Кулачний аргумент в українській політиці
IQ

Кулачний аргумент в українській політиці

Післямова до бійки між нардепами Парасюком та Вілкулом

Олександр Косвінцев, 26 вересня 201620170

Україна знову помітно роз'єднана. Цього разу приводом для розколу громадської думки стало не якесь із «традиційно» суперечливих політичних питань, а звичайна бійка між народними депутатами Володимиром Парасюком та Олександром Вілкулом.

Перший прославився як «зірка» Революції гідності і затятий патріот; він вже не раз пускав у хід кулаки проти своїх опонентів з числа представників колишнього режиму. Другий входить в Опозиційний блок, що складається здебільшого з колишніх «регіоналів»; його вважають представником «п'ятої колони» і одним з натхненників проросійських сил в Україні.

Сутичка між політиками відбулася, нагадаємо, наприкінці минулого робочого тижня, 23 вересня, у приміщенні телеканалу «112 Україна». У жорстке словесне протистояння парламентарії вступили ще під час телешоу «Вечірній прайм». Після його закінчення, як повідомлялося, Парасюк дочекався колегу поблизу студії – і понеслося...

Відео інциденту, під час якого Парасюк, крім усього іншого, подряпав автомобіль Вілкула і лаявся з його охороною, викликало широкий резонанс в країні. Громадська думка різко розділилося. Одні засуджували пана Володимира за нестриманість і «хуліганську» поведінку. Інші, навпаки, схвалювали застосування фізичної сили до «прихвоснів Кремля».

З позицією перших більш-менш все зрозуміло: незважаючи ні на що, багато людей схильні залишатися у правовому полі. А ось логіку останніх зрозуміти не так просто. Хоч би якою була поведінку Вілкула як політика або посадової особи (до обрання депутатом ВР він працював і в уряді «регіоналів», і головою Дніпропетровської ОДА), виправдовувати насильницькі дії одного громадянина щодо іншого можуть тільки недалекі люди. Це шлях анархії та свавілля.

Відомий український дипломат, нині заступник голови Адміністрації президента України Костянтин Єлісєєв, коментуючи подію, висловив думку, що такі бійки згубно впливають на імідж країни. З цим повністю згоден радник глави МВС Зорян Шкіряк. «Хоча, з точки зору громадянської позиції, засуджувати Володю я не можу і не буду. Розумію його емоції. Скажу одне. Як людина і патріот, я б з радістю врізав активному сепаратистові, путінському підлабузникові та державному зраднику Вілкулу, але ніколи цього не зроблю. Такої радості Кремлю і терористичним ЗМІ я не дам. Підвищувати їхній рейтинг – це маячня», – написав Шкіряк у Facebook.

Не варто думати, що така позиція притаманна лише офіційним особам. Судячи з відгуків у соцмережах, практично ніхто з українських громадян не візьметься стверджувати, що застосування «кулачних аргументів» у публічних дискусіях покращує образ країни в очах її закордонних друзів. Однак мало хто бачить зв'язок між такими інцидентами і внутрішньополітичною ситуацією в Україні.

Згадаймо недавнє вбивство патрульних поліцейських у місті Дніпрі. Що ж має відбуватися «всередині» людини, щоб вона наважилася застосувати вогнепальну зброю проти правоохоронців під час досить банальної зупинки за порушення правил дорожнього руху ?! Найлегше списати все на той факт, що «дніпровський стрілок», як повідомлялося, перебував у розшуку за інші тяжкі злочини, а також на «розгул злочинності» в країні й велику кількість зброї на руках у населення. Щоб трагедія не повторилася, потрібно ретельно розібратися в її витоках, вважає Олена Тищенко, екс-керівник управління МВС України зі забезпечення повернення активів, одержаних злочин шляхом. «Співчуття сім'ям загиблих поліціантів. Це трагедія. Але вона коштуватиме мало, якщо все закінчиться нагнітанням емоцій, а не глибоким аналізом того, що сталося», – написала експерт на своїй сторінці в Facebook. На її думку, перш за все потрібно з'ясувати, чому з двох поліцейських чоловік опинився в машині для складання протоколу, а жінка – один-на-один з агресивним правопорушником. «Чому його дії не були припинені жодним з озброєних поліціантів до останнього моменту, коли жінка вже не змогла захиститися? Тому що немає правил? Тому що поліціантів не навчили? Тому що розробники «реформ» думали про форму та терміни більше, ніж про суть нової служби?», – запитує Олена Тищенко.

Однак, гадаю, навіть ретельні відповіді на ці резонні запитання не допоможуть до кінця зрозуміти те, що штовхнуло порушника ПДР стріляти у правоохоронців. Переконаний, що треба дивитися значно ширше. Зокрема, турбує те, що останнім часом в українському суспільстві активно поширюється вірус насильства. Так, деякі відомі політики, чиновники, активісти і просто патріотично налаштовані громадяни допускають можливість застосування заходів «примусу» щодо суддів, котрі не сприяють прийняттю виправдувальних рішень у справах членів добровольчих батальйонів та націоналістичних рухів.

Було чимало випадків, коли неугодних чиновників та політиків били, запихали у сміттєві баки. Людей з неугодними політичними поглядами чи просто «колорадськими» стрічками обливали зеленкою, що, до слова, не зовсім безпечно для очей... Не кажучи вже про такі гучні трагедії, як кидок бойової гранати у нацгвардійців під Верховною Радою і вбивство з політичним душком одіозного письменника Олеся Бузини .

Звичайно, в країні зараз виразно відчувається подих подій, що відбуваються на окупованих Росією територіях. Однак ненависть до явних ворогів – це одне, нетерпимість щодо співвітчизників, яких тільки підозрюють в антиукраїнській діяльності, та й то неофіційно, – зовсім інше. «Мода» самосудів, яка останніми роками набула порівняно стрімкого поширення, не наближає Україну до європейської спільноти, а тільки віддаляє. Європейцям такі ексцеси навряд чи припадуть до душі.

Жоден такий інцидент, напевно, не проходить повз увагу суспільства. Пам'ятається, побили в Одесі одіозного політика Нестора Шуфрича – і соцмережі вибухнули радістю: мовляв, так і треба «юді». Побилися під судом з поліцією прихильники розформованої спецроти «Торнадо» – і патріоти загули: мовляв, так тримати, не віддавати хлопців на розтерзання режиму!.. У багатьох містах країни нерідко відбуваються інциденти, коли активісти застосовують насильство щодо представників влади різного рівня. Для ЗМІ такі ексцеси вже перестали бути цікавими новинами. Так створюється громадське тло, за якого окремі громадяни досягають такої міри екзальтації, що «зрив з котушок» їхньої психіки, як-то стрільба по людях через дрібницю, стає справою часу.

Зізнаюся, дивлячись на деяких цілком порядних українських громадян, мені іноді буває дуже важко зрозуміти, чому вони підтримують такі заходи впливу на неугодних співвітчизників, як, наприклад, обливання зеленкою та інше насильство. Почасти допоміг розібратися в цьому один київський журналіст. У коментарі з приводу бійки між Парасюком та Вілкулом він написав приблизно таке: якщо бити сепаратистів і пособників Кремля, яких нинішня влада не хоче притягати до відповідальності згідно зі законом, вважається хамством, то тоді я – з «хамом» Парасюком. Ключове слово тут «влада».

Пізніше колега видалив свій коментар. І правильно зробив. Адже інакше виходить якось нецивілізовано і нерозумно: мовляв, якщо влада не бажає слідувати в руслі закону, то і все суспільство має взяти курс на неправову державу. Так можна скотитися до такої дикості, як у путінській Росії.

Але що ж робити, якщо нинішня владна верхівка України, на словах виступаючи за очищення країни від корупціонерів і поплічників Кремля, на ділі забезпечує їм судову недоторканність і нові можливості для збагачення? Розрізнені акції протесту з приватних приводів мало що дадуть. Нехай хоч замахається Володимир Парасюк кулаками і ногами – нічого реально це не змінить. Самореклама політика, звичайно, може вийти. Реального внеску у справу очищення країни від будь-якої старорежимної нечисті не буде.

Україна почне позбавлятися «хвостів» минулого тільки тоді, коли проведе кардинальні реформи судової системи та правоохоронних відомств. Нині центральна влада країни лише імітує ці реформи, оскільки вона складається з представників колишньої кланово-олігархічної системи, а радикальні зміни для неї – це смерть. Українському суспільству пора серйозно ставити питання про перезавантаження влади, і що швидше, то краще. Щоб такий сценарій став можливим, патріотично налаштованим організаціям та громадянам варто шукати точки дотику й можливості для об'єднання у потужний громадський рух, причому не обов'язково формалізований. Це, звісно, набагато важче, ніж задирати ноги для стусанів по українофобах і поплічниках зовнішнього ворога. Але без цього звільнитися від заклятих «друзів» всередині України – типу Вілкула – не вдасться.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук