Близькосхідна Україна
IQ

Близькосхідна Україна

Ситуація на Сході України нагадує ізраїльсько-палестинський конфлікт

Сергій Шебеліст, 19 червня 2014 1519 2

Анексія Криму й експорт тероризму на Донбас переконливо довели, що за північно-східним кордоном Україна має зовсім не дружню і братню країну, з якою її нібито поєднують «спільна історія» та славнозвісні «духовные скрепы», а справжнього агресора. «Стратегічний партнер» понад двадцять років лише вдавав, що мирився із фактом існування «самостийной Украины», але як тільки випала слушна нагода виправити це «тимчасове непорозуміння», Росія відразу ж нею скористалася.

Заради задоволення власних «собирательно-земельных» амбіцій кремлівська верхівка нахабно зневажила міжнародне право і розпалила на своїх неозорих теренах справжню шовіністичну істерію щодо неслухняних «молодших братів». В одну мить вони з потішних хохлів ледь не поголовно перетворилися на очманілих «неонацистів», керованих «нелегітимною» київською «хунтою». Такий погляд на Україну поділяє не лише російській істеблішмент, але й переважна більшість суспільства, зокрема найбільш освічена, інтелігентна частина, яка виступила із вірнопідданським листом на підтримку позиції президента Путіна «по Украине и Крыму». Інша, думаюча Росія перебуває в меншості, представників якої тамтешні ура-патріоти з подання фашизоїдного Владім-Владімовича таврують як «национал-предателей».

Спостерігаючи цей несамовитий шал, на думку спадають направду золоті слова: нагородив же Бог сусідом! А його, сусіда, як відомо, не обирають. Тому Україна мусить змиритися з тим, що на її північно-східних рубежах – держава-агресор, що прагне відновити втрачений вплив на пострадянському просторі й заради досягнення мети не гребуватиме засобами. Проте цей випадок не унікальний, адже у світі є приклади не менш проблематичного й небезпечного сусідства. Так, у світлі останніх подій для України дедалі більшого значення й актуальності набуває досвід Ізраїлю, що вибудував ефективну систему національної безпеки і за десятиліття навчився співіснувати з державами, котрі прагнуть його знищити.

Донбас – ХАМАС

Ситуація на Сході України чимось нагадує ізраїльсько-палестинський конфлікт. Луганська і Донецька області після падіння режиму президента Віктора Януковича раптом відчули, що Київ їх «не чує» і почали добиватися від нього ширших повноважень. Для переконливості своїх намірів «прихильники федералізації», як їх називають у московському агітпропі, навіть провели незаконний референдум. Спочатку, щоб нібито зафіксувати суспільні настрої на Донбасі, мешканці якого на словах були переважно за єдину Україну, але з особливим, мало не автономним статусом власного регіону. Хоча вже невдовзі лідери терористичної «Донецької народної республіки» звернулися до Росії з проханням прийняти нове утворення в теплі обійми.

Та, на відміну від Криму, «матушка» не стала поспішати із приєднанням ще одного суб’єкта федерації, зате справно допомагає найманцями, технікою, сучасним озброєнням для «ополченців» і відповідною «героїчною» картинкою на російському ТБ, котрою зомбує своїх і деяких наших співвітчизників. Країна, лідер якої закликав «мочити терористів у сортирі», сама перетворилася на експортера тероризму. При цьому Росія запевняє, що її громадян на Донбасі немає, хоча труни з убитими бойовиками відвозять у те саме «близьке закордоння», а в самопроголошених «республіках» верховодять агенти російських спецслужб («стрілки», «біси», «абвери») та їхні маріонетки (губарєви, пушиліни й пономарьови).

І ці особи, які катують та вбивають людей, закликають владу «почути Донбас»? Це з ними треба вести переговори? В усьому цивілізованому світі з терористами переговорів не ведуть – їх знищують. Ізраїльські спецслужби мають величезний досвід точкової ліквідації ватажків терористів та нейтралізації радикалів у політичному русі Палестини, на зміну яким приходять більш помірковані, договороздатні керманичі. Хоча постійним джерелом напруги залишається Сектор Газа, що перебуває під владою угруповання ХАМАС, на лаври якого, схоже, претендують самозвані «ДНР» і «ЛНР». Зі згаданою терористичною організацією їх ріднить увага Москви, котра не гребує офіційно приймати одіозних лідерів у своїх пенатах (зрештою, як і чи не всіх світових негідників) та надає їм слово у телеефірах, а ще постачає зброю.

Цим фактом, однак, не вичерпується перелік подібностей між їхніми і «нашими» терористами. Ба більше, молоді «республіки» обороняються від сил Антитерористичної операції настільки безпринципно, що у своєму цинізмі перевершують навіть ХАМАС. Ті з житлових кварталів у Секторі Газа запускають ракети в бік Ізраїлю, а бойовики «ДНР» облаштовують вогневі точки у багатоповерхівках, лікарнях і церквах, розраховуючи, що українська армія не стане ризикувати життями мирних громадян. Це вже не кажучи про використання цивільного населення, з-за спин якого «ополченці» стріляють у військових на ураження. Застосування підлої тактики «живого щита» Владім-Владімович анонсував ще напередодні кримського псевдореферендуму. Мовою оригіналу: «... и пускай попробует кто-то из числа военнослужащих стрелять в своих людей, которых, за которыми мы будем стоять сзади, не спереди, а сзади. Пускай они попробуют стрелять в женщин и детей. Я посмотрю на тех, кто отдаст такой приказ на Украине».

Стіна безпеки

Активно протидіючи тероризму, ізраїльський уряд паралельно намагається вирішити проблеми з палестинцями у мирний спосіб і навіть свого часу пропонував сусідам безпрецедентні поступки. Так само й новий український Кабмін після Майдану виступив з ініціативою реформи місцевого самоврядування, аби передати у регіони більше ресурсів, повноважень та відповідальності. Щоб потім дехто не казав, що він «годує всю Україну», а хтось тільки «проїдає» дотації з держбюджету. Постреволюційна влада, котру не сприймає буремний Схід, не раз демонструвала готовність до діалогу, найвищі урядовці приїжджали на «круглі столи» в Донецьк, коли там було ще відносно спокійно, але конструктивної бесіди не вийшло. Місцева адміністрація ситуацію вже майже не контролювала, олігархічні господарі краю продовжували шантажувати Київ власними «хотєлками», сепаратисти ж відпрацьовували замовлення Кремля.

План мирного врегулювання конфлікту на Донбасі озвучив і новообраний президент України Петро Порошенко. У своїй інавгураційній промові, частина якої була спеціально виголошена російською, гарант запевнив мешканців східних областей, що їхні мовно-культурні права, історичні й релігійні традиції будуть забезпечені. Порошенко також анонсував проект децентралізації влади, притік інвестицій, створення нових робочих місць та економічну реконструкцію Донбасу. Громадян, на руках яких немає крові, і тих, хто не причетний до фінансування тероризму, амністують. Російським найманцям обіцяно контрольований коридор для повернення додому. Хіба це не кроки назустріч людям?

Але на Сході наразі не до реформ – «ДНР» і «ЛНР» укупі з російськими найманцями воюють із силами АТО. Так свого часу відреагувала й Палестина. Замість того, щоб пристати на пропозиції ізраїльського уряду, що погодився передати їй території Західного берегу річки Йордан і Сектора Газа, вона обрала шлях визвольної боротьби (інтифади) й загнала вирішення проблеми здобуття державності у глухий кут.

Маючи під боком недружнього сусіда, Ізраїль робить усе, щоб зробити співжиття з ним максимально безпечним (не забуваймо також про Сирію й Ліван з її терористичною «Хізбаллою»). Саме тому не шкодує сил і коштів на армію та спецслужби, до професійності яких має прагнути Україна. Утім для нас не менш важливо перейняти ще і досвід облаштування кордону з Палестинською автономією, вздовж якого пролягає стіна. З огляду на те, з ким сусідить Україна на Півночі та Сході, потреба у побудові чогось подібного величезна. Кордон із Росією умовний, дірявий і надійно не захищений, що змушена визнати навіть Державна прикордонна служба. Через це на українську територію прориваються найманці й військова техніка, та сама, яку вперто «не помічають» у Кремлі.

Щоправда, мрії про надійну й міцну огорожу часто наштовхуються на усвідомлення того, які захмарні кошти потрібні на її зведення. Цілком очевидно, що державний бюджет самотужки не потягне реалізувати цей проект. Ентузіасти ідеї кажуть, що тут має допомогти світова спільнота, якщо вона щиро не хоче розповзання дестабілізації углиб Європи. Проте в Україні не стали довго чекати на міжнародну фінансову допомогу, а виступили із власною ініціативою.

Нещодавно Дніпропетровська облдержадміністрація передала в Адміністрацію президента інженерний проект і техніко-економічне обґрунтування побудови укріпленої стіни, зазначивши, що витрати на її спорудження (а йдеться про суму 100 млн євро) візьме вітчизняний бізнес. Очевидно, що на добре діло захочуть скинутися і пересічні українці. Те, що таку пропозицію висунули саме в Дніпропетровську, зовсім не випадково, адже в минулому столітті це місто – тоді ще Катеринослав – було одним з осередків єврейського політичного руху в Російській імперії. Та й нині на чолі області стоїть президент Об’єднаної єврейської общини України Ігор Коломойський. Тому від «жидобандерівців» цього і слід було чекати. Все-таки недарма Леся Українка писала понад сто років тому: «І ти колись боролась, мов Ізраїль, Україно моя», щиро бажаючи власному народові вийти з єгипетського полону та знайти землю обітовану.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 2

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Василий Киташов 25 червня 2014, 19:10

    Надеюсь, русский тут понимают, несмотря на всю нашу ненависть к этому народу... У меня к автору, который начал со слова "аннексия", вопрос: имеет ли значение для настоящего демократа и гуманиста ясно выраженное желание населения Крыма или Донбасса? (А оно, к сожалению, ясно выражено). И ещё: опыт Израиля состоит в том, что он регулярно бомбардирует соседние враждебные государства; выходит, и Украина должна это делать? И наконец: Путин - негодяй и всё такое, но слова его передёргивать не надо.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Гість 21 червня 2014, 21:15

    кремлівські євреї в черговий раз діють асинхронно з ходом історії
    знову їхні дії та наміри приречені
    Сенсей

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук