«Порядні благодійні фонди людям не дзвонять і не просять грошей»

Наталія Ліпська про роботу благодійного фонду, життя дітей у госпісах та шахраїв

СуспільствоZAXID.NET LIVE, 16 липня, 21:30 1

Благодійність в Україні досі залишається сферою діяльності окремих ідеалістів. Але ми рідко про це говоримо. Сьогодні у студії ZAXID.NET LIVE Наталія Ліпська, директорка відомого благодійного фонду «Крила надії». Вітаю вас.

Доброго дня.

Ви займаєтеся благодійністю вже більше 15 років, фактично це справа вашого життя. Що вас змусило зайнятися благодійністю?

Я могла це робити – я почала це робити. Тоді – це 2004–2005 рік, почав дуже активно розвиватися інтернет. І була ціла купа всяких різних форумів – ми тоді всі сиділи на форумах. Я, зокрема, сиділа на «мамських» форумах, бо в мене були маленькі діти. І де-не-де на таких форумах з’являлися повідомлення «давайте допоможемо дитині», «давайте разом врятуємо».

Спочатку ми жертвували свої кошти з чоловіком, тому що ми – айтішники, і, в принципі, могли собі це дозволити. Потім ми до цього долучили наших друзів, потім пішло одне за одним. А потім з цього руху вже народився фонд.

Тобто ви зрозуміли, що власних коштів і коштів ваших друзів ніяк на всіх не вистачить, так?

З одного боку – так. З іншого боку було дуже чітке розуміння, що коли я використовую свої кошти, кошти своїх друзів – то я перед ними звітуюся. Їм цього достатньо, і все дуже прозоро. Коли я беру кошти в якихось інших людей – має бути прозора звітність. І не можна їх брати просто в руки собі – вони мають проходити через офіційні рахунки, і має бути дуже чітка, прозора звітність. Люди мають бачити (а не так, що вони дали кошти в конверті «Наталі», і я невідомо що з ними зробила) – має бути облік, має бути прозора звітність.

Для цього потрібна організація, конкретно – благодійний фонд. І коли ми прийшли до цієї думки, що нам треба брати кошти ще в інших осіб, які не є нашими друзями, тоді було прийняте рішення створити фонд для того, щоби не виникало жодних питань, куди пішли гроші, скільки насправді коштів надійшло. І ми не працюємо з готівкою. Відтоді ми не працюємо з готівкою – всі кошти проходять через рахунки фонду. Навіть коли люди кладуть гроші в скриньки або в нас так само є скринька в офісі: принесли кошти, поклали в скриньку в офісі – ми все одно ці кошти…

Тобто ви все-таки готівку отримуєте?

Є механізм. Наприклад, стоїть скринька у супермаркеті. Туди люди поклали готівку, після цього є спеціальна процедура: вилучаються ці гроші, ми разом із представником супермаркету рахуємо – і в той же день ці кошти кладуться на рахунок нашого фонду. Тобто яким би чином ви нам кошти не передали, вони все одно підуть на рахунок.

Зрозуміло. Я читав, що ви у 2012 році остаточно покинули ІТ-сферу, а до того вам доводилося це якось суміщати. Ну і, окрім того, ІТ – це справді така високооплачувана професія. А благодійність… Тобто ви в збиток своїй сімї цим займаєтеся? Чи, принаймні, отримуєте той самий дохід?

Благодійність – це завжди мінус якийсь, але різні мінуси бувають. Ми собі можемо це дозволити. Насправді я не йшла з ІТ. Я йшла на рік для того, щоби владнати процеси у фонді і потім повернутися. Але я пішла звідти у 2012 році, а в 2013 році у нас почався Майдан. А потім у нас почалася війна. Туди-сюди – і вже пройшло шість років, сім років вже. І я планувала повернутися в ІТ – можливо, я ще туди повернуся, всяко буває. Зараз, наприклад, я консультую деколи бюро архітектури деяких проектів, тобто з того боку. Але так сталося, так життя повело. І в той момент у мене була травма руки правої, я не дуже могла працювати як програміст.

Я так розумію, ця діяльність вас повністю поглинає. Можете розказати, як ваш типовий робочий день виглядає? Ви обдзвонюєте людей, шукаєте гроші – як це?

Я не обдзвонюю людей. І порядні благодійні фонди людям не дзвонять і не кажуть: «Дайте нам, будь ласка, гроші. Ми благодійний фонд». Так не роблять. Так роблять всякі різні нехороші організації. Тому якщо вам дзвонять від фонду і кажуть: «Дайте нам, будь ласка, гроші, ми – благодійний фонд», – перевірте дуже добре, кому ви гроші даєте. Ми не радимо в таких випадках давати гроші.

Мій типовий день? Якщо в мене був типовий вечір і я лягла спати до 11 – то я піднімаюся десь 06:00–06:30, перечитую мейли, потім снідаю, в офіс. Зазвичай в офісі десь 10–11 година. Типовий робочий день: сьома – пів восьмої я їду додому. Інколи в мене бувають нетипові робочі дні – коли йде якийсь важкий збір або треба підготувати велику купу аналітики (тому що ми дуже багато всякої аналітики робимо), підготувати якусь проектну заявку – тоді я можу сидіти довго. А взагалі як людина, яка колись працювала в ІТ, я дуже люблю працювати по ночах. Мені спокійно, мені добре, пів третьої ночі…

Проектна заявка – це ви на якісь ґранти ще подаєтеся?

По-різному. Тобто може бути благодійник, який попросив. Ми звертаємося офіційними листами, ми ведемо комунікацію з керівниками фірм, з керівниками компаній. І вони деколи нас просять: «Обґрунтуйте, будь ласка, детальніше, як будуть використовуватися ці кошти. Або включіть, будь ласка, не тільки самі проектні витрати, не саму благодійну частину, а включіть ваші адміністративні витрати – ми хочемо так само вам дати на адмінку».

А яка, до речі, в обсягах загальної благодійної допомоги, яку ви отримуєте, адміністративна частка?

На даний момент наші адміністративні витрати десь до 10% сягають. Але це є окремі декілька благодійників, які дають на це кошти.

Виключно на цю адміністративку?

Так, чітко на адмінку. І ми завжди це дуже чітко прописуємо. Тобто якщо просто людина переказала гроші на фонд – ці кошти не підуть на адмінку. Якщо вона переказала і вказала «на адміністративні витрати» – тоді так. Це моя свідома позиція. Взагалі дуже довго це фінансувала моя родина – адмінвитрати: виключно раз на місяць вносилися кошти з наших рахунків, і це покривало.

Просто ми ростемо, ми хочемо бути професійними. Для того, щоби бути більш професійними і більш якісно надавати допомогу, ти мусиш наймати професіоналів. А професіонали коштують дорого. Відповідно, тому я завжди шукаю людей, які готові, які розуміють, які поділяють нашу місію і розуміють: щоби робити круті хороші речі, мають бути круті спеціалісти.

Скажіть, будь ласка, а існує якась допомога з боку владних структур? Я не знаю, приміщення, наприклад, чи ще якісь такі речі. У вас справді відомий благодійний фонд. Чи ви платите оренду?

У нас зараз є приміщення в центрі Львова, ми його отримали від управління комунальної власності. Депутати міськради проголосували, нам це приміщення виділили. Воно вже у нас півтора року, і ще 10 років у нас термін оренди. А потім ми подалися на покриття витрат, і зараз ми платимо одну гривню за метр квадратний на рік орендної плати за приміщення. Але в нас ще є опалення: оскільки в нас стелі 4,20 – це трошки набігає. В нас ще є електрика, в нас ще є вода, в нас є «Нова пошта».

