Недаремна смерть Юрія Вербицького

Віра Карпінська, 23 січня 2014614713
Юрій Вербицький

Він не раз ходив у гори найскладнішими кавказькими маршрутами, і одного разу таки зірвався з гори Дихтау – але вижив. Нещодавно у Львові його збило авто – але також залишився живий. Натомість друга поїздка на київський Євромайдан стала для Юрія Вербицького смертельною.

Кажуть, що про мертвих треба говорити або добре, або ніяк. Але, коли друзі та приятелі Вербицького зібралися у четвер, 23 січня, у львівському альпіністському клубі «Екстрем», щоб пом’янути загиблого, в їхніх теплих словах та спогадах не було присмаку отого «треба», не відчувалося жодного примусу.

Зрештою, стільки добрих слів про погану людину з себе навряд чи хтось зміг би витиснути.

Говорили про те, що Юрій Вербицький був добрим, чуйним, спокійним, врівноваженим – і дуже терплячим та сміливим. Власне ця сміливість і терплячість, на думку його колеги-альпініста Юрія, і могла призвести до його смерті.

«Він не був боягузом, вмів дивитися в очі небезпеці, не боявся болю. Можливо, їм (викрадачам, які катували Вербицького – ред.) здалося, що його мало побили, бо він не показував, що йому боляче, а показував свій характер і не зламався. І тому вони «перестаралися»…», - припустив, не стримуючи сліз на очах, Юрій, який знав загиблого впродовж восьми років.

Щоправда, більшість тих, хто зібрався в «Екстремі» того дня, переконані, що їхнього товариша вбили тільки за те, що він був галичанином. «Особливу ненависть цих катів викликало те, що він – зі Львова», - запевнив голова клубу Сергій. «Його били за те, що він – львів’янин, западенець!» - безапеляційно ствердив близький друг Юрія Вербицького, Роман. Те, що той міг сам спровокувати насилля, друзі виключають.

Саме Роман розповів ZAXID.NET, як піднімався разом з Юрієм на гору Дихтау в Кабардино-Балкарії в 2007 році. Тоді Юрій, за його словами, зірвався і розтрощив собі ногу. Його спускали з гори протягом двох діб, потім ще три доби транспортували до Львова. Після цього він почав кульгати, однак альпінізму не залишив – хоча якраз останнього літа в гори йому поїхати не вдалося, бо його збило авто. Тим не менше, влітку 2014 року він знову планував піти в гори…

Зрозуміло, в колег Юрія по альпіністському клубу спогади пов’язані саме з горами (Вербицький мав перший розряд з альпінізму, який дозволяв йому ходити найскладнішими маршрутами на Кавказі). Хтось згадує про походи в одній зв’язці, коли Юрій показував себе надійним і передбачуваним партнером. Хтось інший розповідає про те, як він підтримував у складних ситуаціях.

Одна з його колег по клубу, Іра, натомість розповіла про собаку Юрія, яку той дуже любив (як кажуть друзів, «тішився з неї, як з малої дитини»). Кличка в собаки, до речі, теж альпіністська – Альп. Власне вона й була його сім’єю – з дружиною він давно розлучився, а донька Уляна – вже давно доросла.

«Якось ми були в горах, і Юра був з Альпом. Я сиділа, їла печиво, і тільки відвернулася на секунду, повертаю голову – а Альп вже з’їв моє печиво мені прямо з рук. Юра хотів прикрикнути на нього, насварити – але не зміг. Він був дуже добрий і дуже його любив», - розповіла Іра.

Згаданий вже Роман розповів також про те, що вперше на Євромайдан Юрій Вербицький поїхав ще в грудні минулого року. Вдруге ж – одразу після Різдвяних свят. «Він був далеким від політики, але казав, що не може стояти осторонь, коли робиться таке беззаконня. Казав: «Я маю бути там», - згадує Роман, і тут же на його очах проступають сльози. «Мені соромно, що не всі ми там», - додає придушеним голосом.

Колеги згадують, що Юрій був дуже мирною людиною, вміло вирішував конфліктні ситуації, і своїм внутрішніми миром заряджав і оточуючих. «Я казав йому, що ці люди без крові владу не віддадуть. А він вірив, що можна…», - розповів Роман.

Як виявилося, Юрій Вербицький помилився. У київських сутичках пролилася не просто кров, а його власна кров. І врешті він поклав там своє життя.

Однак друзі і знайомі не вважають, що Юрій загинув намарне. «Ця смерть – недаремна. Вона показує, що те, що відбувається там, стосується нас тут і зараз», - кажуть вони.

Втім, це усвідомлення дається їм нелегко. Наразі вони все ще говорять про Юрія у теперішньому часі, відмовляючись відпускати його у минуле.

Данило Мокрик, ZAXID.NET

PS. Поховають Юрія Вербицького в п'ятницю, 24 січня, на Личаківському цвинтарі у Львові. Початок церемонії прощання о 12:00 у Храмі Різдва Пресвятої Богородиці, що на пр. Червоної Калини, 70, на Сихові.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 13

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук