Науковці ЛННБ ім. В. Стефаника за стабільність! Ферштейн?

Суспільно-політичне та науково-культурне життя в Україні натепер є вкрай насичене і швидкоплинне. Настільки, що навіть завжди реактивна Оксана Забужко після отримання поважної премії у Римі долучилася до дискусії про щупальця «русскава міра» навздогін, але дуже вдумливо і переконливо, за що отримала справедливі лайки і репости від небайдужих українців.

Ще однією наскрізною темою для батальних дискусій стали нічні антиукраїнські ініціативи польських парламентарів, що їх зі своєрідним ступенем дипломатичного єхидства узаконив президент сп‘янілої від економічної підтримки ЄС Польщі А. Дуда.

У такому східно-західно-актуальному зовнішньополітичному контексті події локального формату бліднуть і відходять на марґінеси громадської активності. Але, чи маємо ми сьогодні право на таку велику розкіш, як промовчання цілком демократичного процесу обрання генерального директора Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України?! Думаю, що – ні.

Отож 8 лютого 2018 року відбулося засідання зборів наукових працівників ЛННБ ім. В.Стефаника, на якому колектив у результаті таємного голосування обрав чинного виконувача обов‘язків гендиректора на вакантну посаду керівника установи, накидавши до прозорої скриньки йому цілих 40 голосів. За опонента проголосували 17 виборців, яких не вдалося зігнути у процесі передвиборчої агітації.

Мені довелося бути спостерігачем під час цих показових виборів від претендента на посаду Андрія Гречила. Навмисно не вказую всіх титулів, посад і атестацій цієї людини, бо вдумливий громадянин може безперешкодно знайти їх в інформаційному просторі.

Вже перший візит до інтелектуально-культурної духовної святині дещо насторожив. У процесі написання заяви до Голови організаційного комітету з проведення виборів про моє бажання бути спостерігачем почув цілком академічне запитання від неї: «А Ви тут яким боком?» Важко було одразу зорієнтуватися з відповіддю, але поведінковий етикет одного з керівників академічної установи справив не зовсім приємне враження.

Далі – більше. Щоправда, наперед зазначу, що у формально процесуальному ході виборчої кампанії не було жодних порушень, що іноді навіть доходило до абсурду. Так, наприклад, на моє прохання виправити текст бюлетеня, бо він оформлений безграмотно (там було написано «якщо позначка проставлено…»), голова лічильної комісії категорично відмовився це зробити, мотивуючи свою відмову тим, що «так прийшло з Києва». На щастя, у процесі абсолютно безглуздої дискусії вдалося таки з‘ясувати, що й столиця тримає марку, адже насправді у взірцевому варіанті з НАНу зазначено: «якщо позначки проставлено», а пунктуальні клерки бібліотеки чомусь цього не побачили. Може скластися враження, що це звичайні дрібниці, але, як переконують нас класики, диявол криється в деталях.

Таким чином, у результаті наддемократичних виборів на засіданні зборів з майже стовідсотковою явкою тих, що мають право голосувати, обрано керманича Стефаниківської бібліотеки. Ним став В.В.Ферштей.

Ну і що з того, що Андрія Гречила на цю посаду одноголосно висунув Західний науковий центр; ну і що з того, що у своєму рекомендаційному листі його аргументовано підтримав академік Ігор Юхновський; ну і що з того, що саме цей претендент має досвід тривалої співпраці зі, світлої пам‘яті, Ларисою Крушельницькою в комісіях НТШ та інших інституціях і установах; ну і що з того, що науковий доробок Гречила складають численні монографії, статті і довідкові видання, які гарантують дослідницький авторитет українському джерелознавству та історіографії у світовій гуманітаристиці. Таких «ну і що з того» можна назвати ще десятки, але усі вони розбилися як нетривкі хвилі духовного прозріння об міцний мур академічної демократії.

У процесі агітаційної пропаганди прихильники завгоспної стратегії для академічної бібліотеки доскіпувалися до своїх колег з нав‘язливим запитанням: «Ви за стабільність, чи за зміни?» І хоча навіть анальфабетно примхлива королева – героїня відомої казки «Дванадцять місяців» – обрала би другий варіант (бо він коротший), проте наукову більшість бібліотеки не злякала довжина абстрактної лексеми і вона виявилася цілком готовою підтримати гасло, яким ще не так давно інфікували український простір політики-регіонали: «Ми за стабільність».

І насамкінець. Я не маю жодного сумніву щодо бездоганної організації виборів та процедури голосування за вакантну посаду генерального директора ЛННБ ім. В.Стефаника і висловлюю щире захоплення тим, як професійно це здійснили агенти стабільності. Але як людина, небайдужа до формування українського інформаційного інтелектуального простору, звертаюся до кожного із сорокаголосих вкидачів бюлетенів, нагадуючи: здійснивши свій вибір за майбутнього керівника бібліотеки Ви одночасно проголосували за перейменування Львівської національної наукової бібліотеки (ЛННБ) у Львівську бібліотеку (ЛБ), бо національний і науковий складник з огляду на переможця виборів абсолютно знівельовано.

Прикро, але замість того, аби створювати науково-інформаційний простір для формування української інтелектуальної еліти, яскравим представником якої, без сумніву, є Андрій Гречило, Стефаниківська бібліотека ризикує перетворитися у загумінкову книгозбірню, адже її нинішній очільник є добрим фахівцем хіба що з «виховання гармонійної особистості в умовах сільського навчально-виховного комплексу» (тема його кандидатської дисертації).