Розгул отаманщини в часи імітації

IQСергій Шебеліст, 11 лютого 2014481111
Розгул отаманщини в часи імітації

Небачені за розмахом протести, що виникли в Україні наприкінці 2013 року і тривають досі, стали, здається, справжньою несподіванкою для лідерів парламентської опозиції. Адже навесні, під час акцій «Вставай, Україно!», провідникам антивладних «Батьківщини», УДАРу і «Свободи» не вдавалося вивести на вулиці стільки людей – навіть у західних регіонах.

Як правило, це були кілька тисяч мітингувальників, котрих змобілізували і привезли в обласні центри місцеві партосередки, щоб створити ефект «масовки». Ті заходи, за словами опозиціонерів, мали б підвищити «градус революційності» в Україні, проте відповідного результату тоді не давали. Суспільство не надто охоче відгукувалось на заклики вождів до боротьби з «антинародним режимом», хоча в листопаді 2013-го ситуація змінилася кардинально.

Військо без полководця

Раптова відмова влади від підписання Угоди про асоціацію з ЄС та жорстоке придушення мирного протесту на Майдані Незалежності у Києві вивели на вулиці кілька сотень тисяч обурених громадян, які, вигукуючи «Банду – геть!», зажадали відставки президента Віктора Януковича та його уряду. Побачивши найбільший за часів незалежності протест, опозиціонери чомусь повірили, що люди вийшли за них. Проте, за результатами досліджень Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», проведеного 7-8 грудня 2013 року, лише 5% мітингувальників прийшли на Майдан на заклики опозиції, а 92% взагалі не належать до жодної партії чи громадської організації. «Партизованих» же майданівців – усього 4%. Себто Євромайдан виник як акція громадянського спротиву, «осідлати» який намагаються рейтингові політики – Віталій Кличко, Арсеній Яценюк та Олег Тягнибок. Щоправда, безпосередньо очолити процес, взяти всю повноту відповідальності на себе й запропонувати чіткий план дій ніхто з них не наважується. Нерішучість лідерів Штабу національного спротиву дратує Майдан, вичерпує його суспільну енергію, а з іншого боку, радикалізує настрої мітингувальників, які беруть ініціативу у свої руки та вдаються до рішучих дій, як це було під час зіткнень із силовиками на вулиці Грушевського.

Спочатку відсутність лідера коментатори оцінювали навіть позитивно, адже жоден із керівників парламентських опозиційних сил не мав монополії на репрезентацію Майдану, а був лише одним із виразників його політичних вимог, насамперед на перемовинах із владою. Однак поступово, з поглибленням кризи і репресій проти активістів, протестувальники усвідомили, що брак єдиного керівника негативно позначається на перебігу процесів. Саме тому вони почали скандувати на мітингах «Лі-де-ра!», а 18 січня, напередодні чергового народного віча, група українських інтелектуалів написала звернення до Яценюка, Кличка, Тягнибока та «політичного авторитета» Петра Порошенка, в якому закликала їх подолати отаманщину й визначити з-поміж себе «полководця». Підкреслимо: не кандидата у президенти, а лідера руху опору диктатурі.

«В цих умовах Вам, лідерам опозиції, й далі вести неоголошену передвиборчу кампанію з прицілом на 2015 рік – злочинно, – йшлося у петиції, яку підписали В’ячеслав Брюховецький, Ярослав Грицак, Євген Захаров, Йосип Зісельс, Сергій Жадан, Мирослав Маринович та інші інтелектуали. – Сьогодні настав момент істини: Ви або спроможетеся вибрати з-поміж себе єдиного лідера, забезпечивши йому виконавчий послух своїх команд, або змушені будете зійти зі сцени». У схожому руслі висловився й один із громадських лідерів Майдану Юрій Луценко, який у властивій йому манері сформулював таку вимогу: «Лідери опозиції припиняють виборчу президентську кампанію. Рейтинги, комбінації і піар – до дупи. Інакше там будемо всі разом». Окрім того, він висунув ідею створення Тимчасового виконавчого комітету на чолі з Кличком як найбільш рейтинговим опозиціонером.

