Що можна змінити між президентськими і парламентськими
IQ

Що можна змінити між президентськими і парламентськими

Щоб дебати кандидатів на мера Києва не проходили на рингу

Назар Кісь, 9 квітня 1012 0
фото УНІАН

Ще до першого туру виборів, щоб продемонструвати, наскільки все під контролем, деякі ЛОМи з провладної когорти говорили про такий собі «план Б» у випадку перемоги «кандидата Зе». Досить парламенту прийняти зміни до Конституції (перед лицем загрози з боку «любителя кави» Ігоря Валерійовича) – і все повертається на круги своя. До осені рейтинг Зеленського впаде, зробити він нічого не зможе, навіть якщо захоче. Керувати країною буде прем’єр-міністр.

Тут є два зауваження. По-перше, такий фокус неоднозначно сприймуть західні союзники, все-таки люди виросли в іншій політичній культурі. По-друге, ходить чутка про відсутність квитків до Тель-Авіва, куди тепер, в гості до власника «1+1», прагне потрапити кожен другий депутат чи міцний господарник. А це означає, що голосів за конституційну реформу може просто не вистачити, настільки швидко виросте фракція УКРОП у Верховній Раді.

Після перших екзит-полів, коли все стало не таким райдужним, риторика дещо змінилася, але загальний напрямок зберігся. Не все, мовляв, втрачено, у нас парламентсько-президентська форма правління, сама модель непогана, потрібно просто обмежитися виключно характерними для Президента України функціями. І тоді нічого критично поганого молодий і недосвідчений Зеленський натворити не зможе. Слід відзначити, професійні експерти віртуозно виконали перехід від «без Петра не буде України» до «фактично президент не визначає політику держави». Видно зразу, люди – не просто так завжди наближені до влади.

Тому я вважаю, що зараз ми переживаємо важливий період не тільки тому, що вибори. А й тому, що є можливість реально допрацювати систему. Всі із захопленням спостерігали, як сенатори і конгресмени в США популярно пояснювали Дональду Фрідріховичу Трампу, що таке американська демократія. Ну от, настав час і нам, «під шумок», організувати якісь притомні та дієві процедури щодо імпічменту, тимчасових слідчих комісії і тому подібного.

Ситуація не унікальна, як і у 2014–2015 роках ситуативними союзниками стали «міцні господарники» та «професійні реформатори». Але тепер уже можна, зберігаючи лице, підважити саму систему. Ту саму, яку відбудував, укріпив і заточив під себе наш, проукраїнський Порошенко. Не можна ж залишати невідомо кому таку, не дуже ефективну, але слухняну вертикаль. І навіть якщо Петро Олексійович втримається при владі, нічого поганого в нормалізації суспільних стосунків немає. По-перше, вибори як «остання битва добра і зла» вже добряче набридли, це неправильно. По-друге, давайте вже стримувати керівників так, щоб вони навіть не думали «пропетляти» в майбутньому.

Зважаючи на те, що парламентські вибори не за горами, багато «світлих голів» зараз розкажуть: «процедура», «не встигаємо», «хтось завалив, а всі хотіли»… Хоча насправді проти будуть власники закритих партійних списків і місцеві феодали, яким вибори на окрузі допомагає проводити та сама «вертикаль» в обмін на лояльність.

Але суть не у «відкритих списках» як таких. І не в «нових обличчях». Суть в нормалізації відносин «влада – суспільство». Наприклад, маємо позиціонування теперішнього президента під час виборів: все покращення – заслуга чинного, всі провали – через відсутність важелів. Якщо мова доходить до конкретики, можна з’їхати на оборону і зовнішню політику. На перший погляд, все аргументовано і правильно. Але ж ми пам’ятаємо про роль «прокурорських» в економіці країни, про боротьбу СБУ з контрабандою…

Це характерно для влади всіх рівнів. Наприклад, депутат Верховної Ради України може бути незалежним міцним господарником, позапартійним мажоритарником-самовисуванцем, а депутат маленької міської ради – лише висуванцем партії. Погано на окрузі – займався загальнонаціональними проектами. Ліг під злочинну владу – мусив допомагати округу. Безпрограшна позиція. Як тут не згадати про закон як павутину: великі мухи проскакують, а маленькі застрягають.

Відповідно, вони так і працюють: той, хто має приймати загальнонаціональні закони, переймається субвенціями на свій округ, а той, хто мав би організовувати комфортний побут і життєдіяльність на малій території, – «творить велику політику» (насправді бере участь в мікро-боях під прапором свого партійного боса). Голосують за якісь недовіри, заборони, звернення. Бавляться у велику політику.

Наявна виборча система (якщо порівняти вибори до ВРУ і вибори в місцеві ради) – просто знущання над здоровим глуздом та елементарною логікою. Більше «голої політики» на місцях, більше «господарки» і грошей в центрі. І це ще варто подякувати за децентралізацію, інакше місцеві депутати взагалі б з рук їли. А так хоч якийсь ресурс на місцях. Інше питання, як вони ці кошти освоюють, але принаймні є надія, що гібрид совкового управління і готівки – це тимчасово.

До речі, про децентралізацію. Більшість голів ОТГ, якщо була така можливість, балотувалися як самовисуванці, а вже після обрання приєднувалися до «команди». Це цілком відповідає рівню довіри до наявних партій. З іншого боку, маємо підтримку бренду «Слуга народу», за яким, крім «Лисого», вакантні місця в Раду. І нічого, всіх влаштовує.

Теоретично, воно тягнеться з часів СРСР, де люди любили себе перестрахувати, не прийняти якогось крамольного рішення. Були паралельно «компетентні органи», номінальна влада і партія. І кожен боявся підставити себе, щоб не потрапити в опалу. В Україні таких наслідків, як за комуни, і близько не спостерігаємо, але у справі «переведення стрілок» та уникнення відповідальності ми пішли далеко вперед. Цей факт знайомий кожному, хто хоч раз застрягав в бермудському трикутнику «жек – виконком – водоканал». І якщо за совка можна було принаймні «поскаржитися» з якимось умовним ефектом (якщо ти не родич репресованого, який надумав поскаржитися на визволителя), то зараз це повне торжество «презумпції невинуватості».

Гола «політична відповідальність» нам не допоможе, бо принцип «народ зробить висновки» не працює. При чинній системі єдиним гальмом проти «участі в політиці», оскільки ніхто ні за що не відповідає, є особиста порядність. Тому «нові обличчя» теж не допоможуть. Потрібні ретельно виписані принципи, мінімум варіантів «голосування з голосу», чіткі процедури і правила. Щоб від людини, порядна вона чи непорядна, не залежало так багато. От з чим хотілося б, щоб ішли на парламентські вибори. А не з черговим «треба скидати тих злочинців і ставити своїх хлопців». Ця гра в «царя гори» трохи затягнулася. І робити це потрібно ще до виборів, а не після. Після виборів реформаторський ентузіазм пропадає. Перевірено.

P.S.:

Перетворення політики на КВН почалося не вчора. І ось уже Смешко нам розповідає про ідеали Майдану. Тому логічно, що «стадіон так стадіон». Несемося.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук