«Підкоряйся, а потім оскаржуй»

«Євробачення – це конкурс для геїв та домогосподарок. Я хотів зробити його цікавішим», – пояснив свою витівку пранкер Седюк у Дніпровському районному суді міста Києва. Реакція на інцидент зі Седюком – прекрасний приклад для аналізу нашої правоохоронної системи, оскільки після такої акції доля самого пранкера та проблем, до яких він привертає увагу, точно нікого не хвилюють.

А от коментар міністра внутрішніх справ (чи вже, може, і «срак», як пишуть тепер у фейсбуці) виявився набагато цікавішим. І за стилістикою, і за змістом. «А пока… этот позор страны, сможет реализовывать свое "хобби" в тюремной камере изолятора временного содержания. Правда, показывать зад тамошним обитателям, наслаждаясь своим "хобби", я бы ему не советовал…».

З цього, безумовно, дотепного жарту можна зробити деякі висновки.

По-перше, особам такого рівня, як міністр, варто розділяти аудиторію на друзів і решту посполитих. Відповідно, жартувати з посполитими бажано не так дотепно, все-таки статус до чогось зобов’язує. З іншого боку, Арсен Борисович – не просто міністр, а впливовий політик. Тому таке загравання (якщо це слово доречно вживати у цьому контексті) з електоратом цілком в дусі української політики.

По-друге, мусимо констатувати закінчення проміжного (знову слова набувають нетипового значення, як пороблено) етапу реформи МВС. Скажімо самі собі правду – результати не вражають. Бо сам факт затримання ВЖЕ Є покаранням. До суду і навіть до з’ясування обставин. Як у старі-недобрі часи, які, здавалося, позаду (і знову ця гра слів!), а вони, виявляється, попереду.

Виявляється, міністр не просто в курсі справ, які кояться у слідчих ізоляторах, але й іронічно дає «настанови» пранкеру-невдасі. Зрозуміло тепер, чому ніхто із затриманих високопосадовців не залишається за ґратами, а несе кілограми незадекларованої готівки для застави. Тут не лише хворим прикинешся – можна і під мертвого закосити. Ймовірно, діє спеціально тренована банда «перевертнів у страпонах», як «орли Кравченка», тільки не зовсім орли.

Зрештою, багато чинних українських політиків і державних мужів перейшли через СІЗО…

Це було б взагалі смішно, якби не було так сумно. Тому що мова не про особисті погляди звичайної людини, а про позицію одного з ключових політиків країни. Він очолює Міністерство внутрішніх справ і зовсім недавно доводив нам усім, що правильно буде жити за принципом «спочатку підкоряйся поліції, а потім оскаржуй». Це просто прекрасно, зважаючи на те, що побиття при затриманні – далеко не найгірше, що може статися.

Цікаво, стосовно тітушок з Дніпра чи маститих сепаратистів у міністра така сама «пенітенціарна система»?

І взагалі, це парадоксально. Люди ж глибоко віруючі (що в тюрмі, що в поліції), в основному ортодоксальні християни, у багатьох – татуювання релігійного змісту, пісні про маму співають і про дружбу. І на маєш: ґвалтування й содомія як елемент покарання! Може, поліцейському, щоб зловити злочинця, треба думати, як злочинець? Ну, тоді пора ловити, думати вже навчилися. Краще б пан міністр на роялі «Мурку» зіграв. Хоч якась романтика.

До речі, про романтику. Таке душевне ставлення «ментів» до «зеків» (з перейманням культури й елементів світогляду) – воно родом з СРСР. І тут варто пригадати недавнє призначення нового очільника нацполіції недодекомунізованої Дніпропетровщини і власника стильного светра з написом «СССР» пана Глуховері. «Так, він сивий чоловік, так, він народився в СРСР, як і я. Так, у 2005 році він надягнув на себе светр зі збірною СРСР по хокею. У мене є плащ зі збірною СРСР червоного кольору до п’ят, збірної СРСР по велотреку, яку я в свій час спонсорував. Це підстава для того, щоб нести дурницю? Це патріот до мозку кісток», – заявив тоді Арсен Аваков. І якщо про спонсорування збірної СРСР – це, сподіваюсь, просто якась помилка, то інше – дуже симптоматично.

Тому що можна довго жити за кордоном, реформувати поліцію в дусі європейських стандартів, ухвалювати програми курсів про толерантність для нових копів. І про суд присяжних чи виборних шерифів навіть можна натхненно говорити. І до церкви регулярно, і дітям-сиротам від щирого серця. Все одно при нагоді з тебе вилізе обісцяний совок з його «лагерною» культурою, і ти будеш тішитися з того, як когось «опускають».

А з принципом «підкоряйся, потім оскаржуй» варто все-таки почекати. Не на часі.