У березні 2023 року ЄС ухвалив рішення доставити Україні 1 млн снарядів калібру 155 міліметрів. Замовлення мали виконати протягом року. Однак згодом виявилося, що Європа катастрофічно не вкладається у графік. Україна змогла отримати лише 300 тис. з обіцяного мільйона боєприпасів. Тож є великі сумніви, що на початку весни 2024 року зобов'язання Євросоюзу будуть виконані.
Аналогічні проблеми спостерігаються в США. Американська промисловість не встигає виготовляти достатньо боєприпасів через великий попит, який виник після російського вторгнення в Україну. Тому там змушені в гарячковому порядку шукати різноманітні варіанти прискорення виробництва озброєнь. Тимчасом одна Північна Корея менш ніж за три місяці зуміла відправити до Росії близько 1 млн артилерійських снарядів. Зараз заводи у КНДР працюють на повну потужність, щоб задовольнити потреби країни-агресора.
Невтішні результати з нарощування виробництва боєприпасів та інших видів озброєнь у демократичних країнах створюють ілюзію їх нездатності ефективно протистояти диктатурам. В той час як Росія, Іран, Північна Корея активно виробляють значні обсяги зброї і масштабують цей процес, Захід відчутно відстає. Здається, що західні політичні еліти перебувають у напівсонному стані і все ніяк не хочуть виходити з уявної зони комфорту, в якій жили минулі десятиліття. Половинчасті нерішучі кроки не здатні змінити загальний стан справ.
Складається враження, що авторитарні режими на зразок Росії здатні значно ефективніше концентрувати свої зусилля і масштабувати військове виробництво. Дійсно, агресор останнім часом демонструє відчутне нарощення зусиль і зростання обсягів випуску озброєнь – від дронів до ракет. Також російська економіка набуває дедалі більше рис військової економіки. А централізоване управління дозволяє швидше ухвалювати рішення. Заводи, які працюють у три зміни, нові корпуси підприємств ВПК і великі партії снарядів та дронів від друзів-диктаторів частково відновили впевненість Путіна у своїх силах. Кремлівський вождь знову сподівається досягти успіху у своїй загарбницькій авантюрі. То невже західні демократії приречені і неспроможні виграти гонку озброєнь зі світом диктатур? Приклад Другої світової війни показує, що це не так.
Перша світова війна і численні людські жертви справили глибокий вплив на суспільства країн, які брали в ній участь. У 1930-ті роки, коли Третій Райх став на шлях переозброєння, британці, американці та французи зовсім не хотіли брати участь у новій війні. Надто болісною була пережита травма. Це спричинилося до поширення ізоляціоністських настроїв, намагання уникнути війни політикою умиротворення і небажання урядів західних демократій витрачати гроші на розширення військового виробництва. Наприкінці 1930-х років Гітлер зумів створити потужні збройні сили з тисячами танків і літаків. Активно нарощували мілітаристську могутність СРСР і Японія. У 1939 році Японія витрачала на військові потреби 49% свого ВВП, Третій Райх – 18,8%. Тоді як Великобританія того ж року спрямувала на армію лише 4,2% ВВП, Франція – 6%, Великобританія – 4,4%, а США – 1,2%. Здавалося, західні демократії безнадійно відстали в новій гонці озброєнь від авторитарних режимів.
Напередодні початку Другої світової війни армія США зовсім не була схожою на наймогутнішу армію світу. У рейтингу збройних сил вона займала 17-те місце. Американці могли похвалитися лише відносно сильним військово-морським флотом. У країні сильними були настрої ізоляціонізму та невтручання у справи Європи. Однак політична верхівка США усвідомлювала загрозу, яку несе політика Японії та Німеччини.
Після Мюнхенської змови 29-30 вересня 1938 року до Вашингтона прибув амбасадор США у Франції Вільям Булліт. На зустрічі з президентом США Франкліном Рузвельтом він переконав главу Білого дому розпочати термінове нарощування американських військово-повітряних сил з огляду на загрозливу ситуацію у світі. Америка тоді виробляла 100 літаків у місяць. Після консультацій з членами своєї адміністрації та провідними військовими генералами Рузвельт дав вказівку збільшити виробництво літаків до 15 тис. на рік. Для цього вирішили збудувати вісім нових авіаційних заводів у регіонах з високим рівнем безробіття. Аналогічні заходи було вжито у сфері суднобудування, виробництва зенітних установок та артилерії. Рузвельт особисто надіслав записку міністру військово-морських сил з вимогою залучити до роботи над новими кораблями максимальну кількість людей у дві чи три зміни. Наявність політичної волі і постановка чітких цілей допомогли західним демократіям поступово надолужити значне відставання в кількості озброєнь від Третього Райху та його союзників, а згодом суттєво перевершити своїх супротивників.
ВВП США з 1938 до 1944 року зріс з 90 до 200 млрд доларів. Америка впевнено зайняла місце світової наддержави і серйозно зміцнила свою світову промислову перевагу. Безробіття в роки війни фактично зникло. Американська промисловість забезпечила майже дві третини всієї військової техніки союзників, виробленої під час війни: 297 тис. літаків, 193 тис. артилерійських знарядь, 86 тис. танків і 2 млн армійських вантажівок. За чотири роки американське промислове виробництво, яке вже до того було найбільшим у світі, подвоїлося.
Намагаючись координувати урядові військові агенції, Рузвельт 1942 року створив Раду військового виробництва, а пізніше, у 1943-му, Управління військової мобілізації. Щоб зібрати гроші на оборону, уряд покладався на низку методів – закликав американський народ до нормування певних товарів, генеруючи більше податкових надходжень за рахунок зниження особистих пільг і продажу державних військових облігацій окремим особам і фінансовим установам.
Глибинних трансформацій зазнала автомобільна промисловість США. Компанія Chrysler замість авто виробляла фюзеляжі для літаків. General Motors випускав двигуни для винищувачів та бомбардувальників, зенітні гармати, вантажівки і танки. Packard виготовляв двигуни Rolls-Royce для британських ВПС. А Ford Motor постачав у збройні сили дальні бомбардувальники B-24 Liberator.
У 1941 році Америка спустила на воду більше суден, ніж Японія за всю війну. Верфі працювали так швидко, що до осені 1943 року всі кораблі союзників, затонулі з 1939 року, були замінені. Тільки в 1944 році Сполучені Штати побудували більше літаків, ніж японці з 1939 по 1945 рік.
Щоб компенсувати нестачу чоловіків, їхні робочі місця зайняли багато жінок. За словами президента Рузвельта, жертви цивільних осіб, які працюють у тилу, були не менш важливими для перемоги, ніж героїзм солдатів на фронті. Символом трудової Америки часів Другої світової війни стала клепальниця Розі, сукупний образ американських жінок.
Великобританія теж дуже швидко перейшла на воєнні рейки. Британський уряд мобілізував цивільне населення ефективніше, ніж будь-яка інша воююча нація. До 1944 року на військових роботах була задіяна третина цивільного населення, зокрема понад 7 млн жінок. За кадрові ресурси Великої Британії відповідав міністр праці Ернест Бевін. Він запровадив Основний робочий порядок (EWO), який став законом у березні 1941 року. EWO прив’язував працівників до робіт, які вважалися важливими для військових дій, і не дозволяв роботодавцям звільняти працівників без дозволу Міністерства праці. З 1939 до 1944 року випуск літаків у Сполученому Королівстві зріс у 3,4 раза.
Досвід Другої світової війни показує: США і Велика Британія змогли швидко наздогнати і перевершити Третій Райх та Японію за кількістю виробництва основних озброєнь. Гітлер і японський уряд та військові недооцінили промислову потужність Америки. Але перемога союзників над державами осі стала можлива завдяки наявності політичної волі еліт. Без організаційних дій урядів США та Великої Британії, спрямованих на прискорене розгортання військових потужностей і мобілізацію економіки для потреб армії, перемога над Німеччиною та Японією могла не відбутися. Ці приклади корисні та повчальні для України, уряд якої має значні проблеми з розгортанням масового військового виробництва і все ще надто покладається на зовнішню допомогу у протистоянні з агресором.
Ми використовуємо