І знову про цінності

Серед текстів з нагоди незалежності хочу звернути увагу на статтю кардинала Любомира Гузара "Духовні цінності", особливо на дві головні, як на мене, тези:

1) Якщо щиро бажаємо докорінно змінити напрям розвитку нашого суспільства, мусимо змінити систему цінностей.

2) Визначення таких цінностей — це не пошуки в темряві, це радше ствердження досвіду суспільств і народів, які на таких цінностях успішно будували своє суспільне життяю.

Ці тези на свій спосіб вони ще раз підкреслюють те, що я з Євгеном Глібовицьким та іншими  нашими  колеґами пробуємо говорити при кожній нагоді впродовж останніх років. Ми розуміємо, що людська пам'ять та увага слабкі. Кажуть, що щоб щось твердо запам’ятати, треба повторити це «щось» найменше вісім разів. А особливо зараз, у часи телевізору й інтернету, коли нас щодня бомбардують потрібною і непотрібною інформацією, треба щоб працювали потужні фільтри, які б відділяли зерно від полови. Блаженіший ж Любомир є, якщо можна так сказати, надпотужнішим таким фільтром, до голосу якого прислухаються і якому довіряють мільйони людей. Тільки що ми говоримо про важливість цінностей на підставі різних досліджень, а блаженіший Любомир Гузар робить це з власної мудрості.

Тут тільки хочу звернути увагу на те, що прийшло повз Його увагу. Стаття кінчається словами:

…я як християнин, а не як пустослівний політик, щиро надіюся — проти надії таки сподіваюся, — що рано чи пізно всі ми без винятку таки зберемось, сядемо разом і розпочнемо справді творчу, підкреслюю — творчу, розмову.

Отже, хочу сказати, що нема потреби сподіватися «проти надії». Бо в Україні цінності такі міняються, і то в потрібному напрямку.

Ось дані світового дослідження цінностей, що проводилися у 1999-2004 роках: 

А ось дані того ж самого дослідження за 2005-2008 роки: 

Порівняйте ці дві схеми і Ви наочно побачите, як прогресувала Україна за останні 10 років у напрямку до цінностей відкритого суспільства. Що послужило причиною цього прогресу – поява середнього класу з кінця 1990-х років чи Помаранчева революція? – тяжко сказати. Це є питання першості яйця чи курки: скоріше всього, поява нового середнього класу і послужило одною з причин, чому в Україні стала можливими радикальні політичні зміни, як і передрікали окремі соціологи ще на початку 2000-х.

Хочу звернути тут увагу, що в результаті цих змін Україна дійсно наблизилася до кордону «руского мира», позначеного на схемі контуром Orthodox. Хай Вас не тривожить поява у рамках цього світу Румунії: «руский мир» повязаний не так з «русским языком», як певними підставовими цінностями православного світу. У тому сенсі, Греція також є частиною цього світу – частиною, яка, як й Україна, борикається зі своєю спадщиною, балансуючи на межі «виходу» і «не-виходу».

У кожному разі, спроба загнати Україну назад в «руский мир» є наслідком страху Кремля, що вона може вийти з цього  «миру» безповоротно. Як бачимо зі схем, цей страх має свої цілком реальні підстави. Наскільки змінилася ситуація за останні роки, і куди рухається Україна, дасться бачити, як тільки будуть оприлюдненні дані світового дослідження цінностей за 2010-2012 роки (зі своїх джерел знаю, що українська частина цього дослідження уже завершена). Є, однак, надія, що рух України не дасться спинити. Ця надія у першу чергу пов’язана з поколіневими змінами: появою в Україні нового покоління, ровесників української незалежності, яке за своїми цінностями ближче до своїх європейських ровесників, аніж до старших українців 50 і більше років. Як показує цитоване дослідження, зміни поколінь є головним локомотивом ціннісних змін – і навряд чи Україна є такою унікальною державою, щоб бути у цьому відношенні винятком (див. схему нижче): 

Схема виразно показує ріст раціональних цінностей і цінностей самовираження зі зміною поколінь у всіх культурних зонах, за винятком Африки -  а ці зміни у свою чергу пов’язані зі зростанням добробуту.

Завершуючи:  в Україні нема потреби «сподіватися проти надії», як закликає блаженніший Любомир, що цінності зміняться. Бо цінності таки міняються, на щодень і на свій спосіб, непомітно може для пересічного ока, але соціологія це показує. Це не значить, що можна скласти руки, чекаючи, поки Україну автоматично винесе на безпечний берег. Історія не знає автоматичної дії. Вона є наслідком діяльності конкретних людей, причому діяльності не конче раціональної, відповідно до певних схем. Але за цих обставин тим більше робить сенс зміцнювати надію та віру на зміни. Бо віра і надія є власне тими цінностями, за якими нам дійсно воздасться.