Дуже голосне мовчання

Мене важко здивувати концертом. Можливо, через те, що в своєму житті сам відспівав вже не одну тисячу, можливо тому, що передивився виступи більшості світових грандів. Тому скептичності ні щодо себе, ні щодо інших виконавців не бракує. Але якщо йдеться про найнесподіваніші враження, завжди згадую концерт гурту Queen 1986 на стадіоні «Уемблі», коли востаннє співав Фреді Мерк’юрі. Лунало багато нечистого вокалу, але такої шаленої енергетики більше не буде в будь-яких вокалістів світу навіть разом узятих. Мерк’юрі не виконував музику, він нею жив.

Нещодавно ж зробив для себе відкриття меншого масштабу, але з не менш позитивними враженнями. Побував на концерті львівської групи Green silence. Сьогодні дуже складно відшукати в Україні таку унікальну за рівнем віддачі та професіоналізму групу.

По-перше, вони живуть музикою так, як Фреді Мерк'юрі. І не просто нею дихають, а й змушують слухачів «заразитися» своїми емоціями: хочеш того чи ні, а починаєш плескати, рухатися в такт пісні чи танцювати. Себе я впіймав на миттєвому аранжуванні пісень собі під ніс. Ці музиканти смакують всі ноти - від першої до останньої. І отримують від процесу звукотворення неймовірне задоволення. Для більшості українських гуртів музичне мистецтво вже стало ремісництвом: або не хочеться, або не можеться так відриватися. Навряд чи варто пов'язувати це з віком колективів, але, за моїми спостереженнями, стовідсоткова емоційна віддача переважно буває до 5 творчих років, а вже після - вмикаються раціональні гальма. Green silence непомітно оминув п'ятирічну «перешкоду» на п'ятій передачі. У них немає різниці між камерним виступом «для своїх» та концертом на великій сцені. Склад групи за бізнесовими поняттями не сприяє розвитку, адже навряд чи Green silence отримує великі гонорари за концерти, а їх необхідно ділити на вісім рівних частин. Ба більше, кожен із учасників має основне місце праці, але це не заважає регулярно приходити на репетиції, плідно працювати над репертуаром та брати в полон своєї музики нових фанів.

По-друге, ця дивовижна вісімка «сайленсистів» творить якісну еклектику з панку, фанку, фолку, кантрі, року та ще невідь-чого. І коли ця професійна мішанка накладається на вибухову енергетику, пасують найбільш гостроязикі музичні критики. Творчість Green silence лежить у одній площині з Олегом Скрипкою (не фронтменом «ВВ», а тим Скрипкою, який гастролює із Le Grand Orchestre), «Мандрами» та «Гайдамаками». Утім їхня подібність дуже віддалена, бо якщо в названих гуртів творчість базована на фолку, то в Green silence це лише один елемент, який може бути як провідним, так і максимально знівельованим.

Їх часто порівнюють із гуртом «Брати Гадюкіни». Останні більше зачіпали своєю самобутністю, стьобними текстами та драйвовим супроводом. За силою та енергетикою звучання (чи клавішного, чи гітарного), «Green silence» якщо не перевершив, то давно дорівнявся до легендарних «Гадів». Тепер найголовніше не повторити їхню сценічну долю та не розійтися навсібіч. Якщо Green silence зможе не лише втримати колективний запал, а й стрімко розвивати свій потенціал, то через 2-3 роки хлопці справді перекриють всі дотеперішні львівські відкриття у сучасній музиці.

PS Прошу сприймати цей блог не як рекламу, а виключно як висловлення суб'єктивної авторської думки)))