком оклику. От не було реформ, а тут почнуться.

«То чи розвалиться Росія?», – спитаєте ви. Можливо. Я був би дуже навіть не проти. Проблема в тому, що розвал Росії не потрібен ані Європі, ані США. Розвал Росії – це автоматичне посилення ісламізму, це кілька серйозних воєн між колишніми суб'єктами федерації, це сотні тисяч біженців і суттєве зростання терористичної загрози. Тому санкціями Росію душать доволі помірно, хоча й неприємно.

Але наразі Росія все ще заможніша і впливовіша за Україну. А Україна досі борсається в нетрях популістичної, шкідливої для економіки політики. Яскравий приклад – сумнозвісні «євробляхи»: як так, що в країні з найнижчими в Європі заробітками штучно створені найвищі ціни на вживані авто? А ось так. Це вигідно близьким до влади бізнесменам, це невигідно мільйонам українців – особливо тих, що живуть у віддалених селах та містечках. Це стримує економічний розвиток, штучно обмежує мобільність населення. Але кого це цікавить? Проблеми індіанців шерифу до лампочки.

Тепер щодо російських перспектив. Вони наразі очевидні – Путін або Навальний. З Путіним усе зрозуміло, а от Навальний – це приклад реально якісної суспільної кампанії, яка змогла у повному інформаційному вакуумі створити попит на протест і стати альтернативою нинішній владі. Звісно, жоден Крим Навальний (навіть якщо якимось чином прийде до влади) нам не поверне. Максимум на що він згоден – «чесний повторний референдум». І – що цілком ймовірно – на це може погодитися міжнародна спільнота. Щоб вийти з патової ситуації, яка вже всім набридла.

Що в такій ситуації зможе зробити Україна? Якщо залишиться такою, як зараз, – нічого. Вона подивиться на ті 62%, які набере в Криму пункт «Лишитися у складі РФ», і ображено нитиме, що так нечесно. Але ніхто вже не звертатиме на це уваги. Всі провідні світові ЗМІ захоплено повідомлятимуть про нову російську владу, про те, яка там демократизація і як валять Ленінів. І галичани у чорних спортивних костюмах їздитимуть зі своїх вулиць Бандери на «стройку» котеджів по вулиці Імператора Ніколая ІІ в російській Ялті.

Ну, як перспектива? Подобається? А це всього лише один із можливих варіантів – поряд зі згаданим розпадом Росії.

Ситуація кардинально зміниться, якщо Україна справді піде шляхом рішучих реформ. Якщо поліція буде «новою» не лише на рівні гасел, а й насправді. Якщо судову систему повністю вичистять від продажних корупціонерів часів Кучми-Януковича, які, не змигнувши оком, звільняють проросійських бойовиків. Якщо податки у нас будуть спрямовані не на підтримку найбагатших, а на якнайшвидший розвиток і зміцнення низового підприємництва. Якщо державні гроші не розподілятимуть на сумнівні псевдосоціальні проекти (найяскравіший приклад – радянські «ветеранські» структури, які міцно підсіли на бюджетну соску) – надто коли в країні багатьом бракує найнеобхіднішого. Ну і, звісно ж, якщо припиниться нескінченний потік популізму та показухи, коли замість зміни містобудівної концепції патріотично налаштованій громадськості кидають «кістку» у вигляді декомунізації. А потім всі радо сваряться – потрібен нам проспект Бандери чи не потрібен нам проспект Бандери – поки «господарі життя» і далі знищують історичний простір міста, пхаючи на вузькі старі вулиці десятки багатоповерхових монстрів практично без жодних дискусій чи заперечень.

Потрібно усвідомити, що, коли корумпований державний діяч говорить про «героїв УПА» чи «хлопців з передка», він не стає менш корумпованим. Що «він такий, як і всі, зате хоча б на нашому боці» – взагалі не варіант. Що Україна зараз реально перебуває на межі, за якою деґрадація стане незворотною, а будь-які перспективи перемоги у війні проти Росії – примарними.

Так-от: якщо Україна зміниться і набуде реальної економічної (наголошу: економічної!) ваги в Європі та світі – вона реально матиме змогу впливати на ухвалення рішень нарівні з Росією. Якщо обсяг ринку 40-мільйонної України буде хоча б в половину того, що має 140-мільйонна Росія, – Сербія сто разів подумає, перш ніж іти з нами на конфлікт, а Німеччина – перш ніж погоджуватися на гіпотетичний «референдум Навального». Та й результати такого референдуму не факт що будуть на користь Росії. А думка держави-жебрака мало кого цікавить, погодьтеся.

Годі сподіватися на те, що ворог стане ще слабшим. Треба ставати сильнішими самим. І так, я знаю, що нових облич на політичному небосхилі не видно, що «всі ті самі» і так далі. Наразі суспільство має виробити собі імунітет до популізму та показухи так, щоб навіть найтупішому з політиків стало зрозуміло: це не працює. Не працює візит «першої леді» до школи, де за ніч перед тим все на тяп-ляп зробили «красіво». Не працює усмішка Президента у нашвидкоруч переклепаному дитячому таборі. Не працюють патріотичні промови з уст влади, яка кілька років не може провести найочевидніші реформи. Коли всім стане очевидною неефективність показушності – вона повільно, але впевнено зникне з нашої політики. Бо з нею наші перспективи за будь-яким сценарієм вельми неприємні.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук