Країна, де всі все знають

IQМихайло Бриних, 23 липня 20124815148
Країна, де всі все знають

Ми живемо у країні надзвичайно мудрих людей. Інакше важко пояснити, чому всі знають про все – і нічого не змінюється. Ніби знання – це не сила, а так, котяче підхвістя. Отже, напрошується висновок, що нічого не змінюється саме внаслідок оцього всеохопного, всевидющого, всепроникного народного знання, перед яким суть речей і подій – розкриті, як Даная.

Всі знають, що влада нікудишня настільки, що у цьому слові раптом відкрилося подвійне дно, якого раніше ніхто не помічав. Думали, от уже, мовляв, дійшли до ручки. Аж ні, потягнули за ручку, а там – бац, і ще одна невелика, але достатня для травматичного падіння прірва. А коли так, то всі знають, що наступна влада, яка не може бути гірша хоча би тому, що про “потрійне дно” ще ніхто ніколи не чув, так-от, ця наступна влада якщо й буде краща, то лише на один рівень, тобто ми все одно матимемо справу дном – і то вже справа смаку, яке воно: перше чи друге. А раптом усе ж таки існує ще й незвідане – дно третє, крізь яке видно інший бік земної кулі й де загальнолюдські цінності ходять догори дриґом?

Отже, всі про це знають, і тому ніхто нікуди не поспішає. З дном треба поводитися обережно. Без дна весь феншуй витікає, залишається тільки лунке відчуття, звук бляшаних барабанів, бо ж як іще використаєш відро чи балію з проіржавленим днищем?

Усі знають, що нашій єврофутбольній країні хвалитися немає чим, але ж треба, бо такі правила цієї геополітичної гри. Тому сміття з хати етапують тишком-нишком, по ночах, щоб ніхто в тій Європі не здогадався, скільки його в нас назбиралося – Авгій би розридався, махнувши Гераклу безвольною десницею: не треба нам подвигів, вали звідси, без тебе тошно. Тому ніхто нікому нічого не обіцяє: просто випнемо груди, покажемо характерну гостинність. Як ото писали нещодавно на сигаретних пачках: “Місця та тапок у нас стане кожному!”. Чим багаті, так би мовити.

Час од часу хтось там, на Заході, сканує наші душі й дивується: де незалежні медіа? Де реформи? Де боротьба з корупцією? І що там за несусвітня фігня коїться з тим Межигір’ям, політв’язнями та вічними, як жид, протестами? І як збагнути цю країну мудрих людей, од яких ніколи не знаєш, чого чекати? З одного боку, за старою українською традицією, правда із кривдою сидять у нас обійнявшись і співають тужливі пісні. З іншого, влада вважає, що сидіти вони мають у тюрмі, бо більше у нас ніде нормально не посидиш.

В Україні немає дурних – нема кому кричати на весь світ про те, що усі й так добре знають.

Винятковість нашої країни у світі аж така, що з неї навіть сміються, панічно вирячивши очі. У нас, у країні мудрих людей, геть усі чимось незадоволені, але це практично всіх влаштовує: немає такого сусіда, в якого б не горіла хата чи принаймні сарай, – благодать.

Лагідний туман поміж людьми, всі очі заплющені, тільки чути клацання щелеп, чавкання і жування; всі сунуть навпомацки, бо кругом є що взяти: у боротьбі за остаточну перемогу демократії тільки дурень не скористається перевагами авторитаризму. У державі – злидні й грюкіт будівельної техніки: всі жебраки мурують на чорний день нові кам’яниці.

Дороги до відступу мощені австрійською бруківкою, дороги для наступу – розібрані для дітей та онуків, на пам’ять. Діти час до часу, щоправда, набридають: «Дайте нам хоч за щось поборотись. Ну, за майбутнє, наприклад». «Добре, – схвально кивають батьки, – беріть по сто гривень, які-небудь гасла, йдіть і боріться».

Так, боротьба прикрашає людей. І нікому не заважає. Тому в Україні давно й остаточно переміг олімпійський принцип: результат тут нікому непотрібний, бо усі й так наперед усе знають. Спершу погані хлопці переможуть, хороші програють, потім вони поміняються футболками і ролями, проте хлопці, які переможуть в наступному матчі, чомусь знову виявляться поганими.

Такий наш реальний футбол. Без правил, з вічними нулями на табло, зате з численними травмами і запеклою боротьбою до самого фінального свистка, який ніколи не прозвучить, бо ж суддю посадили за хабарі, а свисток із таймером насправді належать фірмі, зареєстрованій десь у тропічній острівній безвісті.

  

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 148

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук