Феномен телебачення
IQ

Феномен телебачення

Навіщо думати, якщо з «голубого екрану» подають вже все пережоване

Іван Лучук, 30 жовтня 201710040

Перефразувавши небезсенсовну фразу з осоружної, нав’язуваної нам колись ідеології – «Жити в суспільстві і бути вільним від суспільства неможливо», можна сказати: «Жити в суспільстві і бути вільним від телебачення неможливо».

Здавалося б, зараз телебачення витісняють комп’ютери, інтернет, соціальні мережі тощо. Але все ж телебачення існує, і величезна кількість людей досі проводить багато часу перед телевізором.

Спершу скажу про свій стосунок до телебачення. Він відбувався (розвивався) різними хвилями. У дитинстві та юності, коли було, здається, лишень два канали, телевізор дивився досить часто, та й то пізно після уроків, і не запізно, щоб вчасно лягати спати. У студентські роки телевізор дивився вряди-годи. У постстудентські роки взагалі охолов до телебачення, телевізора майже не дивився. Було й таке, що навіть цілими роками і краєм ока не зазирав до телевізора. Потім якось «устаканилось», що регулярно, але потрошки щось там дивився. Потім, коли пішли вже в мене діти, то дивився з ними мультики, різні фільми, передачки, щоб разом співпереживати, тішитися, сміятися. Коли встановив кабельне телебачення, то вже надивився різних фільмів, яких доти не бачив – від Люїса Бунюеля до Альфреда Гічкока, і ще багато різномастих – від дотепних французьких чи італійських комедій до арт-хаузу типу Ларса фон Трієра. Але й то набридло. Років з десять вже маю сателітарну тарілку з купою каналів, з яких вмикаю лише кілька.

Тепер же я дивлюся телевізор хіба на ніч: на сон грядущий деколи подивитися якісь фільми, щоб легше заснути. Для мене це радше терапія. Та й годі. А новини дивитися не можу, якісь пізнавальні передачі чи шоу мене взагалі вже не цікавлять. Раніше полюбляв дивитися якісь передачки про історію чи природу, але й то набридло. Словом, телебачення для мене на теперішньому етапі є снодійним. Прикро, що далеко не завжди заспокійливим.

Але я не є типовим представником людства. Так отож. Про всенький світ не розводитимусь. Погляньмо на наші українські реалії. Дуже багато людей, після праці, поївши так чи сяк (хто ситніше-вишуканіше, хто скромно-винахідливо), не йде на прохід, не йде в «театри, бібліотеки, музеї», а таки сідає чи лягає до телевізора. Ну, бо що ж робити? Треба ж чимось зайнятись. Не читати ж книжки (це робить мацюпусінький відсоток дорослого населення). І дивляться все підряд, все, що їм втуляють. Якщо не якісь російськомовні серіали, то різні ток-шоу, футболи, покази мод, недолугу гумористику тощо. Є на різних каналах чимало і цікавого: різні західні кримінальні серіали (але і вони стають щораз перверзійнішими), вряди-годи цікаві фільми (нові рідко, здебільша повторювані вже роками ті ж кінострічки з тими ж акторами; якщо Брюс Вілліс у фільмі на одному каналі, то зазвичай він вискакує і на іншому каналі в іншому фільмі, у той же день у той же час, або Ніколас Кейдж, або Майкл Дуґлас, або Сильвестр Сталлоне, або Сандра Баллок, або, або, або, ім’я їм легіон). Про космос дещо цікаве, про дику природу, про копирсання в історії. Ото й усього, як на мене. Так ніби дивився і не дивився нічого. Це як у тому анекдоті: смажить жінка деруни і готові зісмажені накладає на тарілку, а чоловік їх їсть, вона далі смажить і накладає, а він далі їх з’їдає; от посмажила вже всю заготовку, дивиться на тарілку, а вона порожня; каже чоловікові: «Так ніби і не смажила», а він їй: «Так ніби і не їв». Отак воно.

У деяких країнах (м’яко кажучи, бо йдеться, як не важко здогадатися, про північно-східну сусідку) телебачення виконує паскудну роль зомбування населення. Там воно загіпнотизувало сливе всіх поголовно, йому вірить там і «дикий тунгуз, і друг степів калмик», і всі решта «-янє». Сам я там вже майже двадцять років не був (хоч свого часу вчився чотири роки в аспірантурі в Москві, заочно, але їздив-літав туди дуже й дуже часто, то в кінці вісімдесятих – на початку дев’яностих було не накладно), тож можу про це говорити лише умоглядно. Але наведу один такий приклад. Зі мною у Львівському університеті в одній групі вчилася така собі Наталка, яка була старостою нашої групи, походить вона зі славного давнього львівського роду. Так-от, вона під кінець університетських студій вийшла заміж за словенця (з яким познайомилася, возячи групи «югославів» по совку; а ми, студенти-славісти, підробляли гідствуванням у бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник»; і аз грішний наїздився з тими «югами»). Після університету виїхала до Словенії, до Любляни, народила там дітей, перетягнула туди брата з сім’єю та своїх батьків. Вона працювала там у різних фірмах, останніми роками (чи й десятиліттями, ха, «а час, мов віл з гори, чухра, його не налигаєш», як писав Петро Гулак-Артемовський) і по міжнародних векторах.

Так-от, вона мені розповіла минулоріч, коли в нас було тридцятиліття зустрічі випускників, як не зовсім давно, років декілька тому, потрапила до Москви у робочих справах. Треба було, щоб усе полагодити в робочому порядку, пробути там кілька тижнів. Знічев’я в готельному номері, а вечори були вільні, вона вмикала телевізор і дивилася російські канали – розмаїті передачі, а новини завжди, щоб бути у курсі справ і подій. Спершу вона вжахнулася від того, що і як подають у тих їхніх новинах. Потім обурювалася і скреготала зубами. А потім якимось незрозумілим чином та інформація з біжучими картинками стала на неї впливати. Вона в повзучому порядку стала починати вірити тому, що чула і бачила.

Вона хотіла вже пошвидше звідти втекти, щоб позбутися тієї суґестії, але робота не відпускала. Знову і знову непереборно виникало бажання таки вмикати телевізор і дивитися, що там показують, що кажуть. Вона не змогла цього пояснити. А коли виїжджала звідти, то вже була ледь не переконана у правоті всього того, що там нав’язувалося глядачам-слухачам. «Протверезіла», лише повернувшись до Любляни, та й то не одразу. І це колишня львів’янка, людина західної цивілізації, дуже раціонально мисляча (це з моїх студентських вражень, та й підтверджується тим, яку карколомну кар’єру їй вдалося зробити). Тож «лампацонське» телебачення таки зомбує. Якщо йому вдається це робити навіть за короткий час навіть з людьми, упередженими до всього потойбічно-московитського, то що вже казати про простих нещасних ерефівців.

В ультрапопулярному кінофільмі (трансляцією якого, з продовженням і реміксами, вже таки надуживають на новорічні свята) «Сам вдома» є такий момент: коли головного героя, малолітнього Кевіна, спитали, чи любить він телебачення, той миттю відповів: «Телебачення – це моє життя». Так-от, все ж для багатьох, не тільки дітей, а й дорослих людей (а похилого віку тим паче) телебачення є якщо й не життям, то важливою, вагомою, значною частиною їхнього життя. Кому нема де подітися, ховається в телебаченні; хто втомлений після роботи і не бажає нічим напружуватися, для того телебачення є чи не єдиною розривкою; депресивним і замкненим у собі телебачення є своєрідною «паличкою-виручалочкою»; лінивим воно взагалі, як в тому анкдоті про кота-лайдака, котрий сів на свої яйця, вищав, а лінь було злізти – присідають на телебачення, і лінь їм з того злізти, хоч ні втіхи, ні користі воно їм не приносить, а най вже так і буде.

Телевізор часто називають «ящиком». І багатьом, дуже багатьом телевізор заміняє голову, заміняє мізки. Навіщо думати, якщо з «голубого екрану» подають уже все пережоване, готове до заковтування. А стравне воно чи нестравне – то вже не так і важливо. А брехні там скільки, особливо в рекламі. От уявіть собі таку картинку. Ходять собі люди, а в них замість голів телевізори. Метафора гідна пензля Сальвадора Далі. Хоча ця метафора вже, либонь, давним-давно вигадана, а випурхнула мені, чи то пак засіла в підсвідомості завдяки тому ж таки телебаченню.

А до перипетій винайдення телебачення причетний і син українського поета Павла Грабовського Борис. Бодай якоюсь мірою. Про це вже писано-переписано чимало. За його участі чи не вперше у світі у природних умовах за допомогою електронного методу транслювалося рухоме зображення. І тут поезія хоч якось та й присутня.

Феномен телебачення існує, він собі примістився у шерезі найвизначальніших для сучасного людства феноменів.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук