Новий початок чи продовження кінця?

Європейська Унія змушена боротися з кризою, яка набирає розмаху. Погіршення фінансового стану держав-членів ставить Європейське Співтовариство перед шекспірівським вибором.

Таким чином, саміт, який проходив 9-10 грудня у Брюсселі, прикував до себе увагу всіх спостерігачів, і був названий самітом останнього шансу (як не дивно, не перший цього року).

Що після саміту?

Пропозиції, представлені на саміті, були більш-менш очікуваними. Проектом-максимумом мали стати зміни до договорів ЄУ, які дозволили б посилити бюджетну дисципліну. Але, як і очікувалося, не погодилося на це Об’єднане Королівство, в особі консервативного прем'єр-міністра Девіда Кемерона. Причиною такої поведінки стала відмова решти членів ЄУ від ідеї, аби Лондон отримав спеціальне право вето, яке б дозволило йому блокувати регулювання фінансового сектора. Це рішення прем'єр-міністра Великобританії пояснюється внутрішніми справами: якби Кемерон підтримав поправку до договору, то британці, котрі стають щораз більшими євроскептками, не залишили б на ньому сухої нитки. Слід було б також очікувати кількох демісій в уряді, а також бунту у власній партії. Окрім того, глава уряду має рахуватися з Лондонським Сіті, яке виробляє близько 10% ВВП, а саме воно найбільше відчуло б на собі вплив нових правил.

Проте вдалося ухвалити проект-мінімум. Країни євро та держави-члени ЄС, котрі висловили бажання приєднатися до фінансового пакту, затвердили золоте правило формування збалансованих бюджетів, санкції, коли дефіцит перевищує три відсотки від ВВП, а також обов'язкове подання бюджетних статей Європейській Комісії. До пакту (окрім країн єврозони) – відразу ж долучилися Болгарія, Данія, Литва, Латвія, Польща та Румунія. Відмовилися це зробити Чеська Республіка, Швеція та Угорщина, заявивши, що планують обговорити умови договору зі своїми парламентами. Досі залишається незрозумілим: чи в разі неодностайної підтримки пакту не виникне потреба створити окрему інституцію, яка могла б підмінити собою Європейську Комісію.

Як заявили представники Європейської Унії, пакт може бути ратифікований тільки в першій половині 2012 року, тоді як підтримка потрібна вже зараз. Тому ще під час саміту було вирішено оперативно переказати Міжнародному валютному фонду 200 млн євро, що незабаром будуть використані на користь країн-боржників.

Канцлерка Німеччини Анґела Меркель категорично не погодилася на запровадження єврооблігацій, які дозволили б об’єднати борги національних держав у єдиний – загальноєвропейський. Причина такої позиції, за словами Елі Коена – директора Французького центру наукових досліджень (CNRS) і одного з радників прем'єр-міністра Франції – в інтерв'ю для «Gazety Wyborczej», полягає в тому, що: «Німеччина надала б кредит довіри країнам менш безпечним. А за минулі роки пакт про стабільність та розвиток ЄУ й так постійно порушувався». Як стверджує Коен, запровадження єврооблігацій було б дуже корисним для Унії, оскільки це дозволило б спільно керувати боргом, а це, своєю чергою, стримало б спекулянтів.

Повернення до ідеї

Хоча саміт повністю не виконав своєї місії, адже не було ухвалено радикальних реформ, котрі б підтвердили, що ми змогли правильно скористатися  «останнім шансом», він все ж наповнює наші серця надією повернення до ідеї федеральної Європи.

Несподіваним героєм, що посприяв повторній дискусії на цю тему, став міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський. Наприкінці листопада Сікорський виступив з важливою для Європи промовою (в якій він спромігся на майже культову заяву: «Я починаю менше боятися німецької потужності, ніж німецької бездіяльності»). Він наполегливо закликав до створення Сполучених Штатів Європи. Як зауважив у своєму блозі лівацький оглядач Міхал Сиска, цей федералізм мав би бути дуже обмеженим, оскільки польський міністр хоче зберегти в компетенції держав зокрема: стиль життя, громадську мораль, час праці, податки на прибуток і ПДВ. Справді, такий підхід до федералізму може бути небезпечним, оскільки й надалі зростатимуть нерівності  на теренах Європейської Унії і не буде створено умов для формування загальноєвропейської ідентичності.

Однак повернення до ідеї федералізму змушує водночас замислитися над глибшою політичною інтеграцією, брак якої вважається однією з найбільших помилок будівничих Європейської Унії. «На початках впровадження євро ми допустили серйозну помилку: фінансова інтеграція не супроводжувалася формуванням фіскального співтовариства, яка б стала підмурівком політичної спільноти. (...) Цілі Унії завжди були політичними, але було вирішено йти шляхом економічної інтеграції», – заявив голова Фонду Стефана Баторія Александер Смоляр в інтерв'ю для «Gazety Wyborczej».

Або-або

У Польщі слова Сікорського спровокували обурення правих політиків з Права і Справедливості, а також Солідарної Польщі (Solidarna Polska), котрі стверджують, що це рівноцінно згоді на втрату суверенітету. Таку загрозу можна розглядати хіба що з примруженим оком, а от справді важливою є позиція Польщі у майбутній Унії. Як пише Адам Кшеміньський в тижневик «Polityka»: «Вибір існує або-або. Або Польща увійде в тверде ядро ЄУ, співтворячи дієздатну федеральну структуру, або (як Україна) скочуватиметься на схід, у політичні та економічні степи».

P.S.

До речі, щодо України, 9 грудня, Європейська народна партія підтримала підписання Угоди про асоціацію, хоча український уряд все ще не може розраховувати на прихильність європейських політиків, котрі стоять стіною за заарештовану Юлію Тимошенко. Рішення Президента Віктора Януковича щодо її подальшої долі, відіб’ється на долі Угоди про асоціацію, яка має бути ратифікована всіма країнами-членами ЄУ.

Водночас треба здавати собі справу, що підписання договору про членство з Хорватією і запланований на липень 2013 року її вступ, ймовірно, на деякий час вичерпає можливості розширення ще кризової чи вже посткризової ЄУ. Таким чином, невизначена доля угоди про асоціацію з України і майже вирішена відсутність згадки про майбутнє членство в ЄУ не дозволяє впадати в оптимізм.

Автор – редактор «Nowej Europy Wschodniej» i «New Eastern Europe». Студент історії Українського католицького університету

З польської переклав Любко Петренко