Відому джазову співачку Ніно Катамадзе немає потреби зайвий раз представляти в Україні. Тим більше – у Львові. Ще перед стартом продажів квитків у рамках її українського туру «Разом» було зрозуміло – у Львові Ніно зустріне повен зал. В принципі, як завжди.
У дощовий вечір вівторка біля входу до Оперного театру спостерігалося скупчення збуджених гостей. До середини розкішного залу Опери поспішали як молоді дівчата, так і поважні пари середнього віку. Партер швидко наповнювався новими гостями, які з нагоди концерту Ніно прибули зовсім не у буденному одязі, сповнюючи зал приємними ароматами парфумів і святковими усмішками.
Розділити вечір із Ніно Катамадзе – це завжди подія, яка змусить і плакати, і сміятись, енергійно рухатись в такт, або ж сомнамбулічно підкорятись її голосу. Концерт відомої грузинки – це і катарсис, і одкровення, і сповідь водночас. Це розмова про життя, про його труднощі і маленькі моменти щастя, про біль, любов і вічність. Надзвичайно сильний голос Ніно Катамадзе вдало підкреслювала музика струнного оркестру Insight.
Вона вийшла на сцену і одразу сказала, що любить всіх. І зал їй повірив. Повірив по-дитячому щиро, немов давньому другу чи подрузі, з яким колись клялись на подорожниках у вічній дружбі.
Здавалося, 43-річна Ніно немає віку. Вона невимушено спілкувалася із публікою на нерідній для себе і присутніх мові. Вона обіймала дітей, або ж загравала із чоловіками, надсилала повітряні поцілунки вродливим жінкам. І часом здавалося, що місткий зал львівської Опери замалий для масштабу особистості Ніно, для її таланту та оксамитового голосу. Її музика, її харизма, її душевність були легкими і невимушеними, однак до неможливості глибокими.
Слухаючи Ніно, важко було не згадувати про Грузію, про її красиві гори та волелюбний народ. Проте водночас неможливо було розійтися з думкою, наскільки універсальним є її звучання, наскільки масштабними і глибокими є її послання, які без перешкод зрозумілі, як у Тбілісі чи Львові, так і в будь-якому іншому місті світу.
«Мені хочеться вірити, - звернулася до львівської публіки Ніно, - що люди живуть, аби дарувати один одному любов. У житті є темний бік, є темні люди, які вбивають дітей заради грошей, які вбивають друзів на війні заради грошей. Однак нема більшої сили, як віра у те, що існують дива. Дива Господні. Я бажаю вам миру. Бажаю так сильно, як і собі».
Вона співала пісню «Країна квітів», а зал слухав і обіцяв собі забути усе дріб’язкове, буденне, не варте уваги, аби хоча б на дві години відпустити суєту життя кудись далеко, у сутінки осіннього вечора, подалі від натхненної публіки і харизматичної Ніно.
Впродовж концерту вона називала свої пісні не інакше, як «танець». «Наступний танець», - оголошувала Ніно і оркестр заводив вже зовсім інший ритм, виводив з-під смичків скрипок і віолончелі вже іншу музику, інший настрій. А співачка просила зал підспівати, потанцювати з нею, дозволити їй вести переповнений зал у танку своєї музики. І звісно ж, присутні із задоволенням погоджувались.
Відео: Оксана Яковина.
А потім співачка заспівала відому українську пісню «Чорнобривці». Заспівала разом із львів’янами, при ввімкненому світлі, стоячи у партері. Заспівала і зізналась, що перші сто раз, коли виконувала «Чорнобривці», то завжди плакала. На сто перший раз плакала вже менше, пожартувала Ніно.
«Ви б знали, як я люблю цей момент, ніби фото на пам’ять «Львів. Дата. Підпис», - а потім оглянула заповнений зал і жартівливо додала – А кажуть люди на концерти не ходять».
Вона ділилась мікрофоном із присутніми, роздавала поцілунки, підтанцьовувала і слухала зал. А на завершення заспівала «Суліко», змусивши гостей вечора піднятися і аплодувати стоячи.
«Дякую, що ми разом. Разом у такий складний час. Ви даруєте мені світло всередині і моя душа розцвітає тоді», - сказала на завершення Ніно.
Усі фото: Андрій Куб`як.
Ми використовуємо