Духові інструменти Гуцульщини

Під час грудневої зустрічі Клубу шанувальників Галичини Ігор Мацелюх - музикант, випускник класу сопілки Львівської консерваторії ім. Миколи Лисенка – розповідав про свою колекцію гуцульських народних інструментів. До музичного представлення долучився акордеоніст Мирон Остюк.

Ігор Мацелюх

Все частіше звук гуцульських народних інструментів впізнаємо поза звичним середовищем їх поширення – у популярній, рок-музиці, і навіть у академічному форматі.

Найбільш впізнаваний символ Гуцульщини – трембіта, звук якої супроводжував найважливіші події у житті горян. «Коли там, на горі, на дні скельного котла, устеленого мохами, ватаг вимотає з трембіти мелодію, що обплітає дихання, як пуповина, оголошуючи цим перший вихід на пасовища, власність перестає бути чинною. Хто торкнувся трембіти, той очищений, він не хоче загарбати світ, не хоче мати його для себе. <…> Усе пов’язує трембіта, стягує вітровою струною від неба до землі…», - писав Станіслав Вінценз. Але з вигасанням вівчарського ремесла інструмент втрачає своє первісне сигнальне значення, коли особливими тембрами і звуками з полонини на полонину передавалась важлива інформація.

Маємо пам’ятати, що гуцульські народні інструменти гранично прості у конструкціях і походженні. Сопілка – випалена дротом з бузинової гілки, трембіта – з видовбаної смереки, найкраще такої, в яку вдарила громовиця.

ТРЕМБІТА

Ще один інструмент, характерний для Гуцульщини, - дводенцівка, роздвоєна сопілка, на кожній цівці якої є своя система отворів. Існує кілька різновидів дводенцівок за типом виготовлення і за кількістю та розташуванням отворів.

КОЛОМИЙКА НА ДВОДЕНЦІВЦІ

Дримба, яку часто ще називають варганом, - інструмент, що має форму дуги з язичком посередині. Притиснена до губ чи зубів, дримба резонує звук у ротовій порожнині. За словами Ігоря Мацелюха, найкращі дримби вдаються зі старих австрійських кіс, зроблених з міцної сталі.

ДРИМБА

В арсеналі гуцульських музик можемо зустріти фрілку - просту сопілку, дуже цікаву своїм тембром, що одразу закарбовується в пам’ять. Слухаючи її, легко уявити гірську сивину вдалині.

ФАНТАЗІЯ НА ГУЦУЛЬСЬКУ ТЕМУ НА ФРІЛЦІ

Зозулька – давній інструмент, чия назва промовляє сама за себе. Виготовлений із глини, він звучить і виглядає як лісова пташка.

ЗОЗУЛЬКА

Денцівка – ще один представник роду простих гуцульських сопілок. Має на грифі шість отворів. Інструмент з колекції Ігоря Мацелюха виготовлений українським майстром Дмитром Деменчуком.

КОЛОМИЙКА НА ДЕНЦІВЦІ

Здавалося б, скільки може бути у гуцулів сопілок? Але за простотою конструкції усі згадані перевершує телинка – трубка без ігрових отворів. Тембр телинки неповторний, іншого такого не знайти. Перед початком гри її потрібно змочити водою.

ТЕЛИНКА

Доповнює збірку дуже колоритна гуцульська дутка – коза, що складається з лантуха і трубок-ніжок. Міх роблять зі злупленої козячої шкіри, вивернутої шерстю всередину. Заради довговічності періодично її потрібно «напувати» дезінфікуючим розчином.

КОЗА

Рухаючись далі на південь Карпат до Румунії, зустрічаємось з флейтою Пана, що є своєрідним аналогом органу, чиє звучання панує у католицьких храмах ще від Середньовіччя. У прекрасного інструменту має бути прекрасна історія, і флейта Пана є яскравим прикладом такої традиції. Назва інструменту походить від імені давньогрецького бога, що ганявся за німфою Сірінґою. Закоханий Пан був потворним і страшним, з рогами і копитами, тому німфа хотіла будь-якою ціною врятуватись від нього. Сестри перетворили її на очеретину. Пан з цієї очеретини зробив флейту, на якій навчився грати так гарно, що до пори до часу рівних йому в цій грі не було. В українській мові маємо й іншу назву цього інструменту – ребро.

ФЛЕЙТА ПАНА

Останнім з представлених інструментів став кларнет, що за словами дослідника Ігоря Мацієвського, у різних варіантах активно використовувався на Галицькій і Закарпатській Гуцульщині з 1920-50-их років у домашньому музикуванні, на вечорницях і весіллях.

КЛАРНЕТ

Колекція Ігоря Мацелюха не має фіксованої дати заснування, але постійно росте. Особливість збірки у тому, що у ній всі інструменти часто звучать, а не припадають пилом на полицях. Започаткував її Ігор Мацелюх разом із дружиною, мандруючи на велосипедах Карпатами і вишукуючи інструменти в локальних майстрів. Особливе місце у ній відведено цимбалам, хоч Ігор Мацелюх зізнається, що ще не вміє добре на них грати.

Джерела:

• Станіслав Вінценз. На високій полонині. / Переклад з польської Т.Прохаська. – Івано-Франківськ: видавництво «Лілея-НВ», 2012. – 640с.;
• Ігор Мацієвський. Музичні інструменти гуцулів. – Вінниця: Нова Книга, 2012. – 464с., ноти, іл.;
• матеріали зустрічі.

Підготувала Юлія Корицька-Голуб