Ну зрозуміло.

Тобто ці так само витрати набігають.

В одному з ваших інтерв’ю ви сказали, що намагаєтеся не контактувати з дітьми, для яких шукаєте допомогу. Чому?

Ну дивіться, дітей багато. Тобто колись я ходила, коли я була одна волонтером, я комунікувала з кожною родиною безпосередньо, я заглиблювалася в цю історію. І в якийсь момент я вигоріла. Неможливо зараз…

Це важко психологічно.

Це не те що важко… Коли, наприклад, в тебе є одна хвора дитина або дві хворі дитини в родині – ти розумієш, що покладаєш на це весь свій час і енергію. Зараз під опікою фонду більше 300 дітей. У нас є три великі лікарні, у нас є діти за кордоном, у нас є велика паліативна програма, у нас є два онковідділення, в нас є дві педіатрії, госпіс.

Тобто я не можу фізично комунікувати. По-перше, мого робочого часу не хватить; по-друге, не хватить моїх емоційних сил. Батькам що потрібно? Батькам потрібна якісна й ефективна допомога. У нас є люди, які комунікують з батьками – відповідно, я займаюся трошки іншими речами. Я стратегую, я більше займаюся процесами.

А як батьки до вас звертаються, як вони вас знаходять?

Мій телефон уже 15 років – один і той самий номер, я не міняю номер. 437 188, він є в інтернеті, його знаходять в інтернеті. Мій телефон передають лікарі – всі лікарі в лікарнях знають наші номери. А батьки – батькам: просто загуглили, зайшли на сторінку фонду. По-різному – друзі передали…

І ви приймаєте всіх? Чи у вас якось…

Ні, ми не можемо фізично прийняти всіх.

Я розумію.

Болівар всіх не витягне. У нас є чітке спрямування. Ми допомагаємо дітям, які долають рак, тим дітям, у яких є рак. Ми допомагаємо дітям, які потребують трансплантації органів. У нас є спеціальна програма для дітей із рідкісними захворюваннями, які мають захворювання легень, «Дихай! Живи!» – ми їм купуємо кисневі концентратори або апарати ШВЛ. І в нас є паліативна програма. Тобто ми допомагаємо дітям і госпісам.

Практично найдорожчі такі операції, коли треба робити, так?

Ну, так сталося. Починався фонд взагалі для допомоги онкохворим дітям. Тому що я, в першу чергу, прийшла в дитячу онкологію в 2005-му. А потім ми долучили ще оці декілька напрямків. Тому що так чи інакше ми з ними перетинаємося – і ми можемо це робити, і ми вміємо це робити.

Ви так само займаєтеся госпісами. Це де вже, я так розумію, невиліковно хворі діти. Це психологічно важко, напевно?

Ви знаєте, мене завжди всі питають, чи психологічно важко, чи важко допомагати онкохворим дітям, чи важко помагати госпісним дітям. Я зажди кажу, що так, як ми сміємося в онковідділенях, так, як ми жартуємо з мамами госпісних дітей – ми, напевно, ніде так не жартуємо. Тобто ти такого не отримаєш у травматології, в педіатрії.

Чим ви це пояснюєте? Це жага до життя, це кінець життя? Що це?

Це, напевно, і жага до життя, і це дуже чисті емоції. Там, у тих відділеннях, завжди злітає вся фальш. Там дуже хороший лакмус – ти протягом місяця бачиш, хто є хто. Там дуже завжди такі чисті емоції. Якщо ми сміємося – то регочемо, якщо ми плачемо – то навзрид. І власне коли ми говоримо про госпіс… У нас є сім’ї в госпісі, з якими ми знайомі більше десяти років. Тобто якщо дитину не можна вилікувати – це не означає, що вона не може жити нормально. Тобто госпіс не означає, що дитина помре завтра. Госпіс – це може бути дуже тривале життя насправді.

Але там, у госпісі, так?

Ні, наші діти не знаходяться в лікарні. Тобто що таке львівський госпіс? Львівський дитячий госпіс – це діти живуть дома, а ми забезпечуємо їм таку можливість. Лікарі, ми, інші благодійники. І власне можливість якісно жити, можливість повноцінно жити, можливість дитині, яка на кисневому концентраторі, сходити в кіно. Можливість дитині, яка живе на ШВЛ, поїхали в басейн. Здається, так неймовірно – але насправді це реальні абсолютно речі. Ну, ви не так часто поведете своїх дітей в басейн, наприклад, а тих можна зводити. Чому ні, а чому не повести?

І у вас є така програма лікарняних клоунів. Це теж підтримка дітей у важкій ситуації, так?

Це така моя улюблена програма. Взагалі в нас є цілий напрямок, який ми називаємо «Терапія радістю», там є чотири основні проекти. Тобто це творчі зняття. І це, власне, той проект, який я починала особисто 15 років тому. Я брала торбу з фарбами, я кожну суботу приходила у відділення і дві з половиною години малювала з дітьми. Цей проект продовжується, зараз, на жаль, на час карантину ми змушені були припинити, тому що всі розуміємо – карантинні обмеження. Другий проект – це «Лікарняні клоуни». Третій проект – це «Дні радості»: ми робимо спонтанні, не приурочені ні до чого світлі, прекрасні моменти, щось чудимо в лікарнях. І в нас ще є такий проект, який називається «Коробка хоробрості». Тобто коли дітям проводять якусь болісну маніпуляцію, щоби дитинка не боялася, їй кажуть: «Якщо ти будеш мужній, якщо ти будеш хоробрий – отам стоїть коробка, і ти можеш собі вибрати такий подарунок у нагороду за твою хоробрість». І діти дуже класно це розуміють. І тоді вони спокійніше йдуть на процедуру. Наприклад, кожної п’ятниці в нас є переклейка спеціальних катетерів в лікарні, і діти знають, що їх чекає нагорода за хоробрість – стоїть коробочка на підвіконнику в маніпуляцій ній. І діти дуже відповідально підходять до того.

Хотів ще запитати. Я знаю, що ваш фонд закуповує також обладнання для лікарень. Навіщо? Це ж функція держави, міста, області… Можливо, ці гроші могли би за операцію заплатити, за трансплантацію?

Дивіться, я просто скажу в цифрах, щоб ви розуміли. Зараз, наприклад, міській дитячій лікарні на Орлика в нейрохірургії потрібен апарат. Він коштує 6,5 мільйонів. Апарат плюс супутні розхідники на рік. 6,5 мільйонів – це, грубо кажучи, дві операції за кордоном. Тому що середня операція на мозку за кордоном того класу, який ми хочемо робити у Львові, вона приблизно зі всіма витратами, супуткою десь у 100 000 обійдеться.

І якщо ми купимо цей апарат у Львів, нам не треба буде збирати кошти на закордон, нам не треба буде втрачати час. Оце найболючіше – коли дитині треба робити операцію вже, а немає коштів, і втрачається час на той момент, бо 100 000 так просто не збираються, це місяць, півтора, два. І дитина за цей час втрачає можливість одужати.

Це дві дитини, які поїхали за кордон – або 30 дітей щороку, які будуть оперуватися у Львові. Це математика.

Окей, ви власними коштами намагаєтеся вирішити цю проблему. А ви зверталися? Ну, я не знаю… У нас є міськрада, яка ділить сотні мільйонів гривень. Чому не туди?

Ми звертаємося в міську раду. Ми робимо хитро – беремо зі всіх джерел. Ми робимо прямий фандрейзинг, коли збираємо відкрито – люди прості звичайні дають кошти. Ми звертаємося до організацій, ми звертаємося до різних благодійних установ. І також, наприклад, ми тричі вигравали проект «Громадський бюджет», де ми розказували місту про проблему, яка існує в міській дитячій клінічній лікарні, – і за кошти міста ми це робили.

Тому що, як показує мій досвід, якщо ти просто кажеш «треба, треба, треба, треба» – не зажди з чиновниками так виходить. У нас зараз буде цікавий проект, анонсую зразу, коли ми будемо впливати на формування бюджету і міста, й області на користь важкохворих дітей. Ми робимо по-всякому. Ми використовуємо всі можливості, які тільки є. А якщо їх нема – ми їх створюємо.

А як будете впливати на формування бюджету?

У даному конкретному випадку ми будемо носити зміни в програму паліативної допомоги у Львові. Тому що, наприклад, зараз є ситуація (і у Львові, і по всій країні), коли важкохворим дітям, крім всього іншого, треба спеціальне медичне харчування. Ті діти, які живуть у госпісі – вони можуть жити нормально, якісно, добре, але їхній організм потребує медичного харчування. Банка медичного харчування на два дні – 450 гривень. У нас є сім’ї, яким потрібно на місяць 22 000 гривень тільки на їжу дітям, крім всього решти. І ми вже три роки кормимо цих дітей. І я вважаю, що місту й області пора також доєднатися до цієї хорошої речі.

Ну звичайно.

Тому ми будемо говорити про це з депутатами, ми будемо говорити про це з комісіями. І я сподіваюся, що до нового року в нас будуть внесені зміни що в програму обласного, що в програму міську. І не просто зміни-стрічка, а ще й погоджений, затверджений бюджет на наступний рік.

Скажіть, будь ласка, ви періодично публікуєте (і в медіа з’являється з посиланням на вас) таку інформацію про оголошення збору коштів для конкретної дитини. От буквально недавно була ситуація, коли треба було зібрати 60 000 гривень для допомоги 11-річній дівчинці. Але за кілька днів там, по-моєму, під 400 000 зібрали. І в нас в редакції, наприклад, була дискусія: а як витрачати? Дівчинці допомогли – і куди далі ці гроші? Одні були прихильники того, що якщо я хочу допомогти саме цій дівчинці, то значить цій дівчинці і мають лишитися гроші. Інші казали – ні, треба допомогти іншим дітям, про яких, можливо, збір не оголошували. Як ви дієте в таких ситуаціях?

Оскільки ми – медичний фонд, і ми займаємося вирішенням медичних програм, у нас є правило: якщо дитині ми збираємо певну суму або на якусь програму медичну, або ще на щось – ми збираємо певну суму. Зібралося більше – то ці кошти йдуть на фінансування цього ж напрямку.

У даному конкретному випадку ми збирали для Елі кошти. Тобто після того, як все, що потрібно буде Елі, буде зроблено, оплачено, ми подивимося, яка сума коштів залишилася. Тому що там зголосилося декілька благодійників і, можливо, ми будемо платити взагалі 10 000 з тих коштів для Елі. Решта коштів буде зарезервовано дуже чітко на фінансування саме цієї програми – видалення пухлин нейрохірургічних мозку спини дітям, які будуть робитися в нейрохірургії Львівської обласної лікарні.

А якщо виникає критична ситуація – дитина в критичному стані, але по іншій програмі, а у вас бракує грошей?

Тоді ми сідаємо і приймаємо рішення, що ми робимо в даному випадку. Тобто ми – жива організація, у нас постійно щось міняється. В той момент, коли ми збирали Елі кошти, ми в п’ятницю закривали збір по ній – і в п’ятницю в обід нам подзвонили з тієї ж Клінічної лікарні і сказали: «У нас опікова дитина. Нам потрібен негайно альбумін, тому що дитина має вижити». Такий специфічний апарат SOS-режиму, так 12 тисяч гривень. У нас є програма «Реанімація 24/7», коли в таких екстрених випадках ми допомагаємо. Ми взяли кошти з тамтої програми – і, відповідно, закупили ліки дитині. Якби на тій програмі не було коштів – ми би думали, що робити. Можливо, ми би взяли з коштів Елі, а можливо, знайшли би інші ресурси.

Скажіть, будь ласка, як людям, які би хотіли зайнятися благодійністю як благодійники, як їм розрізнити… Ви трошки згадали про це – шахрайські фонди, реальні фонди. Можемо ще згадати про благодійні фонди політиків, які є. От як обрати, кому помагати, кому давати гроші, кому довіритися?

Давайте почнемо з останнього – фонди політиків. У нас є законодавство України, яке каже, що якщо політик від свого імені в момент проводження своєї політичної кампанії починає розказувати, який він класний благодійник – це називається непрямий підкуп виборців. І це є злочином – чи адміністративним, чи кримінальним, я там вже не вдаюсь у подробиці. Це є порушенням.

Тобто мені завжди дуже смішно, коли політики починають такі речі виголошувати: «Я такий класний, я допоміг». Дай кошти в інший фонд – нехай від свого імені. Тобто якщо нам перечисляють кошти на рахунок, ми чітко скажемо: «Василь Петрович Іваненко дав нам гроші». Ми це чітко висвітлимо. Але не використовуй це в своїй піар-кампанії.

Але Василь Петрович сам хоче сказати: «Я особисто дав, я приніс».

Тут або хрестик, або труси. Ти в даному випадку або благодійник, або політик. Не можна це склеювати. Тобто ти можеш сам допомагати – ніхто не заперечує, ти можеш прийти і сказати. Але в той момент ти – Василь Петрович. А коли ти займаєшся політикою – ти політик Василь Петрович. Як людина ти можеш допомагати. Як політик – давай акуратно. Тому що, зрештою, в нас всі такі політичні штуки спливають перед виборами. І це завжди смішить, і це, деколи, такий дикий «совок». Ти на це дивишся і розумієш, як це працює, як функціонує насправді.

Вже, буквально, коротко. А як відвертих шахраїв відрізнити?

Я завжди кажу дві речі: порядні фонди на вулиці гроші не збирають.

Але в супермаркетах – це нормально?

Це залежить. Насправді це залежить. По-перше, якщо ви бачите скриньку… Дуже хороший лакмус: якщо у вашому супермаркеті стоїть скринька фонду з Херсона – насторожіться. Я б туди гроші не давала. Де Херсон – де Львів, так? Якщо ви збираєте гроші в львівських супермаркетах, то допомагайте на теренах Львівської області, наприклад. Є організації з іменем – «Джерело». Якщо ви бачите скриньки «Джерела», то можете класти туди кошти. Якщо ви бачите скриньки «Карітасу», то можете класти туди кошти. Це історія про порядність, довіру і прозорість.

А нема такого, що мімікрують просто під вас? У нас дуже часто це є, що «я зроблю скриньку з написом Джерело».

Не можна так просто. Насправді це ще дуже сильно залежить від супермаркетів. Тому що для того, щоби поставити скриньку, треба підписати папір (з одного боку – фонд, з іншого – супермаркет) про спільне проведення благодійної акції, що встановлюється скринька й опломбовується. Так само відбувається вилучення скриньки – скривається в присутності фонду і розпломбовується. Є спеціальна процедура. Якщо супермаркет її не робить (і я це відверто завжди кажу) – ви кормите шахраїв. Ви дійсно хочете допомогти – чи ви хочете накормити шахраїв? Це ваша соціальна відповідальність.

Зрозуміло, дякую. Нагадаю, що сьогодні у студії ZAXID.NET LIVE була Наталія Ліпська – директор благодійного фонду «Крила надії». Мене звати Олег Онисько, дякую, що дивитеся і читаєте ZAXID.NET. Дякую вам, Наталю.

Дякую.

Ви робите велику справу.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук