Політичний вибір українців і теорія поколінь

«Кожне покоління впевнене, що саме воно покликане переробити світ. Моє, однак, вже знає, що йому цей світ не переробити. Але його завдання, можливо, ще величніше насправді. Воно полягає в тому, щоб не дати світові загинути», – писав Альберт Камю.

Результати останніх українських виборів можна вважати певною ілюстрацією того, за допомогою яких політичних сил молодь хоче переробити країну, а зрілі й літні українці – не дати їй загинути.

А може, у нас все навпаки? І взагалі, як мотиви сучасних українських поколінь впливають на сьогоднішній стан політичної системи країни? Спробуємо з’ясувати.

Вік і цінності

Теорію поколінь незалежно один від одного створили американські науковці Нейл Хоув і Вільям Штраус 1991 року. Вони хотіли з'ясувати, що ж таке «покоління». На російський лад теорію поколінь комплексно адаптувала команда під керівництвом Євгена Шаміса, який очолює проект Rugenerations. Серед українських спроб визначити характеристики генерацій, представники яких нині живуть в нашій країні, варто відзначити роботу Вікторії Бриндзи «Українські покоління ХХ століття».

В основі вказаних досліджень лежить теорія цінностей людей середнього класу. У пострадянському випадку мова йде про тих, кого умовно можна зарахувати до «середнього класу». Як правило, визначальним при цьому є певний рівень фінансового доходу і вища освіта.

Покоління – це група людей, які народилися у конкретний період. Вони зазнали впливу тих самих подій, процесів, особливостей культури та виховання. Вчені відзначають, що саме схожість цінностей, а не вік, формують покоління. Стверджується, що ми цих цінностей не зауважуємо, оскільки вони діють непомітно. Але вони багато в чому визначають нашу поведінку: що нас мотивує, як ми спілкуємося, вирішуємо проблеми, створюємо спільноти та організації, яку формуємо мету тощо.

Говорячи про соціально-політичні  реалії сьогоднішньої України, варто виокремити чотири покоління.

«Мовчазне» покоління. 1923-1943 роки народження. Відданість, дотримання правил, законів, повага до посади і статусу, честь, терпіння.   

«Бебібумери». 1943-1963 роки народження. Оптимізм, культ молодості, зацікавленість в особистісному зростанні та винагороді, але водночас колективізм і командний дух.

Покоління Х. 1964-1984 роки народження. Готовність до змін, можливість вибору, глобальна інформованість, технічна грамотність, індивідуалізм, прагнення вчитися протягом усього життя, неформальність поглядів, пошук емоцій, прагматизм, надія на себе, гендерна рівність.

Покоління Y. 1985-2000 роки народження. Громадянський обов'язок і мораль, популярність субкультур, потяг до тієї чи іншої соціальної моди, культ розваг і насолод, негайна винагорода, відповідальність, але водночас виявляються наївність і вміння підкорятися.

Соціологічна панорама

А тепер подивімося на вікові показники результатів екзит-полу «Україна-2012», який провела 28 жовтня соціологічна група «Рейтинг» на замовлення «5 каналу».

Серед молоді найбільш активними за явкою виявилися західноукраїнські представники покоління Y. На решті території країни молоді люди показали найменшу активність. За спостереженням соціологів, такий тренд повторюється від виборів до виборів. «УДАР», «Україна – вперед!», Радикальна партія Олега Ляшка – це сили, в яких наймолодші виборці. Партія Віталія Кличка стала переможцем у боротьбі за тих, кому від 18 до 29 років.

Крім того, представники генерації Y переважно голосували на минулих виборах за Партію зелених України, «Зелених», «Зелену планету», «Україну майбутнього», які сумарно набрали більше 1% голосів.

Зменшилася питома вага виборців віком 30-39 років (покоління Х). Найбільший перекіс відбувся у групі тих, кому від 55 до 64 років («бебібумери»). «Свободу» і «Нашу Україну» підтримали здебільшого саме українці зрілого віку.

У структурі прихильників КПУ домінують пенсіонери. Що цілком очевидно. Також вагома частка представників «мовчазного» покоління – виборці  Партії регіонів і «Батьківщини».

Особливості голосування

Багато молодих людей, які голосували за «УДАР», партію «Україна – вперед!» і Радикальну партію Ляшка, судячи з усього, зробили свій вибір на користь певної політичної моди (як було підкреслено вище, потяг до тієї чи іншої соціальної моди є однією з базових властивостей генерації Y).

«УДАР» асоціювався з новою політсилою плюс розкручений бренд «Кличко». Партія Наталії Королевської – це тотальна реклама і розкручений бренд «Шевченко». Ляшко – тому що смішний, тобто розважальний.

Говорячи про «бебібумерів» і покоління Х, у деякому плані дивно, що саме представники цих генерацій дали таки більше голосів «Свободі», ніж молодь, якій властиво захоплюватися чимось радикальним.

Справа, мабуть, у тому, що сьогодні в Україні проживає чимала кількість громадян зрілого віку, які зневірились від складності, а часом і неможливості самореалізуватися в умовах корупційно-олігархічної системи держвлади. Сьогодні цю систему уособлює президентська команда, а «Свобода» в очах солідної частини її виборців, як відзначають експерти, виглядала найбільш опозиційною щодо регіоналів. У молодих же людей все ще попереду. У них є віра в гідне майбутнє. Можливо, тому українські представники покоління Y з політичним радикалізмом на масовому рівні поки що не поспішають.

З приводу високого рівня підтримки Партії регіонів і «Батьківщини» з боку виборців літнього віку слід відзначити такі характерні риси «мовчазного» покоління, як дотримання правил і терпіння…

Середньострокові тенденції

Напередодні виборів автор цих рядків спілкувався з мешканцями Ясинуватої, що на Донеччині, і зауважив, що люди реагували на політичні запитання з якоюсь сумною іронією, в якій відчувалася образа на всю українську політику. Це було схоже на те, що громадяни втрачають серйозне ставлення до політичної сфери як такої, а разом з цим втрачається й розуміння політики як чогось важливого й того, що стосується кожного громадянина. Сьогодні такі тенденції мають масовий характер і спостерігаються серед усіх сучасних поколінь українців. Але більше за всіх серед молоді, генерації Y. З точки зору теорії поколінь, представники цієї генерації схильні найгостріше сприймати моральні вади політичної системи та швидко в ній розчаровуватися. І тут є два шляхи.

Перший – це відчуження, політична неучасть, приглушення політсвідомості і перехід у «відчужений» стан громадянської культури. У цьому випадку найголовніший спосіб електорального самовираження полягає в тому, аби не прийти на вибори, забути, що вони взагалі є, не кажучи вже про те, що «вони все одно нічого не змінять». Другий шлях – це, так би мовити, активне невдоволення, яке може виражатися через радикальну або цивілізовану громадянську боротьбу. Слава Богу, сьогодні в Україні молоді люди з активною соціальною позицією і щирим бажанням змінити політичне життя в країні на краще, як правило, обирають саме адекватні методи громадянського спротиву. Дай Боже, щоб так було і в майбутньому.  

Своєю чергою, покоління Х і «бебібумери» – це ті, кому зараз належить влада: у вимірі політичних інститутів та в плані встановлення соціокультурних стандартів. Поступово «бебібумери» втрачатимуть цю владу на користь покоління X, і тут важливо, як представники останнього поводитимуться далі на керівних посадах.  Яку політичну систему будуть програмувати характерні для них соціально-психологічні риси? Яким буде їхній прагматизм: європейським демократичним чи знову радянським та пострадянським – «собі в кишеню»? Як виявлятиметься готовність до змін і неформальність поглядів: у продуманих і винахідливих методах реформування або знову в радянському та пострадянському популізмі?..

На всі ці питання відповість час, а сьогодні нам залишається звертати увагу не тільки на регіональні суперечності, більшість з яких надумана, але й на соціально-політичний конфлікт поколінь. Як показують соціологічні дані, він все ж таки існує. Тому варто звертати на нього увагу і шукати порозуміння.