«Страх є, але не настільки сильний, аби мене спинити»

Робота волонтерів – це не тільки небезпека потрапити під вогонь снарядів. Часто ті, хто вивозять людей з небезпечних місць, стикаються з упертим небажанням місцевих виїжджати, а іноді – й з їхньою ворожістю.

Героя відео, яке опублікував проєкт «Український Свідок», звуть Микола Могилевський. Протягом останніх 8-9 місяців він займається евакуацією людей з небезпечних міст на Донбасі. За цей час, за приблизними підрахунками Миколи, він вивіз у більш безпечні місця 2 тисячі людей.

У мирному житті Микола був підприємцем. До волонтерського руху приєднався після того, як у перші дні повномасштабного вторгнення побачив історії цивільних з Фастова, яким потрібна допомога. Відвіз їм трохи їжі, а згодом став займатись евакуаціями. Після деокупації Київщини розвозив з іншими волонтерами гуманітарку туди, де це було найбільш необхідно.

Хлопець поділився історіями, які траплялися з ним за цей час. Одна жінка із Сіверського Донця під час евакуації заявила, що «повернеться через Європу у своє місто, коли туди зайдуть росіяни». Два брати кілька днів жили поряд із мертвим батьком, але в будинку було настільки холодно, що труп навіть не мав запаху. Одна сліпа бабуся не хотіла виїжджати й Микола їздив до неї десять (!) разів. В останню свою поїздку до неї він був змушений вдатися до обману, щоб таки вивезти літню жінку. А одна жителька Донбасу розіграла цілий спектакль довкола загибелі власного чоловіка, аби Микола та волонтери доправили її до необхідного їй місця. Попросити про це по-людськи жінка чомусь не наважилась.

Окремої уваги заслуговує історія батька двох дітей, який не хотів евакуюватись та не дозволяв евакуювати сина та доньку. Згодом, коли він вибивав на подвір’ї килим, його вбило «Градом», після чого дітей все ж таки евакуювали. «Таких випадків, як з ним, у мене десятки три, – каже Микола. – Коли люди щось мені доводили, не хотіли евакуюватись, а тепер вони на тому світі».

На жаль, цей випадок далеко не поодинокий: одразу згадується недавня історія з Авдіївки, де жінка відмовилась виїжджати із волонтерами, а вже на наступний день її п’ятимісячну дитину та бабусю цієї дитини вбило снарядом. Сама жінка та її чоловік залишились живі, проте отримали поранення. Також варто зазначити, що подібна поведінка цивільних місцевих на Донбасі лише грає на руку російській армії. Навіть після майже чотирнадцяти місяців повномасштабної війни це чомусь розуміють не всі.

Микола розповів, де деякі жителі прифронтових міст беруть алкоголь. «Річ от в чому, – каже хлопець, – волонтери свого часу навезли їм величезну кількість гуманітарки. Жителі використовують з цих запасів цукор та дріжджі, з яких і гонять брагу».

Діяльність Миколи фінансують його підписники в Istagramта і YouTube. Останні півроку це, здебільшого, закордонна аудиторія.

Хлопець не раз потрапляв під обстріли. Він розповів, як його поранило уламками. Деякі з них досі в тілі – лікарі сказали, що простіше їх там залишити, ніж діставати.

Часто волонтери евакуюють людей за заявками. Приблизно третину заявок подають родичі. Часто це ті, хто раніше вже виїхав з небезпечних місць. «Вже по місцю ти знайомишся із сусідами, – розповідає хлопець. – З найбільш маргінальними елементами, до яких належать місцеві бомжі, алкоголіки та мародери. Вони залишаються в місті до останнього та знають все про поточну ситуацію».

На питання про те, чи не страшно, хлопець відповідає: «Те, що ми робимо, це відсотків 20-30 від того, що відчувають наші піхотинці в окопах щосекунди. Страшно, дуже страшно, особливо це стосується артилерії. Так, страх є, але він не настільки сильний, аби мене спинити»