День примирення: історії ветеранів двох армій

Одна війна у мільйонах доль. Друга світова розділила українців по різних фронтах: одні воювали в мундирі Червоної Армії, інші боролись за незалежність в лавах УПА. Для когось війна завершилась у 1945, інші боролись до середини 50-х та отримували величезні терміни заслання. Через більш як 70 років після трагічних подій українці знову шукають примирення.

До військкомату мешканку Житомира Віру Хорошавіну забрали у 17 років разом із братом та двома сестрами. Дівчину відправили служити до військ протиповітряної оборони – їхня батарея складалась виключно із жінок. Служила коригувальницею вогню, втім доводилось і підносити 16-кілограмові снаряди.

«Жили ми в землянках, потрібно було накриватись шинеллю, і коли занадто сильні нальоти були (а ми на приборі працювали всі дівчата), а коли сильні нальоти – в нас був наказ кидати все і підбігали до кожної батареї і подавали снаряди, щоб прямою наводкою бити по літаках», ‒ розповідає учасниця війни Віра Хорошавіна.

Війна забрала у Віри Григорівни брата та безліч друзів. А під час авіанальоту на батарею у Здолбунові жінка отримала поранення. «Велика бомба впала, і 5 людей загинуло, а мене контузило трохи, от зараз погано чую – дало своє!», – продовжує учасниця війни Віра Хорошавіна.

У львів’янина Григорія Гідея інша історія. Ще малим потрапляв до рук польської поліції за розбишацькі витівки: виколов очі портрету Пілсудського в букварі. Що піде до оунівського підпілля і сумнівів не було.

«В мої функції входила територія Рудки, Городок, Яворів, Любінь, Комарно ‒ оті терени. Я починаю з’ясовувати як і що, куди і так далі», ‒ каже зв'язковий, розвідник УПА Григорій Гідей.

Почав допомагати підпіллю ще підлітком. Виконував роль зв’язкового та розвідника. Мав навіть вихід на конспіративну квартиру Шухевича в Білогорщі. Багато разів вислизав під самим носом у енкаведистів. «Тільки ми вийшли наверх, чуєм: «Стой! Кто идет?». Ми раз один в сторону, інший в другу і почали палити по москалях. Москалі думають, що їх оточують, а я зверху спускаюсь вниз, а там такий потічок, що жабі вуха видно. І мене поранили», ‒ показує поранення Григорій Гідей.

Війна для молодого повстанця закінчилась лише у 1950, коли потрапив до рук радянської влади. Вирок 25 років сприйняв по-філософськи. «Судять мене іменем народу за «измену Родини 25 лет», я так стою думаю нічого, скоріше шляк трафить Радянський Союз, чим я вийду», ‒ емоційно додає зв'язковий, розвідник УПА Григорій Гідей.

На Воркуті познайомився із майбутньою дружиною Риммою. Російськомовна українка, перейшла на рідну мову, нещодавно відзначили золоте весілля. «Ініціатива була в руках мого чоловіка, перебирав документи і подивився мою заяву і знимку. Він мені говорив так: я подивився по лицю добре і національність українка. О підходить!», ‒ сміється дружина підпільника Римма Гідей.

Та все ж ветеранці Червоної армії Вірі Хорошавіній про примирення з упівцями говорити важко. У той час Пан Григорій зла на фронтовиків Червоної армії не тримає. «Я готовий примиритись, якщо б вони думали нормально, якщо вони українці і були воїнами Радянської армії, але в душі як був українець, так і лишився», ‒ пояснює зв'язковий, розвідник УПА Григорій Гідей. «Нас об’єднає любов до України, а любов до України ‒ то є правдиве знання історії», ‒ додає дружина упівця пані Римма.