Складнощі тлумачення

Нервова заява Олександра Єфремова про радикалізм «Свободи» відразу ж після оприлюднення екзит-полів вартує на увагу з кількох причин.

Перша. Західна Україна категорично не сприймає політику Києва. Ба більше, якщо користуватись формулюваннями пана Єфремова (досить, до речі, сумнівними за своїми політологічними атрибутами), то Західна Україна має абсолютно протилежне тлумачення того, що є стабільним, а що – радикальним. Для влади блискавична зміна зовнішньополітичного та внутрішнього векторів, нехтування засадами права (зокрема конституційного), наступи на свободу медій, однозначно безапеляційні оцінки історичних подій, радикальні зміни в мовній сфері: СБУ як ФСБ, піонерська гра «Зарніца», Велика Вітчизняна замість Другої світової (і для Галичини так само), повернення Вєлікого Октября, Ковпак в підручниках, Чавес у друзях – це, звичайно ж, стабільність. Все решта – радикалізм. Дивно, як політик рангу лідера провладної фракції в парламенті так і не зрозумів, що підтримка Західною Україною «Свободи» продемонструвала  спровокований цією владою розкол країни – розкол, що проходить вже навіть не по центру Дніпра, а по лінії тлумачення їхньої стабільності, розкол, що набув статусу не географічного, а ментального розлому нації.

Друге. Незрозуміло, а на який інший результат могли розраховували регіонали на Львівщині, коли елегантно було усунуто «Батьківщину»? Ну, не на тріумф же ПР (До слова. Маю гарних колег в оточенні претендента на посаду міського голови від цієї партії. Вони ходять понурі й похнюплені –  мабуть, серйозно сподівались на перемогу). Так від чого істерика?

Третє. Фракційний лідер регіоналів пообіцяв розібратись з цією Західною Україною – що там у них відбувається. Цікаво, це що: радикалізація стабільності чи стабілізація радикалізму?..