Перевірка агресією
IQ

Перевірка агресією

Як Україна пережила перший за свою історію воєнний стан

Сергій Шебеліст, 25 грудня 2018 1356 2
фото УНІАН

У неділю, 25 листопада 2018 року, в інформаційних стрічках з’явилося повідомлення про те, що з Одеси до портів в Азовському морі вирушила в похід група суден Військово-Морських сил України – рейдовий буксир «Яни Капу» та два малі броньовані артилерійські катери «Нікополь» і «Бердянськ». Їхнє перекидання на Азов було логічним і прогнозованим кроком у відповідь Києва на щораз агресивніші дії Росії в «морі спільного користування», котре Москва прагне перетворити на «внутрішнє озеро».

Без посилення військової присутності в регіоні українських ВМС і морської охорони прикордонної служби свавільні дії росіян тривали б і надалі, а економіка країни зазнавала б відчутних збитків через невмотивовані перевірки торгових кораблів. Похід трьох суден був хоч і відповідальним завданням, проте не скидався на авантюрне й імпульсивне рішення вітчизняного військово-політичного керівництва.

Адже у вересні цього року група кораблів ВМС – пошуково-рятувальне судно «Донбас» і морський буксир «Корець» – успішно і в цілковитій відповідності до норм міжнародного права і міждержавних угод пройшла через Керченську затоку і дісталася в пункт призначення, до Маріуполя. Здавалося, така схема буде відпрацьована й цього разу, але ні.

Між війною і ганьбою

Події розвивалися за зовсім іншим сценарієм. Стрічка новин вихідного дня зарясніла тривожними повідомленнями про зумисне блокування суден у Керченській протоці, їхній відхід назад до Одеси, переслідування і таран російськими кораблями, обстріли катерів, поранених і захоплених у полон 24 українців – 22 військових моряків і 2 контррозвідників СБУ.

Зухвалість, з якою діяли в нейтральних водах Чорного моря росіяни і зрадники на службі в них, природно, обурила наших громадян. Вони прагнули миттєвої реакції влади: негайного скликання Ради нацбезпеки та оборони, термінової заяви президента і позачергового засідання парламенту. Влада відреагувала того ж дня. Петро Порошенко зібрав воєнний кабінет і РНБО, які рекомендували йому запровадити правовий режим воєнного стану. Тобто вдатися до рішучого кроку, на який керівництво держави не зважувалося за майже п’ять років гібридної російської агресії.

Скептики і зловтішники дорікали можновладцям: «Чого ж це ви не вводили воєнний стан, коли тривали бої за Іловайськ і Дебальцеве? Хіба тоді пряме вторгнення не було очевидним, а жертв було набагато більше?». Є, однак, суттєва деталь: РФ не визнавала і не визнає, що на Донбасі присутні її регулярні війська, прикриваючись «на голубом глазу» легендою про «трактористів», «шахтарів» і «добровольців». Нині ж напад на українських військових моряків відкрито здійснили російські підрозділи під російськими прапорами. Це вже не спихнеш і не спишеш на міфічних «зелених чоловічків». Факт на обличчя.

Події в Чорному морі нагадали країні, що вона таки живе у стані війни, хоч як там цього воліє не помічати втомлене, розчароване і розслаблене суспільство. Зволікання з оголошенням воєнного стану, який спочатку багатьох налякав, обернулося б для держави та її керманичів значними репутаційними й іміджевими втратами. Якщо багато співвітчизників упевнені в тому, що 2014 року Крим просто «здали» і через те ми його втратили, то як має діяти влада під час чергового витка агресії? Очевидно, запроваджувати воєнний стан і готуватися до відсічі.

Але, схоже, в найвищих владних кабінетах самі не були вповні готові до цього. Про це свідчить епопея із затвердженням президентського указу у Верховній Раді. Спочатку йшлося про 60 днів, потім – про 30, і то не скрізь, а лише в 10 областях: на кордоні з РФ, невизнаним Придністров’ям і окупованим Кримом. Члени парламенту країни, що воює, як це часто люблять підкреслювати депутати, влаштували в сесійній залі ганебне шоу, аби тільки виставити себе в очах виборців правдивими захисниками народу.

Замість консолідації та солідаризації у критичну годину вони змагалися в несусвітньому популізмі та звинувачували владу в узурпації. Головний закид опозиції полягав у тому, що під приводом воєнного стану Банкова прагне скасувати вибори президента, «зацементувати» Порошенка на посаді та придушити його політичних опонентів через цензуру ЗМІ та заборону масових зібрань. Практично ті ж самі меседжі озвучували й розганяли російські мас-медіа, головні ток-шоу яких на 90% присвячені Україні. Вони втовкмачують своїй аудиторії тези про те, що «війна вигідна олігархам», «Порошенко заробляє на війні», «Україна готується до провокацій і наступу в Донбасі».

При тому сам гарант неодноразово наголошував, що воєнний стан не позначиться на житті пересічних громадян за відсутності сухопутної агресії РФ. Більшість прав і свобод будуть забезпечені. Жахалки про комендантську годину, мобілізацію, реквізицію майна, що ширилися в соцмережах і приватних розмовах, так і залишилися чутками.

Прикметно, що звинуваченнями в узурпації влади розкидалися люди, котрі люблять цитувати Вінстона Черчилля, запитувати: «За що ми воюємо?» та розповідати про вибір між війною і ганьбою. Але водночас «черчиллефіли» ніби забувають, що з 1935 року до закінчення Другої світової війни в 1945-му вибори до британського парламенту не відбувалися. За такою логікою їхній політичний кумир – справжній узурпатор, а не лідер країни в темні часи.

Стрес-тест для країни

Будьмо відвертими, більшість країни не відчула, що таке воєнний стан. Зате його введення стало хорошою перевіркою для органів влади й військового управління на їхню готовність до такого сценарію. А ще це був добрий тест на зрілість для наших громадян. Коли одні добровільно йшли до військкоматів і пакували рюкзаки, інші складали валізи та виїжджали за кордон, бо раптом «загребуть» до армії. Якщо з набором строковиків цьогоріч були труднощі, то з резервістами першої та другої черг була зворотна ситуація. Не всі охочі могли потрапити на навчальні збори до бойових бригад і підрозділів територіальної оборони: кількість умотивованих людей перевищувала потреби війська.

Попри цей шляхетний порив однієї частини суспільства, інша, доволі значна, так і живе в переконанні, що вся ця історія вигідна владі. За даними опитування Центру «Соціальний моніторинг» і Українського центру соціальних досліджень імені Олександра Яременка, 56,6% респондентів вважають, що, оголошуючи воєнний стан, Порошенко прагнув відтермінувати дату президентських виборів, і тільки 22,2% думають, що гарант передусім дбав про безпеку країни. 64,9% не підтримують запровадження такого правового режиму, «за» виступають 24,9%.

Можливі наслідки воєнного стану неоднозначні в уявленні українців. З одного боку, він може призвести до загострення відносин із РФ, утисків права на свободу пересування, падіння курсу гривні, втрати стабільності банківської системи, придушення свободи слова й ескалації конфлікту на лінії розмежування із «Л/ДНР». А з іншого – воєнний стан може сприяти підвищенню боєздатності Збройних сил України, укріпленню державних кордонів, протидії провокаціям і терактам, посиленню безпеки населення та зміцненню підтримки країни з боку міжнародного співтовариства.

Водночас більшість українців не готова до обмежень (відчуження майна, трудової повинності, перевірки документів, комендантської години), які передбачені режимом воєнного стану. Тобто громадяни вимагають від влади рішучих і жорстких дій, проте не погоджуються з тим, щоб це стосувалося їх самих. І так в усьому. Таксист може обурюватися безладом у країні, ностальгувати за Януковичем і вимагати найсуворіших покарань для порушників закону, натомість сам перевищуватиме швидкість, обганятиме інших водіїв і не користуватиметься паском безпеки.

Про підсумки воєнного стану після 26 грудня ще, безумовно, багато скажуть політики, військовики, експерти й журналісти. Однак уже нині очевидно, що країна пройшла цей стрес-тест (на яку оцінку, то вже інше питання). Армія перевірила свої спроможності й резерви, державу є кому захистити. Економіка не впала, МВФ продовжив програму кредитування України, хоча раніше влада переконувала, що за умов війни це неможливо і ми залишимося без фінансової підтримки Заходу. Паніки вдалось уникнути. У мирних містах люди готуються до зимових свят замість перевірки бомбосховищ. Парламент призначив дату президентських виборів на 31 березня 2019 року. Депутати країни, що воює, із почуттям виконаного обов’язку пішли на канікули.

І ще last but not least. Коли українських військовополонених закрили у кримських СІЗО, то їм відразу почали збирати допомогу. Не лише відважні кримські татари, а й люди зі слов’янськими прізвищами передавали найнеобхідніше: їжу, цигарки, одяг, взуття. Це доволі промовиста відповідь на, здавалося б, риторичне запитання: «Українці Криму, ви де?».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук