Окупація Донбасу
IQ

Окупація Донбасу

Три роки множення на нуль

Максим Віхров, 10 травня19431

12 травня виповнюється три роки, відколи у Луганську та Донецьку були проголошені «народні республіки». Обіцяну «маленьку Швейцарію» сепаратисти так і не побудували, але деяких успіхів усе ж таки досягли. З усіх дій арифметики сепаратисти опанували лише множення на нуль: якщо Маргарет Тетчер ліквідувала лише вугільну галузь, то Плотницький і Захарченко знищують Донбас цілком. Все, що є на окупованих територіях – промисловість, людські і навіть природні ресурси – знищується методично і з великим знанням справи. «Русскій мір» виявився не менш руйнівним, ніж чорнобильський атом: окупована частина Донбасу стає зоною відчуження, малопридатною для життя.

Ліквідація демократії

Знищення Донбасу сепаратисти почали з ліквідації базових інститутів, що забезпечують нормальне колективне (спів)існування людей. Звичайно, в ЛНР і ДНР є уряди, міністри, депутати, партії і навіть конституції, але все це – лише видимість цивілізації, фіговий листочок, за яким неможливо приховати убогу дійсність. Вже три роки мешканці ОРДЛО живуть в умовах військової диктатури, підпорядкованої російським кураторам. Елементарні громадянські свободи лишилися у довоєнному минулому: комендантську годину скасовують хоча б на Великдень, а от свавілля бойовиків не припиняється ніколи.

По суті, тримільйонне населення «республік» – це безправна маса, абсолютно беззахисна перед самопроголошеною владою. В цьому сенсі окуповані території живуть у застиглому 1937-му. Формально, в «республіках» існують і закони, і суди, але на практиці тамтешній суд – це просто місце, де виголошуються вироки, а посилання на статті того чи іншого кодексу – не більше, як ритуал. Утім, іноді обходиться і без ритуалів. Приміром, релігієзнавцю Ігорю Козловському ДНРівський трибунал присудив 2 роки і 8 місяців тюрми просто за те, що він – «особливо неблагонадійний громадянин». А скількох кинуто до тюрем (не кажучи про вбитих) і без таких формальностей – не знає ніхто.

Так 25 років української демократії – з усіма її недоліками і патологіями – зійшли на пси. Зрежисована російськими спецслужбами «русска весна» і та була певною мірою щирим, хоч і безглуздим суспільним рухом. Принаймні частина «ватніків» і справді щиро заздрила успіхам Майдану і хотіла повторити його успіх. Але після проголошення «республік» будь-яка низова самодіяльність стала неможливою: навіть дрібні показушні флешмоби тепер ініціюються згори. Ще недавно луганська молодь могла вільно висловлювати і відстоювати свої політичні погляди, але тепер – хіба що зіграти на ложках «калінку-малінку», та й то – по рознарядці і в узгоджений з владою час.

Ліквідація економіки

Не менш ефективно демонтуються і рештки донбаської промисловості. Причому йдеться не про реструктуризацію збиткових галузей, а про мародерське знищення всього, що можна продати. Якщо сепаратисти ріжуть на металобрухт навіть залишки Донецького аеропорту, що вже казати про заводи і шахти. Немає жодних сумнівів, що рано чи пізно під ніж підуть і нещодавно «націоналізовані» підприємства. Щоправда, перед тим з них спробують видоїти все, що можливо, на користь російських «інвесторів». Оскільки реальних інвестицій у промисловість донбаської зони відчуження ніхто не робитиме, то вже у середньостроковій перспективі можна очікувати повної деіндустріалізації «республік».

Дуже виразно економічну катастрофу в «республіках» характеризує рівень зарплат. «Получка» в еквіваленті 3000 гривень вважається дуже пристойною навіть у Донецьку і Луганську, не кажучи про периферію. Це, вкупі з масовим безробіттям, підриває головний ресурс економіки – людський потенціал. Починаючи з 2014-го окуповані території безповоротно покинули сотні тисяч працездатних, економічно активних і освічених мешканців. Удар був настільки сильний, що тепер сепаратисти намагаються прив’язати кваліфікованих фахівців до підприємств, заборонивши їм виїзд із території «республік». Система ж підготовки власних фахівців у «республіках» відсутня через руйнацію освіти.

Єдині, хто має більш-менш стабільне становище в «республіках», – це пенсіонери, які становлять близько третини населення ОРДЛО. Але й вони залежать від російських вливань до «республіканських» пенсійних фондів (а також від можливості нелегально отримувати українську пенсію). В такій ситуації говорити про позитивні перспективи неможливо: у кращому разі ОРДЛО ризикує стати транзитним вузлом для контрабанди на зразок Придністров’я. Ну а тим, кому не пощастить увійти в цей прибутковий бізнес, доведеться лізти у вугільні «копанки» або йти на службу до незаконних збройних формувань ЛНР та ДНР, автоматично перетворюючись на злочинця.

Дике Поле 2.0

Однак аналогія із зоною відчуження може виявитись набагато ближчою до дійсності, ніж хотілося б. Справа в тому, що окуповані райони Донбасу переповнені екологічними «сюрпризами». За двісті років інтенсивного вуглевидобутку геологічна структура регіону повністю змінилася і потребує постійного контролю та вживання заходів безпеки. Пустити все на самоплин, як це відбувається в «республіках», вкрай небезпечно: одні тільки покинуті шахти можуть здетонувати землетрусами, гідроударами, отруєнням водойм. За прогнозами експертів, Донбас навіть може залишитись без питної води, не кажучи про забруднення повітря, підтоплення територій та інші лиха.

Скільки ще триватиме кривава сепаратистська клоунада – невідомо. Якщо так піде далі, то за якихось 10-15 років окупований Донбас знову почне перетворюватися на Дике Поле. Тільки замість кочовиків та козаків там чигатимуть підрозділи незаконних армій, а родючі чорноземи, які колись вабили на схід українське селянство, будуть протруєні шахтними водами. І тоді розмови про «відновлення» Донбасу втратять сенс остаточно й безповоротно, а замість реінтеграції цих територій доведеться проводити їхню реколонізацію. Але це вже буде зовсім інша історія.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук