Марія Новак: Кожен має право на економічну ініціативу

- Серед наших клієнтів 25% не вміють читати і писати, але це не заважає їм бути хорошими підприємцями, ще 25% мають вищу освіту. Ми фінансуємо надзвичайно прості проекти. Здебільшого йдеться про сферу послуг. Наприклад, продаж на ринку, миття, прасування, транспортні послуги. Але фінансуємо також софістичні проекти, які базуються на новітніх технологіях».

Міжнародна асоціація «Право на економічну ініціативу» (ADIE) у Франції видає кредити для відкриття своєї справи малозабезпеченим людям, котрі не можуть стати банківськими клієнтами.

Президент ADIE Марія Новак від 1988 року займається мікрокредитуванням. Вона вже вдруге приїхала на Екуменічний соціальний тиждень до Львова. Торік прочитала лекцію «Мікрокредит: інструмент довіри». Після цього у Львові почали говорити про впровадження пілотного проекту з мікрокредитування.

В ексклюзивному інтерв’ю ZAXID.NET Марія Новак розповіла про деталі впровадження пілотного проекту у Львові, про історію створення Асоціації у Франції, про те, як відбувається мікрокредитування за кордоном, що для цього потрібно і які проекти фінансує ADIE у Франції.

- Знаю, що ви народилися у Львові...

- Так. До слова, мій батько був радником міського голови Львова. Мені було 4 роки, коли почалася війна. Мій батько включився у рух опору і зник, переїхав до Варшави. В русі опору була і решта моєї сім’ї: мама, старша сестра, якій на той час було 17 років, старший брат, який мав 18 років. Ми зазнали всіх цих воєнних драм. Спочатку був прихід радянської влади, тоді німці, тоді знову Червона армія. Я разом із сім’єю опинилася у тюрмі. Нас перевезли до Кракова. Моя мама і старша сестра в якийсь чудесний спосіб вийшли з тюрми. Мама хотіла, щоб я познайомилася зі своїм батьком, який зник, коли я мала лише 4 роки. І вислала нас через Червоний Хрест до Швейцарії, щоб ми не поверталися до Польщі, поки не зустрінемося з татом, якого звільнили з ув’язнення у Німеччині. Це тривало два роки. Ми блукали Європою. Переїхавши зовсім без документів до Франції, ми жили там у сиротинцях, таборах для біженців. Роки мого дитинства – найважчі часи.

- Як, на ваш погляд, змінився Львів за ці роки?

- Мені важко сказати. Я пам’ятаю тільки свій будинок. Зараз там клініка. Львів – це прекрасне місто, яке відкрила тільки нещодавно. Сюди також приїздили мої діти, які живуть у Франції, вони погодилися, що це чудове місто. Думаю, Львів повернеться до своєї минулої величі і стане туристичним містом, як Прага, Краків, бо воно з тієї категорії. Проте його дуже мало знають поза Польщею і Австрією, але воно намагається бути гарним європейським містом.

- Коли Ви вирішили впроваджувати мікрокредитування у Франції, з якими проблемами зіткнулися?

- Джерелом нашого натхнення до створення Асоціації мікрокредиту був «Грамін банк» у Бангладеш (заснований 1983 року у Бангладеш Мухаммадом Юнусом. У 2006 році спільно із засновником за свою діяльність із кредитування бідного сільського населення країни банк став лауреатом Нобелівської премії миру - ред.). Я вже мала певний досвід мікрокредитування, 1988 року з двома друзями вирішили створити таку асоціацію, яка впроваджуватиме цю ідею у Франції. Ми були добровольцями і розпочали програму мікрокредитування без жодного капіталу. Фактично, були у тій самій ситуації, що і ви зараз в Україні. З одного боку, законодавство забороняло видавати кредити будь-яким іншим інституціям, крім банків. З іншого боку, ми не мали жодних ресурсів. Але ми хотіли запустити цю програму, щоб вона запрацювала. І тільки коли програма почала працювати, ми змогли переконати владу змінити банківське законодавство, щоб дозволити асоціаціям давати позики. Бо тоді у Франції існував закон, який закріплював монополію видачі кредитів за банками. Асоціації могли давати позики лише членам цієї асоціації і лише зі своїх власних фондів, а оскільки ми не мали власних коштів, наш досвід не просунувся дуже далеко. Але 2001 року ми домоглися змінити цей пункт банківського закону, і асоціації отримали право брати позики у банку, щоб перепозичити ці кошти третім особам. У Франції була традиція найманих робітників, тобто людина не працювала сама на себе, а працювала на когось або в установі, а якщо ні, то отримувала допомогу від держави.

- Що треба зробити людині, щоб стати вашим клієнтом і отримати позику?

- «ADIE» означає право на економічну ініціативу. Назву асоціації взяли із тексту Івана Павла ІІ про те, що кожній людині потрібне право на економічну ініціативу. Це право, якого не визнавали у комуністичних країнах. Сьогодні ми маємо мережу агенцій по всій території Франції -130 агенцій, де працює 200 працівників. Ми позичаємо людям, які не мають доступу до банку, які є безробітними, які отримують соціальну допомогу; молоді, яка живе у бідних кварталах, чи старшим людям, котрі втратили і вже не можуть отримати роботу. Якщо хтось бажає отримати мікрокредит, він має подзвонити по безкоштовній лінії, і там перевіряють, чи відповідає особа критеріям для отримання кредиту. Найбільша сума, яку можна отримати, - 6 тис. євро, але в окремих випадках її можна збільшити до 10 тисяч.

- Як це можна зробити?

- Усе залежить від проекту і здатності людини провадити менеджмент цього проекту. Ми фінансуємо безліч проектів у сфері обслуговування, торгівлі, бо це не вимагає дуже великих інвестицій. І коли приходять безробітні люди, тут важливо не давати відразу велику суму, а робити це поступово. Або, якщо проекти вимагають більшої суми, то ми даємо позики честі, під нуль відсотків, а відсотки виплачуватимуться після повернення тіла кредиту.

- Повернімося до процесу видачі кредиту. Що відбувається далі?

- Після дзвінка і перевірки даних людині кажуть, де розташована найближча агенція, куди можна звернутися, і призначають зустріч із радником, який відповідає за кредити. На цій зустрічі намагаються з’ясувати, як саме вона реалізовуватиме свої ідеї, чи має відповідні характеристики, навички, щоб втілити проект. Також дуже важливо виявити, чи нема у людини боргів, бо інакше ця позика ще більше її обтяжить. Паралельно вона презентує свій проект. Оскільки ми даємо позики людям, які мають дуже низький дохід, ми повинні бути дуже обережними, щоб цей проект досяг успіху, щоб не поставити людину в ще складнішу ситуацію. Зараз відсоткова ставка – близько 9%. Також важливо, щоб позика була меншою за прибутки, які планує отримати, щоб людина змогла віддати цю позику, і ще залишилося достатньо грошей на життя. Після фази підготовки, яку проводить  радник, кредитовий комітет приймає рішення, чи надавати позику. Відтоді людина отримує безкоштовні консультації про те, як розпоряджатися позикою і як краще організувати бізнес.

- Чи є якась система контролю після того, як людина взяла позику?

- Немає контролю у буквальному розумінні. Але під час консультацій, розмов до і після отримання кредиту асоціація бачить, як розвивається бізнес людини.

- Скажіть, чи можете змалювати вашого середньостатистичного клієнта?

- Серед наших клієнтів 25% не вміють читати і писати, але це не заважає їм бути добрими підприємцями, ще 25% мають вищу освіту. Їхні проекти є дуже різними, але вони досягають однакового результату. І ми фінансуємо надзвичайно прості проекти. Наприклад, продаж на ринку або різного виду послуги: фаст-фуд, миття машин, прасування і чистку одягу, транспортні послуги. Але фінансуємо також софістичні проекти, які базуються на новітніх технологіях. Один наш клієнт втратив роботу і не хотів отримувати допомогу від держави по безробіттю. Він створив підприємство інформаційних технологій і за 4 роки залучив 600 осіб. А почалося із 4 тис. євро позики, яку ми дали. Звісно, він став банківським клієнтом, але залишився членом нашої асоціації, щоб надавати консультації іншим. У цьому наша логіка. Найважливіший результат у Франції – це визнати, що безробітні можуть бути цілісними учасниками економічної діяльності.

- Чи не може довіра стати перешкодою? Адже завжди потрібні певні гарантії…

- Так, банки завжди вимагають гарантій. Але ж історія банків будувалася на довірі. Однак те, що ми робимо, зменшує безробіття, і люди, які виключені з банківської системи, можуть створити свою справу. Відповідно, зменшуються витрати держави, яка мусить утримувати безробітних, а державні виплати дозволяють їм вижити, але не більше.

- Багатьом доводиться відмовляти?

- Ми відмовляємо особам, якщо переконані, що є великий ризик, що вони не зможуть реалізувати свій проект. Це залежить від людини та ринку. Адже створити підприємство дуже важко, потрібні відповідні характеристики і знання, щоб знайти свою нішу в системі ринку. Якщо є великий ризик, що людина залишиться з більшими боргами, ніж до того, ми відмовляємо.

- Який відсоток відмов?

- Я не можу сказати точної цифри. Є багато прохань, які є поза сферою нашої діяльності. До прикладу, якщо у нас просять гроші на пральну машину. Таких позик не надаємо. Ми фінансуємо приблизно 25% заявок, але це пов’язано із тим, що дуже багато заявок не належать до нашої сфери діяльності. 

- Розкажіть, будь ласка, детальніше про впровадження пілотного проекту з мікрокредитування в Україні, зокрема у Львові, про яке говорили на цьому екуменічному тижні.

- Цей проект зародився під час торішнього соціального тижня. Мене попросили зробити презентацію про мікрокредит. І після дебатів з’явилися особи, які зацікавилися впровадженням мікрокредитування в Україні. Ми разом обговорили юридичні проблеми і де знайти кошти, щоб запустити проект. На цій стадії ми ще не маємо коштів, але бачимо, які є потреби. Думаю, в найближчі місяці ми зможемо зібрати гроші, щоб запустити пілотний проект у Львові. До цієї справи у Львові підключилися УКУ і доцент кафедри соціології та соціальної роботи Інституту гуманітарних та соціальних наук НУ «Львівська політехніка» Ніна Гайдук, а також канадський консультант Ліонел Дж. Квінел  і об`єднання «Оселя», яка дає притулок людям без даху над головою і без роботи. Клієнтами такого проекту мають стати всі безробітні і молодь, яка б хотіла створити свою справу, але не може взяти позику в банку. Також це неповносправні особи, які не можуть знайти собі роботу. Глобально частка сфери послуг в економіці розвивається, а частка промислового сектору зменшується. Сьогодні з новітніми технологіями немає потреби створювати великі заводи, можна створити невеличкі підприємства у сфері обслуговування. Для нас є важливо, що кожен має право на економічну ініціативу.

- Які проблеми можуть виникнути в  Україні під час впровадження мікрокредитування?

- Це трохи складно в плані законодавства, але у Франції було те саме. На сучасному етапі потрібно знайти кошти. Я вражена, що є 10-12 людей, які погодилися допомагати, вже є веб-сайт, щоб представити концепцію. Сподіваюся, люди, які мають кошти, почнуть ділитися. Думаю, у цій країні є багато заможних людей, які хочуть не тільки отримати прибуток, але й можуть показати, що мають соціальну відповідальність. Але є інші громадяни, які не дуже багаті, але на знак солідарності вкладуть кошти, щоб допомогти людям, які сьогодні є поза ринком праці. Щоб реалізувати пілотний проект, потрібно близько 300 тис. євро – щоб створити фонд, за допомогою якого ми зможемо фінансувати ці позики, і щоб ці кошти поверталися для фінансування нових позик. Це буде такий собі оборотний фонд. Також ці гроші підуть на оплату праці людей, які працюватимуть у фонді.