«Ми повертаємо атмосферу «Ляльки»

Говорячи про міську культуру Львова, не варто забувати про її різноплановість. Поруч із масовими заходами та фестивалями існує й інша, неформальна, культура. Сім років тому у Львові відбувся перший андерграундний музичний фестиваль із назвою «Лінія втечі». З того часу його авторка Ляна Мицько встигла організувати у Львові понад 250 концертів молодих, маловідомих, гуртів та привчила львів’ян слухати нетипову музику, яка відрізняється від того, що потрапляє до ефіру радіостанцій.

До семиріччя культурного проекту «Лінія втечі» ZAXID.NET поспілкувався з Ляною Мицько, нині - арт-менеджеркою одного з найпопулярніших клубів Underground, про львівський андерграунд та про те, як львів'яни слухають музику.

***

У термінології постмодернізму «лінія втечі» - це творчі і визвольні втечі від штампування, утиску, стандартизації суспільства. Цей термін у філософію ввів Жиль Дельоз. У житті Львова «лінія втечі» з’являється у 2009 році як нова молодіжна організація, яка починає активно працювати у ніші андерграундної музики. Перший фестиваль вони організовують у львівському трамвайному депо. Ляна Мицько розповідає, що ідея виникла випадково – просто захотілось влаштувати концерт саме у депо. Отримати необхідні дозволи і домовитись з гуртами було не так складно. Але без проблем не минулось.

- Не так важко було домовитись, але було багато супутніх галицьких проблем. Ми повісили червоні плакати, де я виправила «Да здравствует 1 мая!» на «16 мая», бо це був день народження організації. І на плакаті «Хай живе вічна слава» замість «Леніна» наклеїла «Лінія втечі», - пригадує Ляна Мицько.

О першій ночі до міліції подзвонили стривожені сусіди – мовляв, на депо повісили радянські прапори. З цим конфліктом вдалось розібратись. Але на цьому проблеми не закінчились.

Вже другий фестиваль, який провели у трамвайному депо (фото Ляни Мицько)

- На перший рік я не домовилась з міліцією. І тоді приїхало три автобуси «Беркута», щоб «накривати» фестиваль. У нас виступала група «Годо», яка пов’язана з антифашистським рухом. А в той день «Карпати» грали з «Динамо». І міліція нам каже: «Ви що, не розумієте, що через це будуть провокації? Закривайте фестиваль». Але як можна закрити фестиваль, коли там 300 людей? І міліція з «Беркутом» чергували біля нас, сидячи під дощем, - розповідає Ляна Мицько.

В той день падав сильний дощ – і старе трамвайне депо заливало водою. Прямо над сценою у даху були величезні діри. Тож організаторам довелось стояти з цератою, тримаючи її над сценою, щоби вода не заливала апаратуру.

Так почалась нова сторінка історії львівського музичного андерграунду. 

***

- Порівняно з першим фестивалем – як змінилось місто в плані концертів, музичного середовища?

- Стало легше. Раніше будь-які активності з концертами вимагали надмірних зусиль, бо не було де їх робити. Був рок-клуб «Старушка» - така прибудова до дитячої школи творчості у Залізничному районі, біля вокзалу. Це була просто коробка, там нічого не було. За апаратуру треба було платити окремо, це коштувало неймовірних грошей на той час. Ми робили концерти в кав’ярнях. Робили навіть концерт у підземному переході на Міцкевича. Так, це вимагало зусиль – але це був і азарт.

Міняється аудиторія. На моїх перших концертах люди були голодні, бо не мали куди ходити. І тому кожен концерт супроводжувався вау-ефектом. Зараз концертів багато, народ має вибір. Стає важко зацікавити чимось. А ті, хто ходили на концерти раніше, завели родини і їм зараз не до концертів.   

За 7 років роботи Ляна Мицько встигла організувати понад 250 концертів у Львові (фото Ляни Мицько)

- На твою думку, музичні смаки якось залежать від міста чи регіону?

- Дуже сильно. Наведу приклад. Я складаю культурну програму до Lviv Media Forum. І запропонувала запросити групу The Hypnotunez з Вінниці – вони грають свінг з джазом, змішаний з панк-роком. І тут виникла ідея запросити ще й «Гич Оркестр». З ними вже практично домовились, але ж «Гич Оркестр» розуміють, напевно, тільки у Львові. Я не знаю, як на вечірці після медіафоруму люди будуть слухати «Гич Оркестр» – з нашими місцевими приколами, колоритом, на вірші Франка.

Львівський «Гич Оркестр» відомий тим, що грає пісні на слова українських поетів (фото Гич Оркестра)

У Львові є своя тусовка, яку розуміють лише у нас, мені здається. Київ має свою музику. Нові гурти, які грають інді-рок, поп-панк, поп-рок: там вони збирають повні зали, а привозиш їх у Львів – і на них приходить кілька десятків людей. Я маю теорію, чому так стається. По-перше, у Києві навколо цих груп  більше працюють медіа. По-друге, там багато молоді, яка хоче бути в тренді і просто ходить на всі концерти підряд. Це не є погано, бо таким чином люди розвиваються, долучаються до культури і підтримують її. У Львові такої теми нема. Тут більше звикли до фестивалів; до того, щоб їх забавляли.

- Тобто, у Львові є традиція вийти ввечері на каву, але немає традиції ходити на концерти?

- З одного боку – так і є. З іншого – я її повертаю. Є навіть теорія (вона не моя), що «Лінія втечі» повертає атмосферу «Ляльки». Колись люди знали, що кожні вихідні можна піти в «Ляльку» - і там буде якийсь концерт. Зараз фактично в Underground’і відбувається те саме. Сюди на концерти ходять дуже різні люди. На один і той самий виступ приходять колишні учасники націоналістичного руху і представники антифа, які колись «получали» від правих. Але вони приходять, бо музика їх об’єднує.

Легендарний львівський клуб «Лялька» відкрився у 1994 і був закритий у 2007. (фото: saund.livejournal.com)

- За останній рік у Львові скасували чи перенесли чимало виступів різних артистів. Твої концерти не скасовуються. В чому секрет?

- В мене зазвичай не гонорарна співпраця з гуртами. Я погоджуюсь на такий формат лише коли бачу, що група реально вкладає у свою діяльність. Наприклад, виступ «Хамерман Знищує Віруси» - це сам по собі інфопривід. Таким людям я можу пообіцяти, що виплачу гонорар, не зважаючи ні на що. З рештою груп у мене умови на відсотках, які залежать від продажів квитків – і тоді ми йдемо на спільні ризики. Звичайно, бувають концерти, на яких мало людей. У Львові це нормально. Але я стараюсь діяти за принципом «пацан сказав – пацан зробив», і якщо обіцяю концерт, то привожу гурт.

Я недавно рахувала, що зробила більше 250 концертів. Це не враховуючи роботу на фестивалі «Захід».

- Протягом останніх кількох років українська музична сцена дуже ожила, принаймні інді-сцена. Чи стався такий самий вибух в альтернативній музиці?

- Якщо говорити про black metal чи punk rock, то у Львові таких колективів зараз немає. Команди, які грали перед тим, зараз вже не з’являються. Може, є якісь підпільні репетиції, але виступати ніхто не проситься. Була мінімальна хвиля популярності ірландського панк-року. Може, тому що ірландські паби в Україні поз’являлись. Те, що зараз стають популярними всякі інді-шмінді – це факт. Реально класно, що колективи, яким по 7-10 років, не здаються і тримають марку. Наприклад, Оркестр Че. Але знов же: їхні фани вже пішли на роботу, мають дітей. І вони чимраз збирають меншу аудиторію. Востаннє на львівський концерт прийшло близько сотні людей.

Львів дуже печальний в цьому плані для мене. Часто немає навіть кого взяти на розігрів. Є стандартний набір Львова: Гич Оркестр, Lemko Bluegrass та Joryj Kłoc. Вони класні, з ними легко працювати, на них завжди прийдуть.

Я роблю ставку на привозні колективи. Львів сам по собі є приманкою для артистів. Виконавці часто приїжджають з дружинами, з сім’ями – і тут можна не тільки виступити, але й погуляти містом. Львів сприяє тому, щоб концерт пройшов на високому рівні. Ти виходиш з клубу, бачиш місто, яке гуляє. І навіть якщо на концерт прийшло небагато людей, ти завжди можеш компенсувати це цікавою екскурсією. Чи пабами.

- Чи не виникало проблем з сусідами, з львівською громадою чи місцевою владою? Що ти привозиш якихось «не тих» артистів?

- Чому я люблю сидіти в андеграунді, тому що ці всі назви як Stoned Jesus чи Estoner не вилазять нагору. У нас висять афіші тут, в інтернеті, є трохи флаєрів по Львову – і все. Коли гурт Stoned Jesus (а у перекладі це означає «укурений Ісус») виступали десь закордоном – їхню назву на афішах затерли. У нас таких проблем наразі не було. Ми шуму не робимо. Навіть коли російські гурти приїжджали – все дуже просто проходить.

- Львів може бути дуже різним – туристичним, традиційним, творчим, неформальним. Яким є Львів для тебе?

- Я завжди буду проти. І так виходить, що у моє «проти» приходять люди, які живуть у дуже традиційному, галицькому, світі. Я є частиною андерграундного міста тому, що протестні теми є дуже близькими мені. Мені імпонує такий Львів, я хочу, щоб він розвивався. Це реальний авангардизм: коли протестні рухи стають трендовими. В Європі ці неформальні рухи, які викликають нерозуміння тут, зараз вже є провідними.  

Цей львівський світ традицій може бути моторчиком для життя – щоб знати, від чого треба відштовхуватись. З іншого боку, з цим треба вміти співпрацювати. Бо ти живеш в цьому суспільстві і мусиш бути в курсі, що відбувається, щоб не зробити комусь боляче.

***

До семиріччя існування «Лінія втечі» організовує фестиваль, який відбудеться 28 травня у клубі Underground. У переліку учасників – київський молодий пост-панк гурт Small Depo, яких видав один з найбільших українських музичних лейблів Moon Records; запорізькі панки «Злые морозы», які Ляна Мицько називає «українським аналогом групи «Ленінград»; група з Дрогобича Octopus Kraft, яка грає пост-метал  і львівський етно-гурт Lemko Bluegrass.

Ляна Мицько - ініціаторка та лідерка «Лінії втечі» (фото Ляни Мицько)

- Є кілька колективів, які або рідко виступали у Львові, або не виступали взагалі. Та мені дуже хотілось, щоб вони виступили. Крім того, зберігається концепція фестивалю «Лінія втечі», який був на самому початку – коли була гримуча суміш непоєднуваних стилів. Я вирішила зробити чотири окремі концерти в один день і об’єднати їх в фестиваль. Дуже сподіваюсь, що народ зрозуміє: що є музика в різних стилях, яку варто слухати; що можна ходити не лише на розкручені гурти. Є музика, яка виникає знизу, на ініціативі людей та на власному хорошому смаку. Хочу, щоби така музика піднімалась наверх, - підсумовує Ляна.