Про деякі особливості передвиборчої агітації
IQ

Про деякі особливості передвиборчої агітації

Дихотомія «зрадофіли-порохоботи» вже починає в’язнути на зубах

Сергій Маковський, 7 березня 872 0

Усі президентські виборчі кампанії з 1994 року відбуваються за однією схемою. Основні претенденти чи то їхні команди, не мудруючи лукаво, оголошували опонентів вселенським злом, яке має намір знищити Україну чи, як мінімум, комусь її продати – Росії, Сполученим Штатам тощо. Схема прижилась, оскільки не вимагає особливих інтелектуальних зусиль, коштує відносно недорого і створює ілюзію ефективності.

Президентська кампанія 2019 року винятком також не стала. Спроби пограти на емоціях електорату, котрий не завдає собі труду замислитись над навколишньою реальністю, застосовують ледве не всі основні гравці. Значно зросли тільки градус пафосності та істеричності, й подекуди форми впливу на свідомість виборця переступили межу пристойності.

Екскурс в історію

Вперше «смертний бій» небезпеці, котра буцімто чигає на українську державу, оголосили під час кампанії 1994 року. Леонід Кучма, лідер впливових на той час «червоних директорів» і проросійського електорату, був проголошений протилежним політичним табором потенційним руйнівником України. Команда Леоніда Кравчука, не маючи особливого досвіду електоральних змагань, скористатись повною мірою цим інструментом не змогла, а чинний президент вибори програв.

У 1999 році схема спрацювала ідеально. Леонід Данилович відверто посприяв виходу у другий тур одіозного лідера залишків КПРС Петра Симоненка, котрий був зручною мішенню, та й, подейкують, з ним легко було про все домовитись. Зрештою, як би там не було, «червоні» були оголошені реваншистами, українофобами і кимось, мабуть, ще. Багато хто не сприймав комуністів суто з естетичних міркувань.

З таких же естетичних міркувань у 2004 році добра половина виборців категорично відкинула Віктора Януковича, реально небезпечного для існування української держави. Зрештою, несприйняття було настільки сильним, що вивело людей на Майдан. Команді Віктора Ющенка залишалось тільки підігрівати відповідні настрої.

Поява «противсіхів», що не бажали голосувати за будь-кого з кандидатів, а насправді були вигідними кандидатові від численнішого Донбасу, та небувала активність в Інтернеті стали тими «новинками», що не допустили до влади Юлію Володимирівну Тимошенко і не врятували її від Качанівської колонії у 2010-му. У 2014 році російська агресія стала основним чинником, що спонукав більшість виборців прийняти рішення на користь Петра Порошенка, котрий впевнено і без особливих зусиль обіцяв вирішити ледве не всі складні проблеми.

Як буде?

У 2019 році ставки в основних кандидатів виявилися настільки високими, що про залишки пристойності вже можна й не згадувати. Для багатьох олігархічних кланів провал на виборах може стати фатальним програшем. На «штурм» Банкової кинуто все, явного лідера кампанії немає, градус істеричності наростає.

Виборча кампанія чинного глави держави, щоправда, стартувала ще п’ять років тому. Команда президента старанно підігріває міф про рятівника, без котрого в України не було б шансів на виживання і на успішне проведення реформ. Не завдаючи собі клопоту з аргументацією, політтехнологи розповідають про небувалі досягнення у сфері посилення обороноздатності, про економічний ріст, збільшення доходів населення, дерегуляцію тощо.

Славословіє супроводжується спробами зірвати актуальну політичну дискусію, заперечити право на свободу слова, інші демократичні свободи, закрити рота критикам і навіть тим, хто просто шукає відповіді на запитання. Не можна критикувати владу, бо в країні війна; не до розмов, треба гуртуватись довкола єдино можливого лідера й не звертати уваги на дрібниці. Ті, хто сумнівається в безальтернативності вибору, неодмінно оголошуються ворогами держави, агентами Кремля, піддаються обструкції. Їхні спроби аргументувати свою позицію супроводжуються лайкою, шельмуванням та особистими образами.

Небувала активність ботів у соцмережах, їх всюдисущість і натиск свідчать про організований характер кампанії. Дихотомія «зрадофіли-порохоботи» вже починає в’язнути на зубах. Але закінчиться все, судячи з досвіду, рівно в день завершення голосування. Так колись раптово зникли «противсіхи» і їхні супротивники. Так щезла імітація шаленої підтримки кандидата в президенти, і цього разу буде те саме.

Звиклі підспівувати начальству чиновники з піною на вустах переконують посполитих, що ті вже живуть в раю, але через вроджене зрадофільство не здатні осягнути всієї величі досягнень чинної влади. Мине час, і вони з тією ж запопадливістю і не менш переконливо розповідатимуть щось абсолютно протилежне.

Чи виправдає себе така стратегія? Вибори покажуть. Але вже точно «боротьба» зі «зрадофільством» залишиться однією з найбільш чорних сторінок новітньої електоральної історії.

Протилежна сторона в разі перемоги буде змушена хоча б мінімально знизити ціни на газ, а можливо, навіть реально замаячіє перспектива вступу в НАТО і ЄС. Ставка на ексклюзивний допуск до медіа-майданчиків і на балакучість претендента, та й на помилки опонента очевидна. Віра в те, що «вона працює» ефективно, нічим не підтверджується, але неухильно сповідується. Не зважаючи на те, що Качанівська колонія маячить в бекграунді і далі.

На тлі очевидної слабкості лідер рейтингів своє бере без особливої агітації. У нього свій електорат, та й щедрі, скажімо так, спонсори. Головне – нагадувати про себе, а з цим проблем нема.

Звичайно, що ніхто з трійки навіть не згадав про обов’язкову для демократичних країн чітку програму, план дій, зрештою, бодай заради видимості боротьби за виборця. Ставки на емоції, на адмінресурс, на гроші олігархів можуть таки привести в головний кабінет країни, на Банковій. Тільки куди цей вічний балаган заведе країну?

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук