«Люди скучили за доброю українською піснею»
Культура

«Люди скучили за доброю українською піснею»

Як «Піккардійська терція» збирає аншлаги на півдні та сході

Тетяна Козирєва, 28 травня 2015 2126 0

«Пиккардийскую терцию» в Мелитополе встречали стоя бурними аплодисментами», «Вибух українськості у Кіровограді»: як люди навчилися розправляти крила», «Співи фантастичні, мелодії містичні…», «Легендарная "Пиккардийская терция" дала потрясающий концерт в Запорожье»… – вперше концертний тур львівського секстету українським Півднем та Сходом отримав таку захоплену реакцію місцевих ЗМІ.

Володимир Якимець, Ярослав Нудик, Богдан Богач, Андрій Капраль, Андрій Шавала та Роман Турянин щойно повернулися з гастролей. За десять днів з програмою «Нове та краще» побували у десяти містах –  Дніпропетровську, Кривому Розі, Кіровограді, Олександрії, Полтаві, Сумах, Запоріжжі, Мелітополі, Херсоні та Миколаєві. 10 днів, 10 міст, 10 концертів. Виглядають трохи втомленими, але поїздкою задоволені. Це уже третій за останній рік  успішний концертний тур «піккардійців» південно-східною Україною, але цього разу все було інакше.  

Про враження від виступів і не тільки – у розмові з художнім керівником гурту Володимиром Якимцем та тенором Ярославом Нудиком.

«В Україні змінилися пріоритети»

Порівняно з першими поїздками, якусь різницю у настроях публіки відчули?

Я.Н.: Україна була, є і буде! Це один із наших незаперечних висновків, які ми зробили після третього всеукраїнського туру. Від Майдану минуло півтора року, і в Україні – великий прогрес. Так, країна воює, але процвітає. І є дуже велика надія, за нашими спостереженнями під час туру, що все буде добре.

Прозвучало щойно слово «процвітає». Що ти, Славко, маєш на увазі?

Я.Н.: Процвітає Україна настроєм і єдністю своєю. Прогрес дуже великий у тому, що змінилися пріоритети. І я зараз говорю не про мовне питання… Щодо прикладів… «Слава Україні!» вже перестало бути «фашистським» гаслом на Великій Україні, а ще років зо два тому за нього могли й побити.

Зараз «Слава Україні! – Героям слава!» звучить в Україні приблизно так само, як у 1980-х роках на мітингах у Львові. У кожному обласному центрі вшановують пам'ять героїв Небесної Сотні. Наприклад, у Миколаєві до річниці Революції Гідності поставили цим Героям бронзовий пам’ятник.

У попередніх розмовах Володя мені говорив, що на Сході побоюються бандерівців, котрі везуть із Заходу на Схід свої ідеї. Яка ситуація зараз?

Я.Н.: Зараз для будь-якого українця на Великій Україні є великим і достойним звання «бандерівець».

Чи говорили з глядачами, котрі приходили до вас за лаштунки, про заборону символів тоталітарних режимів? Як вони це сприймають?

Я.Н.: Сприймають позитивно. Хоча… Почув від одного молодого чоловіка, що його дід, маючи державні нагороди з Другої світової, де є радянська символіка, тепер побоюється їх вдягати і цим, звичайно ж, сильно переймається. Я порадив хлопцеві уважно перечитати закон – там є пункт, де вказано, що нововведення не стосується державних нагород.

«Нове та краще!»

Чи везли тепер на гастролі якусь спеціальну програму?

В.Я.: У нашому репертуарі – понад триста пісень, тому маємо можливість для ротації. Виконували зовсім рідкісні пісні, котрих, можливо, й у Львові не виконували, бо не маємо часу сідати у студії. Співали старі перевірені хіти («Трамвай», «Пустельник», «Берег ріки»…), фольклор та пісні іншими мовами, щоби показати культуру інших країн, де ми бували.

Виступ у Херсоні

На що найбільше реагував глядач?

В.Я.: Найкраще, з «бісами»,  сприймалися українські народні пісні –  «Туман яром», «Чорноморчик», «Маланка», «Пливе кача», «Йшли корови із діброви»… Ми ставили їх у середині концерту. А в кінці публіка співала з нами «Старенький трамвай», «Shizgara», «Sole mio»… – емоції зашкалювали, і це приємно. Ми бачили, що люди скучили за доброю українською піснею.

Я.Н.: Та й коріння – воно ж нікуди не дівається. Це коріння якийсь час спало. Тепер знову прокидається… Все буде добре.

«Пливе кача» була заздалегідь вами введена у програму чи глядач просив виконувати?

В.Я.: І так, і так. На окремих концертах ми її включали в програму, в деяких ми виконували інші пісні, а в залі просили саме «Кача». Боюся, що виконуватимемо цю пісню ще декілька років. Тому що біль народу ще не пішов…

Я.Н.: Хоча, з іншого боку, знаємо, яка коротка пам'ять в людей. Тому, в цьому випадку, хай би вона була довша. Тому від імені всіх «піккардійців» скажу, що ми готові виконувати «Пливе кача» стільки, скільки потрібно… Хай би тільки пам’яталося…

Про публіку

Мобілізованих на перепочинку чи демобілізованих багато було на ваших концертах?

В.Я.: Так, були. Також – волонтери. Зокрема, у Полтаві до нас підходили волонтери і просити підписати картини, які йдуть як лоти на благодійний аукціон на користь АТО.

Я.Н.: У Полтаві взагалі потужна волонтерська служба…

В.Я.: У Миколаєві за лаштунки до нас приходили бійці АТО, що зараз у відпустці, дякували на виступ. В Одесі ми давали на концерт запрошення військовим, що перебувають на лікуванні, або відпускникам.

Публіка у Запоріжжі

У шпиталях цього разу не виступали?

В.Я.: Цього разу – ні, просто не було коли, бо кожного дня переїжджали в інше місто.

Я.Н.: У шпиталях ми були раніше. Зокрема, у Харкові, в Одесі, у Вінниці і в Дніпропетровську. Також – у Львові, в прикордонному шпиталі та шпиталі на Чехова. А ще у Харкові були у військкоматі – співали для тих, хто від’їжджав в АТО. Ми ніколи в такому не відмовляємо, але й не хвалимося, тому що «хорошими делами хвастаться нельзя».

В.Я.: Ніколи не вип’ячуємося, тим паче, нам багато про що інше є чого розказати. Це як у випадку з волонтерами, котрі, трапляється, отримують великі суми на допомогу бійцям АТО, але не знають, від кого ті гроші надійшли...

Чи не сталося так, що ви їхали з одним настроєм, а повернулися – з іншим?

В.Я.: Ні! Я ще раз хочу наголосити на тому, що люди допомагають одне одному. І цей процес не стишується, а навпаки – розвивається. Я розумію, що зараз люди отримали квитанції з новими цінами на газ, я розумію, що люди віддавали останнє на АТО ,чи волонтерам, чи пораненим в госпіталях… Але й зараз вишуковують можливості, щоби бути корисними. І це гуртування людей було видно в усіх містах, де ми були.

Які найприємніші спогади з туру?

В.Я.: На нашому концерті у Дніпрі був Мирон Богданович Маркевич. Він нам подарував м’яч і футболку із підписами. І це дуже приємно.

Цей мяч і футболку Мирон Богданович нам подарував на нашому концерті в Дніпрі... Добре,що наші сподівання справдилися!!!!)))))) Браво "Дніпро"!!!))))))

Я.Н.: У Дніпропетровську також зустріли Володимира Зеленського, з яким ми у дуже теплих стосунках, і він при нас телефонував мамі – сказав про наш концерт у Кривому Розі.

В.Я.: Також був у нас на концерті колишній «карпатівець» Руслан Забранський, котрий зараз є футбольним тренером у Миколаєві. Мав прийти на концерт й тренер ФК клубу "Олександрія" Володимир Шаран. На жаль, не зміг, бо мав гру. А ще у Запоріжжі до нас підходив львів’янин, котрий казав, що у Львові на наш виступ так і не потрапив, аж тут…

Що ще з приємного? Знайомі надіслали нам фото хлопця, котрий співав на вулиці задля того, щоби зібрати гроші на квиток на концерт… «Піккардійської терції».  Це, чесно кажучи, зворушило нас до глибини душі. Ми потім зустрілися з тим  хлопцем після концерту, подякували за отаку віру в нас. Для кожного артиста – це одна з найбільших похвал, що може бути у житті.

Я.Н.: Ми часто говоримо про те, що після кожного туру привозимо додому по пів-валізи сувенірів. Як правило, ті сувеніри презентуються в часі концертів. Зокрема, на одному з виступів жіночка подарувала нам синьо-жовті браслети власного виконання.  А в Дніпропетровську квіти нам дарували лише малюки, і це було дуже мило. Таких вражень завжди дуже багато, і ми їх цінуємо. Всім сувенірам знаходимо чільне місце в нашому офісі.

Малюнки  діти цього разу дарували?

Я.Н.: Так, і вони також у нашій колекції сувенірів. Ми любимо отаке відтворення авторами-дітками бачення «Піккардійської терції».

Про перспективу

Що найближчим часом у планах?

В.Я.: Ще матимемо концерт у Черкасах. Потім – у Польщі, де також має бути концерт у підтримку України. Далі у нас «Країна мрій». Що потім, бачитимемо, бо зараз така ситуація, що аж раптом все може відмінитися. Якщо трапиться вільний час, використаємо на запис своїх нових пісень. Якщо ж запропонують ще виступи на підтримку АТО, звичайно ж, не відмовлятимемося: це наша робота, наше покликання. 

Враження

Як зараз виглядають ті міста, де ви виступали? Чи достатньо є там національної символіки?

В.Я.: Навіть де-не-де з перебільшенням… Багато чого помальовано у синьо-жовте.

Я.Н.: Багато прапорів на приватних балконах.

В.Я.: Багато вишиванок на людях на повсякдень. І це, на мою, думку, відбувається абсолютно свідомо, це вільний вибір людей. У Херсоні, гуляючи містом, ми потрапили на барахолку. А барахолка – це що? Це чітка картинка того, які люди живуть у цьому місті. Більшість із них говорили українською мовою. Звичайно, суржиком, але ж намагання опанувати українську – очевидні!

Я.Н.: До слова, до честі треба сказати, що найбільший, кількісно, парад вишиванок зібрали минулого року у Миколаєві, цього року – в Одесі, але аж ніяк не в Галичині.

В.Я.: Бо нам уже нічого не треба доказувати, а їм – є що.

Про Порошенка

Як можете оцінити перший рік роботи президента? Чи вас щось особисто зачепило в сенсі позитиву в Україні? Чи взагалі воліли б не говорити на цю тему?

В.Я.: По-перше, Українська держава тримається на людях. І поки люди згуртовані і готові допомагати одне одному, держава стоятиме. Керівництво держави теж обирають люди. І моя особиста думка, що цей рік, за президентства Петра Олексійовича, – не найгірший. Є в його роботі вдалі моменти, щось можна було зробити, звичайно, ліпше, але маємо те, що маємо, бо найдоступніший метод у нас, на жаль, – помилок і виправлення помилок. 

Найбільша заслуга Порошенка – міжнародна підтримка України. А це складно, бо у нас – дуже непростий час. Мені хочеться, щоби люди мали віру, бо можемо робити революцію кожного року, та чи піде воно на користь? Тому вважаю, що кожен на своєму місці має робити все, що від нього залежить, а вже потім вимагати від Петра Олексійовича.

Я.Н.: Ми зараз перебуваємо фактично у стані війни з північним сусідом. На мою думку, зараз є золотий час для того, щоби усвідомити свою незалежність і відстояти її. Так само зараз золотий час для всілякого роду провокаторів, які користатимуть з того стану і старатимуться впливати на «неокрепшие умы», тиснути на якісь кнопки, щоби вони ганьбили владу.

Але ще раз говорю: ті, що ганьблять владу, абсолютно не маючи на то підстав,  є «неокрепшие умы». Якщо ти називаєшся українцем, зараз не є час для того. Вказувати на помилки владі будемо потім. Тобто говорити про це, звичайно, треба, але критика має бути конструктивною.

Яблуко від яблуні…

Точно знаю, що ви – багатодітний колектив. Говорили з Володимиром про це у минулому році,  і він тоді нарахував малих піккардійців аж сімнадцять. Можливо, маєте поповнення?

Я.Н.: Та ні, Таню, часу не було (сміється)… Це ж три тури поспіль… Тому й не встигли у демографічному плані щось змінити… Як буде люфт, то, можливо, оцю ситуацію поправимо. Я говорю і про дітей, і про пісні, бо пісні для нас – теж як діти.

Принагідно запитаю, чи співають діти піккардійців?

Я.Н.: Хіба на уроках у школі. А так – ні.

Чому?

В.Я.: Напевно, тому що батьки надто прискіпуються…

Я.Н.: Принаймні, я ні від кого з наших не чув про бажання, щоби його дитина співала. Хіба – через покоління… До речі, маю першу серед наших внучку – Даринку, їй 2 рочки і 7 місяців.

З відгуків на сторінці «Піккардійської терції» у Facebook про останні гастролі: (збережена авторська орфографія)

 

Дмитро Саверов: Пікардійська терція - це найкраще що є в Україні у вокальному мистецьтві. Ви Музиканти у самому розумінні! Ні одної лажі протягом всього концерту! Жодного нестроєвича! Ритмика ідеальна! Аранжировки профессіональні! Які ви молодці! Аж заздрисно!

 

Elena Granishevskaya: Вернулась с концерта "Пиккардийской терции". Третий раз они приезжают в Запорожье за год - и каждый концерт уникальный! Сегодня снова зал филармонии был полон. Два часа без антракта зрители слушали их чарующее многоголосье а капелла, гармонии, присущие только этому секстету. Трек-лист сегодня совершенно иной и на 2\3 в нем новые композиции, которые у нас еще не звучали. Очень добрый, душевный концерт - какой-то по-семейному теплый. Полное взаимопонимание музыкантов со зрителями длиной в два часа - вот краткая характеристика концерта. Запорожцы доказали, что всегда с большим удовольствием ждут их снова и снова. И, конечно, приятно было снова увидеться и поговорить с этими потрясающими вокалистами, ставшими с первого приезда в Запорожье для меня добрыми друзьями. 

Ольга Ружицкая: "Піккардійці", всіляких вам гараздів, побільше життєвих радощів і вдячної публіки! Полтава вас дуже любить! 

Ольга Фирцак: Хіба щось краще у світі є, за той чудовий спів, що ПІККАРДІЙСЬКА ТЕРЦІЯ дарує?

Ирина Омельчак: Дякую за чудовий концерт! Все дуже сподобалось, отримали море приємних вражень. Ви дивовижні!

Taras Lysak: Молодці, друзі!

Фото прес-групи гурту та зі сторінки Володимира Якимця у Фейсбуці

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук