«Ми повертаємо атмосферу «Ляльки»
Розмова про львівський музичний андерграунд
Ольга Перехрест, 25 травня 2016 0Говорячи про міську культуру Львова, не варто забувати про її різноплановість. Поруч із масовими заходами та фестивалями існує й інша, неформальна, культура. Сім років тому у Львові відбувся перший андерграундний музичний фестиваль із назвою «Лінія втечі». З того часу його авторка Ляна Мицько встигла організувати у Львові понад 250 концертів молодих, маловідомих, гуртів та привчила львів’ян слухати нетипову музику, яка відрізняється від того, що потрапляє до ефіру радіостанцій.
До семиріччя культурного проекту «Лінія втечі» ZAXID.NET поспілкувався з Ляною Мицько, нині - арт-менеджеркою одного з найпопулярніших клубів Underground, про львівський андерграунд та про те, як львів'яни слухають музику.
***
У термінології постмодернізму «лінія втечі» - це творчі і визвольні втечі від штампування, утиску, стандартизації суспільства. Цей термін у філософію ввів Жиль Дельоз. У житті Львова «лінія втечі» з’являється у 2009 році як нова молодіжна організація, яка починає активно працювати у ніші андерграундної музики. Перший фестиваль вони організовують у львівському трамвайному депо. Ляна Мицько розповідає, що ідея виникла випадково – просто захотілось влаштувати концерт саме у депо. Отримати необхідні дозволи і домовитись з гуртами було не так складно. Але без проблем не минулось.
- Не так важко було домовитись, але було багато супутніх галицьких проблем. Ми повісили червоні плакати, де я виправила «Да здравствует 1 мая!» на «16 мая», бо це був день народження організації. І на плакаті «Хай живе вічна слава» замість «Леніна» наклеїла «Лінія втечі», - пригадує Ляна Мицько.
О першій ночі до міліції подзвонили стривожені сусіди – мовляв, на депо повісили радянські прапори. З цим конфліктом вдалось розібратись. Але на цьому проблеми не закінчились.
Вже другий фестиваль, який провели у трамвайному депо (фото Ляни Мицько)
- На перший рік я не домовилась з міліцією. І тоді приїхало три автобуси «Беркута», щоб «накривати» фестиваль. У нас виступала група «Годо», яка пов’язана з антифашистським рухом. А в той день «Карпати» грали з «Динамо». І міліція нам каже: «Ви що, не розумієте, що через це будуть провокації? Закривайте фестиваль». Але як можна закрити фестиваль, коли там 300 людей? І міліція з «Беркутом» чергували біля нас, сидячи під дощем, - розповідає Ляна Мицько.
В той день падав сильний дощ – і старе трамвайне депо заливало водою. Прямо над сценою у даху були величезні діри. Тож організаторам довелось стояти з цератою, тримаючи її над сценою, щоби вода не заливала апаратуру.
Так почалась нова сторінка історії львівського музичного андерграунду.
***
- Порівняно з першим фестивалем – як змінилось місто в плані концертів, музичного середовища?
- Стало легше. Раніше будь-які активності з концертами вимагали надмірних зусиль, бо не було де їх робити. Був рок-клуб «Старушка» - така прибудова до дитячої школи творчості у Залізничному районі, біля вокзалу. Це була просто коробка, там нічого не було. За апаратуру треба було платити окремо, це коштувало неймовірних грошей на той час. Ми робили концерти в кав’ярнях. Робили навіть концерт у підземному переході на Міцкевича. Так, це вимагало зусиль – але це був і азарт.
Міняється аудиторія. На моїх перших концертах люди були голодні, бо не мали куди ходити. І тому кожен концерт супроводжувався вау-ефектом. Зараз концертів багато, народ має вибір. Стає важко зацікавити чимось. А ті, хто ходили на концерти раніше, завели родини і їм зараз не до концертів.
За 7 років роботи Ляна Мицько встигла організувати понад 250 концертів у Львові (фото Ляни Мицько)
- На твою думку, музичні смаки якось залежать від міста чи регіону?
- Дуже сильно. Наведу приклад. Я складаю культурну програму до Lviv Media Forum. І запропонувала запросити групу The Hypnotunez з Вінниці – вони грають свінг з джазом, змішаний з панк-роком. І тут виникла ідея запросити ще й «Гич Оркестр». З ними вже практично домовились, але ж «Гич Оркестр» розуміють, напевно, тільки у Львові. Я не знаю, як на вечірці після медіафоруму люди будуть слухати «Гич Оркестр» – з нашими місцевими приколами, колоритом, на вірші Франка.
Львівський «Гич Оркестр» відомий тим, що грає пісні на слова українських поетів (фото Гич Оркестра)
У Львові є своя тусовка, яку розуміють лише у нас, мені здається. Київ має свою музику. Нові гурти, які грають інді-рок, поп-панк, поп-рок: там вони збирають повні зали, а привозиш їх у Львів – і на них приходить кілька десятків людей. Я маю теорію, чому так стається. По-перше, у Києві навколо цих груп більше працюють медіа. По-друге, там багато молоді, яка хоче бути в тренді і просто ходить на всі концерти підряд. Це не є погано, бо таким чином люди розвиваються, долучаються до культури і підтримують її. У Львові такої теми нема. Тут більше звикли до фестивалів; до того, щоб їх забавляли.
- Тобто, у Львові є традиція вийти ввечері на каву, але немає традиції ходити на концерти?
- З одного боку – так і є. З іншого – я її повертаю. Є навіть теорія (вона не моя), що «Лінія втечі» повертає атмосферу «Ляльки». Колись люди знали, що кожні вихідні можна піти в «Ляльку» - і там буде якийсь концерт. Зараз фактично в Underground’і відбувається те саме. Сюди на концерти ходять дуже різні люди. На один і той самий виступ приходять колишні учасники націоналістичного руху і представники антифа, які колись «получали» від правих. Але вони приходять, бо музика їх об’єднує.
Легендарний львівський клуб «Лялька» відкрився у 1994 і був закритий у 2007. (фото: saund.livejournal.com)
- За останній рік у Львові скасували чи перенесли чимало виступів різних артистів. Твої концерти не скасовуються. В чому секрет?
- В мене зазвичай не гонорарна співпраця з гуртами. Я погоджуюсь на такий формат лише коли бачу, що група реально вкладає у свою діяльність. Наприклад, виступ «Хамерман Знищує Віруси» - це сам по собі інфопривід. Таким людям я можу пообіцяти, що виплачу гонорар, не зважаючи ні на що. З рештою груп у мене умови на відсотках, які залежать від продажів квитків – і тоді ми йдемо на спільні ризики. Звичайно, бувають концерти, на яких мало людей. У Львові це нормально. Але я стараюсь діяти за принципом «пацан сказав – пацан зробив», і якщо обіцяю концерт, то привожу гурт.
Я недавно рахувала, що зробила більше 250 концертів. Це не враховуючи роботу на фестивалі «Захід».
- Протягом останніх кількох років українська музична сцена дуже ожила, принаймні інді-сцена. Чи стався такий самий вибух в альтернативній музиці?
- Якщо говорити про black metal чи punk rock, то у Львові таких колективів зараз немає. Команди, які грали перед тим, зараз вже не з’являються. Може, є якісь підпільні репетиції, але виступати ніхто не проситься. Була мінімальна хвиля популярності ірландського панк-року. Може, тому що ірландські паби в Україні поз’являлись. Те, що зараз стають популярними всякі інді-шмінді – це факт. Реально класно, що колективи, яким по 7-10 років, не здаються і тримають марку. Наприклад, Оркестр Че. Але знов же: їхні фани вже пішли на роботу, мають дітей. І вони чимраз збирають меншу аудиторію. Востаннє на львівський концерт прийшло близько сотні людей.
Львів дуже печальний в цьому плані для мене. Часто немає навіть кого взяти на розігрів. Є стандартний набір Львова: Гич Оркестр, Lemko Bluegrass та Joryj Kłoc. Вони класні, з ними легко працювати, на них завжди прийдуть.
Я роблю ставку на привозні колективи. Львів сам по собі є приманкою для артистів. Виконавці часто приїжджають з дружинами, з сім’ями – і тут можна не тільки виступити, але й погуляти містом. Львів сприяє тому, щоб концерт пройшов на високому рівні. Ти виходиш з клубу, бачиш місто, яке гуляє. І навіть якщо на концерт прийшло небагато людей, ти завжди можеш компенсувати це цікавою екскурсією. Чи пабами.
- Чи не виникало проблем з сусідами, з львівською громадою чи місцевою владою? Що ти привозиш якихось «не тих» артистів?
- Чому я люблю сидіти в андеграунді, тому що ці всі назви як Stoned Jesus чи Estoner не вилазять нагору. У нас висять афіші тут, в інтернеті, є трохи флаєрів по Львову – і все. Коли гурт Stoned Jesus (а у перекладі це означає «укурений Ісус») виступали десь закордоном – їхню назву на афішах затерли. У нас таких проблем наразі не було. Ми шуму не робимо. Навіть коли російські гурти приїжджали – все дуже просто проходить.
- Львів може бути дуже різним – туристичним, традиційним, творчим, неформальним. Яким є Львів для тебе?
- Я завжди буду проти. І так виходить, що у моє «проти» приходять люди, які живуть у дуже традиційному, галицькому, світі. Я є частиною андерграундного міста тому, що протестні теми є дуже близькими мені. Мені імпонує такий Львів, я хочу, щоб він розвивався. Це реальний авангардизм: коли протестні рухи стають трендовими. В Європі ці неформальні рухи, які викликають нерозуміння тут, зараз вже є провідними.
Цей львівський світ традицій може бути моторчиком для життя – щоб знати, від чого треба відштовхуватись. З іншого боку, з цим треба вміти співпрацювати. Бо ти живеш в цьому суспільстві і мусиш бути в курсі, що відбувається, щоб не зробити комусь боляче.
***
До семиріччя існування «Лінія втечі» організовує фестиваль, який відбудеться 28 травня у клубі Underground. У переліку учасників – київський молодий пост-панк гурт Small Depo, яких видав один з найбільших українських музичних лейблів Moon Records; запорізькі панки «Злые морозы», які Ляна Мицько називає «українським аналогом групи «Ленінград»; група з Дрогобича Octopus Kraft, яка грає пост-метал і львівський етно-гурт Lemko Bluegrass.
Ляна Мицько - ініціаторка та лідерка «Лінії втечі» (фото Ляни Мицько)
- Є кілька колективів, які або рідко виступали у Львові, або не виступали взагалі. Та мені дуже хотілось, щоб вони виступили. Крім того, зберігається концепція фестивалю «Лінія втечі», який був на самому початку – коли була гримуча суміш непоєднуваних стилів. Я вирішила зробити чотири окремі концерти в один день і об’єднати їх в фестиваль. Дуже сподіваюсь, що народ зрозуміє: що є музика в різних стилях, яку варто слухати; що можна ходити не лише на розкручені гурти. Є музика, яка виникає знизу, на ініціативі людей та на власному хорошому смаку. Хочу, щоби така музика піднімалась наверх, - підсумовує Ляна.