Але ні петицій, ні закликів опозиціонери не почули. Один із них оголосив на Майдані, що лідером спротиву є український народ. Тож народ, обурений бездіяльністю політиків, 19 січня пішов на штурм урядового кварталу, де втягнувся у силове протистояння з бійцями Внутрішніх військ та «Беркуту». Зупинити сплеск гніву на Грушевського політики вже не могли. Єдиний, хто хоч намагався це зробити, був Кличко, але його зусилля виявилися марними. Ескалація конфлікту, з одного боку, продемонструвала, що опозиція не контролює дії протестувальників, а з іншого – спонукала політиків до самовизначення. Того ж вечора керівник УДАРу поїхав на переговори з президентом у Межигір’я, фактично перебравши на себе опозиційне лідерство, хоча Віталій донині не отримав на це прямого мандату Майдану. Це тільки збільшило б його авторитет і надало можливість давати гарантії безпеки «співчутливим» провладним депутатам і «хитким» силовикам. Але Майдан досі без лідера, зате з купою ініціатив, що на практиці лише імітують боротьбу з авторитарним режимом Януковича та реальне народовладдя.

Паралельний світ опозиції

Неефективність опозиції промовисто ілюструє оголошений попереджувальний загальнонаціональний страйк «Не бійся, ти українець», що навряд чи здатний охопити всю країну та паралізувати роботу органів влади. Так, висловити незгоду з діями державних урядників люди на Заході й у Центрі ще можуть. А от підняти на масовий протест мешканців індустріального Сходу і Півдня, де страйк справді мав би сенс, майже нереально, тому що там навіть мирні євромайданівські акції жорстоко придушують спільними зусиллями міліції і «гопників». Та й більшість підприємств у промислових областях контрольовані регіоналами, які протягом десятиліть тримають своїх робітників у покорі, возять їх на «антимайдани» і лякають втратою вдаваної «стабільності», розривом «братніх стосунків» з Росією та неминучою «бандерівською окупацією». Пробитися крізь товщу цих стереотипів опозиціонерам надзвичайно важко. Поїздки на Схід – це для них як вилазка у тил ворога. Недавній приклад депутатки від «Батьківщини» Олександри Кужель – наочне тому підтвердження: навіть своїй землячці, родом із Костянтинівки, донеччани не дали можливості виступити на місцевому Майдані, заглушивши її викриками та лайкою.

Не менше запитань викликає створення 22 січня Народної Ради України як альтернативного парламенту, що нібито стоїть на сторожі Конституції та виступає проти узурпації влади режимом Януковича. Поштовхом до її створення стало абсолютно нелегітимне ухвалення «диктаторських» законів 16 січня, що, як тоді здавалося, остаточно зруйнувало в країні парламентаризм і ще більше наблизило її до білоруських чи північно-корейських «стандартів» урядування. Аналогічні паралельні структури влади почали формуватися у бунтівних областях на Заході й у Центрі, але місцеві народні ради фактично й не запрацювали. Навіть там, де опозиція має більшість, вона не може нормально відправити у відставку губернатора.

Проголосити свою владу – це одне, а перебрати на себе реальні повноваження – зовсім інше. Видається, що захоплення облдержадміністрацій чи облрад було радше символічним жестом, ніж обдуманим кроком до реального народовладдя. Взяття адмінбудівель під народний контроль мало б стати ще одним аргументом (чинником тиску) на переговорах із владою, спонукаючи її бути поступливішою. Але стратегії діяльності цих альтернативних рад досі не видно. Багато у чому вони дублюють функції інших опозиційних структур – Штабу національного спротиву й ВО «Майдан». І в центрі, і на місцях до їх керівництва входять практично одні й ті ж люди. Зрештою, парламентарі вже не гребують ходити на засідання ще донедавна «нелегітимної», на їхню думку, Верховної Ради.

Це якесь замкнуте коло, яким невпинно блукають лідери опозиції, водячи манівцями щонайменше сотні тисяч українців, котрим ледь не на кожному вічі (а їх відбулося уже десять) обіцяють оголосити конкретний план дій. Однак натомість виголошують абстрактні декларації, висувають нездійсненні ультиматуми, довіри до яких немає, та ще й грузнуть в обговоренні конституційних змін, адже «Батьківщина» й УДАР бачать цю реформу по-різному. Тож запит на адекватного лідера з чіткою програмою залишається великим, і той, хто на нього відгукнеться, може справді розраховувати на підтримку суспільства, яке прагне активних дій і конкретного результату свого кількамісячного стояння на майданах.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 11

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук