Чому виникли сутички на Майдані
Можна обійтися і без наметів, але президенту і парламенту треба вирішувати проблеми, які виводять людей на вулиці
Інші блоги автора
- Затримання Голубана показує, як час усе розставляє по місцях 31 січ 2022, 21:37
- Якщо Зеленський вирішить повторити тактику «всіх обману і обкраду», його чекає ще більше фіаско 12 квіт 2019, 13:02
- Нам потрібна Антикорупційна Армія 11 січ 2017, 00:08
Насправді вчора вимога більшості учасників мітингу під Адміністрацією Президента була мирною і законною: голова держави має припинити захищати торгівлю з окупованими територіями.
Ми просили його закликати депутатів його фракції - найчисельнішої в Парламенті - проголосувати за розроблений нами законопроект "Про тимчасово окуповану територію Україну". Цей законопроект офіційно визнає окуповані території окупованими; покладає на Росію як на державу-окупанта відповідальність за порушення там прав громадян та руйнування заводів з інфраструктурою; і забороняє торгівлю з окупованими територіями. За виключенням продажу продуктів, товарів першої необхідності та надання гуманітарної допомоги під контролем міжнародних організацій.
Коли ми прийшли до АП, на розі Інститутської та Банкової нас зустріла шеренга Нацгвардії, якою перегородили прохід до президентського офісу.
Добре, ми зупинилися і почали говорити з людьми про те, що важливо не лише словами підтримувати блокаду торгівлі з окупованими територіями, але й справами. Поширювати інформацію про її мотиви, допомогати блокуючим волонтерською допомогою, а найкраще - самім їздити на "редути", як назвали ветерани Війни за Незалежність місця перекриття залізниць, що ведуть на і з окупованих територій.
Координатор Штаб блокади торгівлі з окупантами Анатолий Виногродский (позивний - Гал), запропонував зробити такий "редут" на Банковій - щоб Президент далі не ігнорував проблеми.
Ми не готувалися до встановлення навіть одного намету, тому ми звернулися до людей з проханням принести будь-який. Так само як і чай, діжки та дрова, без яких стояти на вулиці ще важко.
Чай, солодощі та бутерброди почали нести одразу.
Але хоча б один намет довелося чекати довго, години три.
Весь цей час все було мирно. Люди спілкувалися між собою, з нацгвардіцями, з журналістами. З ресторану поруч вийшли молодята, які святкували весілля. Наречений - зі Збройних Сил, у формі. Закохані сказали нам теплі слова, а ми їх змусили публічно поцілуватися під скандування "Гірко!". Ще вони запросили нас зайти пригоститися, але скористатися цим запрошенням не вдалося.
Близько 18:00 мітинг почали оточувати поліція і нацгвардійці. З усіх боків - з боку метро, з боку готелю Національний. Навіть вздовж клубу Уряду вишикували шеренгу поліціянтів "в чорному". Ми фактично опинилися всередині чотирьохкутника людей в шоломах та бронежилетах.
Ми обійшли чотирьохкутник зсередини, запитали, що відбувається. Звернули увагу, що тут мирне зібрання, розповіли про наші вимоги. Один з офіцерів сказав, що вони просто прийшли нас послухати.
Далі почалися проблеми. У людей, які йшли до нас, на вулицях навколо почали відбирати речі. У метро Хрещатик забрали два пластикових стільці. Ми пояснили, що це ідіотізм і порушення прав громадян. Не допомогло.
В цьому ж місці виникла перша сварка - жінку не пропускали з сумкою, де було багато українських прапорів.
Далі - гірше. Привезений кимось намет намагалися відняти біля готелю Національний. Ми пішли розбиратися, але в цей момент поліціянтам віддали наказ перекривати заблокований чотирьохкутник всередині, відділяючи людей один від одного, як кораблі розділені перегородками. Ми самі виявилися відрізаними такою шеренгою на розі Інститутської і Садової.
Переконували пропустити нас поодинці, після перевірки речей. Не допомогло. Просили пропустити лише нас, двох народних депутатів. Не допомогло. Показували депутатські посвідчення, пояснювали, що блокування нас на вулиці - пряме порушення законодавства. На вимогу представитися жоден (!) правоохоронець не відреагував. Єдина відповідь була: "Дзвоніть Кріщенку".
Начальник поліції Києва на дзвінки не відповідав.
Люди, які побачили таке ставлення до законів і прав, почали сваритися, а згодом кидатися на правоохоронців. Ми зупиняли їх, але це виходило все гірше. Порадившись, ми вирішили залишити місце зіткнення, піти на Майдан і спробувати забрати туди всіх відрізаних шеренгами правоохоронців людей. Заспокоїти, пояснити, що головна мета зараз - ухвалення Парламентом закону.
Оскільки прохід по Інститутській був наглухо закритий, ми зібрали всіх відрізаних на нашому шматку вулиці людей - їх було 30-40 - і вирішили йти на Майдан через Грушевського. По дорозі нас догнав поліцейський загін спецпризначення на чолі якого я впізнав керівника нової патрульної поліції Зозулю. На моє запитання, чому його колеги блокують моє пересування по вулицях Києва, і фактично перешкоджають роботі народного депутата, він відповів, що я порушив правила дорожнього руху як пішохід.
Як Ви знаєте, центр міста був повністю закритий для автомобілів.
На Хрещатику біля Європейської нам знову стали перегороджувати дорогу. Пояснення, що ми йдемо на Майдан, який не є Адміністрацією Президента і має бути відкритим до людей, що ми готові до перевірки речей, депутатські посвідчення - знову нічого не допомагало. Розлючені люди почали проривати шеренгу. Почалися сутички. Я пробував розштовхувати їх, отримав кілька подряпин. В результаті ми прорвалися на Майдан, почали збирати людей, розпитувати чи всі цілі.
Журналісти повідомили, що кількох наших затримано, а кількох побито. Ми знову пішли в бік Європейської, де побачили швидкі та автозак. Але тепер нас не пропускали назад, з Майдану до Європейської - на початку Хрещатика!
Я визначив правоохоронця, який командував загоном. Попросив представитися. Він відмовився. Я сказав йому, що він порушує закон про поліцію, який я сам ухвалював як закондавець. Показав йому посвідчення народного депутата. Він сказав, що йому погано видно.
Ми знову почали прориватися. Врешті решт хтось віддав команду і нас пропустили, лише коли автозак з п'ятьма затриманами поїхав з Європейської. На площі ми побачили лише двох наших поранених. Одного з них з розбитою головою забрав до швидкої рятувальник, з яким ми дружимо ще з Помаранчевої революції.
Після цього всі, хто мав депутатське посвідчення, пішов до київського поліцейського главку на Володимирській - дізнаватися де затримані. Черговий офіцер ввічливо повідомив нам, що їх відвезли на Троєщину - до Деснянського райвідділку. Ми поїхали туди. У одного затриманого була розбита бров. Він пояснив, що це зробив підрозділ на чолі з Зозулею ще на Хрещатику. На Троєщині з усіма затриманими поводилися ввічливо. Склали протоколи про адміністративні правопорушення і відпустили.
Ми повернулися на Майдан; поінформували людей, що всі на свободі і запропонували знову зустрітися вже сьогодні, після роботи, о 19:00.
Я категоричний противник будь-яких сутичок зараз в Києві. Тим більше під прикриттям загиблих на Майдані в ці дні три роки тому.
Але вони віддали своє життя у тому числі за свободу мирних зібрань. За право громадян доносити свою позицію керівництву держави. За обов'язок правоохоронців захищати права людей, а не порушувати всі можливі закони і здоровий глузд у полюваннях за наметами в центрі Києва.
Я сказав зараз на погоджувальній раді керівників фракцій і комітетів Парламенту, що вшановувати пам'ять Небесної Сотні - це не лише покладати квіти і оголошувати хвилини мовчання. Найважливіше, як ми як представники людей в Парламенті втілюємо ідеали, за які загинули ці люди. Починаючи від покарання вбивць і завершуючи ліквідацією топ-корупції, однією зі схем якої стала торгівля з окупованими територіями.
Якщо у когось страх перед наметами, ми можемо обійтися без наметів. Але Президенту і Парламенту треба вирішувати проблеми, які виводять людей на вулиці, а не відгороджуватися від них шеренгами правоохоронців втричі товстішими, ніж були у Януковича.
Сьогодні на Майдані ми мирно і цивілізовано попросимо людей про те, що просили і вчора. Підтримати блокаду торгівлі на крові репостом, пожертвою чи поїздкою на "редути".
І закликати Президента та Парламент якомога швидше ухвалити закон "Про тимчасово окуповану територію України".
Публікується з дозволу автора