Тарас Мельничук і література

«Тарас багато визначив для мене, тому що принципово відрізняється від усіх наших поетів – від «ґрунтівців», від «західників» чи будь-якої іншої тусовки. Він відрізнявся від усіх. Спілкування з Тарасом завжди закінчувалося (а часто й починалося) якимось драматичним, відразу несподіваним зворотом, який потім все поглиблювався або виносив тебе на якийсь зовсім інший рівень символів і фіналу.

А бувало, закінчувався так, що людина розводила руками й елементарно не знала, що їй робити. Це, звичайно, не має ніякого вирішального значення чого нам тут збиратися щоосені, просто мені здається, що Тарас – це той поет, який сьогодні потрібен, коли йде суцільна фікція і гра у щось незрозуміле. Він потрібен, як співрозмовник, як людина, яку можна перечитати». Такими були перші слова, що прозвучали на Третьому літературному фестивалі ім. Т. Мельничука «Несімо любов планеті». Певна річ, йдеться про того ж Мельничука, а висловлюється поет Василь Герасим’юк, який і дав старт дійству.

Два роки поспіль фестиваль відбувався на свято Покрови Пресвятої Богородиці і мав відповідну назву. Таким чином поєднувалися три важливі теми: сама духовність, релігійність, віра, що має місце у творчості Т. Мельничука; дата створення Української повстанської армії, український дух бунтаря про існування якого в тілі Мельничука свідчать його вірші і спогади сучасників; власне Мельничук, творчість якого є виявом первісної поетичної стихії, збудованої не за певними літературними принципами чи з огляду на канон, а стала наслідком природних тілесних і духовних імпульсів.

Цьогоріч провести фестиваль на Покрову не вдалося. Фестиваль відбувся 5–6 листопада в Івано-Франківську з новою назвою «Несімо любов планеті». Так називалася перша книжка Мельничука, яка, крім того, є хорошим закликом таки нести цю любов, бо від неї ой як добре. Звісно, суть і зміст залишилися незмінними.

Після відкриття фестивалю і виступів організаторів розпочалося читання-марафон. У ньому взяли участь чимало прикарпатських письменників різних поколінь. Зокрема унікальний автор з села Смодна Косівського району Івано-Франківської області Василь Шкурган, який у творчості послуговується гуцульським діалектом; поети Василь Андрушко, Іван Бойчук, Роман Киселюк, Микола Близнюк, Мирослав Лазарук, Іван Війтенко, Ярослав Ясінський; прозаїки Ольга Деркачова та Андрій Малащук (перший перекладач Джойса на українську). Певна річ, не всі названі імена багато промовляють для широкого загалу, але, окрім читань власних текстів, вони ділилися спогадами про спілкування з Мельничуком. Це справді унікальні цінні досвіди, які дозволяють краще розуміти поета і те, чим він заслужив, аби на його честь називали фест.

А так уже склалося, що не починати розмову про Мельничука набагато легше, аніж починати. Мабуть, саме тому таких бесід катма. Передусім бракує фахового наукового дослідження, хоча спроби були, і то вдалі, зокрема робота науковця Святослава Кута. Однак ще небезпечніше заводити мову про життя Мельничука, бо, як мінімум, ризикуєш нарватися на його ж «приятелів», які знають все набагато ліпше не лише за тебе, а навіть краще, ніж було насправді. Але було би втішно, якби ця розмова мала продовження, бо передусім він - блискучий поет, один з найвизначніших в нашій літературі, вже не кажучи про його власне покоління «шістдесятників», адже ні Стус, ні Вінграновський не були у своїй творчості настільки прогресивними і авангардними. Народився 1938 або 1939 року в гуцульському селі Уторопи, а далі жив у світі і писав поезію, сидів у в’язниці і асфальтував дороги, працював у газеті і на залізниці. Лауреат Шевченківської премії 1992 року. Але ця бесіда довга, тому повертаємося до фестивалю.

Після читання-марафону акцент перейшов з імені Мельничука на літературу. Відбулася зустріч з опришком української поезії Тарасом Григорчуком і однією з найцікавіших поетес молодого покоління Богданою Матіяш. Тарас представив нові вірші, які будуть кістю майбутньої книжки, а Богдана читала з «Твоїх улюблених псів та інших звірів» і невеликі прозові тексти. У залі перебувала, за визначенням модератора заходу критика Євгена Барана, елегійна атмосфера.

Пожвавився настрій з початку вечора Василя Герасим’юка. Це справді було непересічне дійство, бо рідкістю є присутність поета на подібних мистецьких заходах, вже не кажучи про публічні виступи. Ведучий вечора Іван Ципердюк обмежився кількома вступними словами, назвавши цю зустріч кульмінаційною частиною фестивалю і процитувавши Олега Лишегу, який свого часу висловився, що ми маємо величезне щастя жити у час Василя Герасим’юка. В цьому ряду Ципердюк назвав і самого Лишегу з умовою, що кожен може продовжувати список на власний розсуд і передав слово Герасим’юкові.  Далі глядачі стали свідками захопливого чи не епічного полотна, яке складалося з віршів і коментарів до них з тематичними лініями від УПА до серпня за старим стилем.

А завершився перший день фестивалю вечором духовної літератури, де взяли участь о. Роман Гринів, Любомир Стринаглюк, Ярослав Ткачівський, Василь Шкурган, Дзвінка і Богдана Матіяш. Окрім власних творів, учасники вечора читали улюблені духовні твори інших авторів і фрагменти зі Святого Письма.

Другий день розпочався фотоесеєм Галини Петросаняк про Баварію, де вона перебувала минулого літа на стипендії. Глядачам показали слайд-шоу з коментарями, а крім того, поетеса продекламувала нові вірші, написані в Німеччині. Продовженням стало читання учасників літературної студії «Нобель», яка вже кілька років діє в Івано-Франківську під керівництвом Галини Петросаняк. Зокрема свою творчість представили молоді автори Мар’яна Рудейчук, Галя Гайванюк, Наталія Ткачик, Василь Сливчик, Христина Козловська, Євгеній Філатов та Христина Котерлін. Після цього у програмі фестивалю була запланована зустріч з Дзвінкою Матіяш та Олегом Лишегою. На жаль, останній не з’явився, тому Дзвінка виступала сама. Тим не менше, захід вдався, письменниця читала фрагменти з «Роману про Батьківщину» а також оповідання з майбутньої книжки, яка ще не має назви, але складатиметься з сорока п’яти текстів, розділених на три частини.

Далі нову книжку есеїстики «Тіні з’являються на світанку» і роман про Володимира Винниченка «Маски опадають повільно» презентував Степан Процюк. Якраз на тоді підоспів Олег Лишега, що вельми втішило всіх присутніх разом зі Степаном Процюком.  Але поки що Лишега зайняв місце у глядацькому залі, а Процюк зачитував уривки своїх книг і поділився міркуванням, що психологічна література, яку студіював багато років і сам якоюсь мірою долучався до дослідження людських душ у власних текстах, не дала йому відповіді на важливі питання, а тому зараз відбувається певне переосмислення і наразі можемо очікувати на літературне мовчання письменника, після якого будуть книги про можливості людського щастя у теперішньому часі.

Останнім літературним акордом фестивалю таки стала зустріч з Олегом Лишегою, який вже втретє відвідав літфест і є своєрідним символом, брендом, постійним учасником заходу, на якого можна очікувати і наступного року. Поет, природно, читав вірші і міркував уголос. Ті, хто хоч раз були на виступах Лишеги, розуміють, що годі переказувати його слова, бо то ціла система мислення, яку треба слухати лише в авторському виконанні.

А завершився Третій літературний фестиваль ім. Т. Мельничука «Несімо любов планеті» виступом чернівецького гурту «Тиха течія». Попри поганий звук з вини організаторів, хлопці подарували красиві мелодійні композиції, які стали хорошим і доречним жестом прощання до наступного року і наступного фестивалю.