Львівський скульптор творить гігантські кам’яні «Євхаристійні жести» для УКУ

35-річний львівський скульптор Володимир Семків працює з мармуром, робить бронзові, алюмінієві скульптури, виливає у чавуні. Жартома називає свою творчість «мистецькою шизофренією», бо для публіки творить більш концептуальні речі, для себе ж ‒ пластичні, енергійні, живі.

«Ось у мене є скульптура чоловічого торсу. Поки що я його називаю «Той, що біжить». Це така наша цивілізація. Ми кудись рухаємося-рухаємося-рухаємося. Наш час все пришвидшується-пришвидшується.. В нас зовсім інший темпоритм, ніж 50 років тому. Ще один спосіб задуматися, куди ми рухаємося, чи завжди це треба», ‒ розповів скульптор Володимир Семків.

Вже другий рік Володя працює над серією скульптур для Українського католицького університету. Це буде шість гігантських «Євхаристійних жестів» у камені, що оздоблюватимуть університетську територію. Кам’яні долоні ‒ це руки Бога.

«До прикладу, жест «Благодарив» ‒ це другий жест. Перший ‒ коли Христос бере хліб. Другий, власне, «Благодарив». Наступні: «Освятив», «Переломив». І «Дав своїм учням і апостолам». В цій інсталяції роль хліба ‒ це роль людини, яка проходить через руки Бога», ‒ пояснив скульптор.

Найскладнішою інсталяцією, каже митець, буде жест «Переломив», де людині треба буде перейти повз руки, що ламають.

«Переломлення ‒ коли людину ламає життя: труднощі, коли людина має очиститися. І руки настільки вузько стоятимуть одна від одної, що буде важко пройти і не кожен захоче туди ступати», ‒ пояснив митець.

Володимир ліпив з пластиліну ще з дитинства. Та батьки вважали, що художник ‒ це бідне майбутнє. Тому вчився на юриста. З часом зрозумів: не всидить. Вступив до Львівської академії мистецтв, на скульптуру. І тепер вчить глядача мислити. Два роки тому його проект стіни пам’яті Небесної Сотні виграв конкурс в Івано-Франківську.

«У Франківську мешканці повз цю стіну кожен день ходять. Фігури на проекті ‒ це висота в натуральний зріст людей. А коли особа йде попри майже дзеркальну поверхню, то вона частково бачить своє відображення на фоні силуетів тих людей, що загинули на Майдані. І завжди ти можеш себе порівняти з тими людьми. І запитати себе: «А що ти робиш для того, щоб ми просувалися, щоб нам стало краще жити?», ‒ розповів Володимир.

Володимир каже: люди хочуть чіткої прози, а митці натомість їм дають поезію для роздумів. Навіть у скульптурі: «Вони хочуть, щоб у скульптурі був кулак затиснений, чоботи щоб були, щоб був костюм. Щоб був пістолет. Або, якщо це фігура, то щоб було правильно зліплено. «А чого в нього око це більше, а це менше?» А ми їм даємо поезію ‒ недосказаність. Мистецтво має задавати питання, а не відповідати на нього!».