Тягнибок: технічний кандидат чи політик нової ґенерації?

Низький соціологічний відсоток Тягнибока не обов’язково має відображати реальний рівень електоральних симпатій щодо нього. Радше можна говорити про те, що з наближенням терміну виборів електорат кристалізується, концентрується на топ-кандидатах… на шкоду апріорі непрохідним претендентам.

Чи можна вважати Олега Тягнибока політиком нової ґенерації? Виникає бажання сказати «так», з певними застереженнями. Адже він ще не протирав штани у міністерських чи губернаторських кабінетах, не тримався (принаймні довгий період часу) за команду якогось політика-важковаговика. Зрештою, ще не було в Україні прецеденту, щоб такий радикально налаштований політик (незалежно від того – зліва чи справа) зміг би міцно вхопитися за владу. Це - безумовно козир, який Олег Тягнибок зможе використати в слушний момент виборчих перегонів. Хоча, з іншого боку, відсутність досвіду маневрувань у владних коридорах є й серйозним недоліком.

Галицький електорат Тягнибока

У Львові Тягнибок, як кандидат у президенти, має ту перевагу, що він є львів’янином, тому, так би мовити, грає тут на власному полі. Тут він розпочинав свою політичну діяльність ще учасником, а потім головою Студентського Братства, активістом Соціал-національної партії України, яка потім трансформувалася у Всеукраїнське об’єднання «Свобода». Був депутатом Львівської обласної ради. Звідси він двічі обирався до Верховної Ради.

«Ми дуже розраховуємо на галицький, а особливо на львівський, електорат, – зазначає один з керівників передвиборного штабу Тягнибока у Львові, депутат Львівської міськради Андрій Хомицький. – Ми пропагуємо надзвичайно важливі для галичан та й загалом для українців позиції щодо розвитку культури, традицій, панування української мови. Виступаємо за економічний націоналізм, котрий передбачає надання пріоритету національним виробникам перед закордонними».

Олег Тягнибок, принаймні у Галичині, вже давно й з розмахом почав розкручувати свою передвиборчу машину. Чого вартують хоча б білборди в містах та на автошляхах Західної України, часті мітинги, передвиборчі акції. Що може свідчити про те, що він досить серйозно налаштований на здобуття високих електоральних симпатій.

 

Олег Тягнибок, принаймні у Галичині, вже давно й з розмахом почав розкручувати свою передвиборчу машину.

 

«Наші штаби перебувають у дії, щотижня ми проводимо оперативні наради – повідомив Андрій Хомицький, – У нас вже «перекриті» всі дільниці. Ми не витрачаємо на це значних коштів, бо на відміну від наших конкурентів, у нас працюють ідейні люди, котрі бажають допомогти справі й нічого не вимагають взамін». Тож можна припустити, що зекономлені  таким чином мільйони пішли на зовнішню наочну агітацію.

Сам Тягнибок нещодавно повідомив, що активістам його партії вдалося зібрати майже чотири мільйони гривень на проведення виборчої кампанії. Джерелами надходжень були партійні внески та пожертви дрібних і середніх підприємців. Ще, за його ж словами, він має намір поповнити виборчу скарбницю за рахунок виграних судів, зокрема з політиками чи ЗМІ, котрі дозволили собі заявити, що буцімто Тягнибок отримував гроші від олігархів, наприклад, від донецьких.

Україну українцям

Дехто з політологів називає Тягнибока технічним кандидатом, стверджуючи, що, нібито, мета його участі в президентській кампанії – це відтягнути частину голосів від патріотично налаштованих прохідних кандидатів на західноукраїнському електоральному полі. Дехто навіть вважає Тягнибока провокатором, пригадуючи йому, зокрема, скандальний виступ на горі Яворина у 2004 році напередодні президентських виборів. Нагадаємо, що тоді Олег Тягнибок, котрий входив ще до парламентської фракції «Наша Україна», а відтак і до передвиборчої команди кандидата в президенти Віктора Ющенка заявив: «Треба віддати Україну нарешті українцям. Оті молоді люди i ви, сивочолі, оце є та суміш, якої найбільше боїться москальсько-жидiвська мафія, яка сьогодні керує в Україні!» Ці висловлювання зразу ж підхопили центральні українські та російські канали й крутили їх у прайм-таймі, не забуваючи наголосити на причетності оратора до ющенківської команди. Віктор Ющенко зразу ж піддав жорсткій критиці ксенофобські висловлювання Олега Тягнибока й заявив про його виключення з фракції «Наша Україна».

 

Дехто навіть вважає Тягнибока провокатором, пригадуючи йому, зокрема, скандальний виступ на горі Яворина у 2004 році напередодні президентських виборів.

 

Нині, через більш ніж п’ять років після тих подій, риторика лідера «свободівців» практично не змінилася. Ліберально налаштовані націонал-патріоти й далі вважають його провокатором. Так, зокрема, науковий директор Школи політичної аналітики при Національному університеті «Києво-Могилянська академія» Олексій Гарань зазначив під час прес-конференції у Львові: «Насправді радикальні заяви Олега Тягнибока лише підіграють проросійським силам в Україні. Один проросійський політолог мені так і сказав: а нам нічого не треба робити, нам лише треба ретранслювати заяви Тягнибока для виборця на сході, він все говорить за нас».

Проте президент СКГ «Ґенеза» Любомир Скочиляс радить не поспішати навішувати на Тягнибока тавро «технічного кандидата» чи тим більше «провокатора». «По всьому видно, що Олег Тягнибок проводить свою незалежну виборчу кампанію. Зовсім не виглядає на те, що він узгоджує свої дії з якимось іншим кандидатом у президенти, якому він, нібито, мав би підігрувати. Лідер «Свободи» чітко зорієнтований на західноукраїнський електорат, він міцно тримає свою нішу», – зазначив політолог.

Це ж бо й викликає певні підозри, що за цю «нішу» він тримається якось занадто міцно, не бажаючи ні на йоту зробити крок вліво чи вправо. А без цього він не має ні найменших шансів «прикупити» собі додаткового електорату, котрий йому конче потрібен, аби мати хоча б гіпотетичні шанси на виборчу перемогу. Сам Тягнибок не може цього не розуміти, але чому ж тоді він свідомо налаштовує свою стратегію на поразку?

Пояснення може бути, зокрема, таким: президентські вибори головний свободівець використовує лише як стартовий майданчик для наступних електоральних вікторій. Такий собі праймеріз. Вибори Тернопільської обласної ради дали нам можливість переконатися, що «Свобода» здатна провести переможну виборчу гру.

Ціль «Свободи»

Тож які цілі партія могла поставити для себе в майбутньому? Скоріш за все – входження в парламент. А до парламентських виборів Тягнибок зміг би досить впевнено позмагатися за посаду міського голови Львова. Адже досі чинний мер Андрій Садовий так і не знайшов собі гідного супротивника.

 

...президентські вибори головний свободівець використовує лише як стартовий майданчик для наступних електоральних вікторій.

 

Жоден з його ймовірних конкурентів поки що навіть близько не зрівняється з ним за рейтингом популярності. Але ситуація могла б змінитися, якщо б у кампанію вступив Тягнибок. Якщо припустити, що саме такі наміри він і плекає, то стає абсолютно зрозумілим, чому він не змінює своєї жорсткої тактики на президентських перегонах, яку однозначно не сприймає більшість мешканців сходу, центру та півдня України, але яка може припасти до душі певній категорії західноукраїнського електорату.

Хоча в цьому контексті трохи дивним виглядає те, що за минулий рік президентський рейтинг Тягнибока на рідних теренах, згідно з результатами соціологічних досліджень, проведеними Українським центром вивчення громадської думки «Соціоінформ», лише падав (12,8% - грудень 2008 р., 10,4% - квітень 2009р., 4,6% - жовтень 2009р.). Таким чином з почесного третього місця на Львівщині Тягнибок опустився на п’яте, пропустивши вперед Юлію Тимошенко (23%), Віктора Ющенка (15,1%), Арсенія Яценюка (14%) і навіть Віктора Януковича (4,9%).

...з почесного третього місця на Львівщині Тягнибок опустився на п’яте.

Утім, соратники Тягнибока не схильні довіряти соціологам. Андрій Хомицький, зокрема, стверджує: «Я дуже скептично ставлюся до тих цифр, які нам подає соціологія. Згадати хоча б 2004 рік, коли проплачені соціологи заявили, що на президентських виборах перемагає Віктор Янукович. Соціологія – це така річ, яку можна купити. Тому для мене дані соціологів не є істиною в останній інстанції».

Зрештою соціологи, навіть найпорядніші, вже не раз демонстрували в Україні, що не застраховані від помилок. Політолог Олексій Гарань пригадав, як 1994-го року всі демоскопічні дослідження засвідчували рейтингову перевагу Леоніда Кравчука в другому турі президентських виборів, а переміг Леонід Кучма. Тож тоді соціологам довелося довгий час пояснювати причину своєї помилки, тяжко вибачатися й виправдовуватися, що результати не були замовними. Варто також пригадати значно свіжіший випадок соціологічного проколу, коли на парламентських виборах 2007-го року Юлії Тимошенко прогнозували значно нижчі відсотки голосів, ніж вона врешті-решт здобула.

Також треба пам’ятати, що низький соціологічний відсоток Тягнибока не обов’язково має відображати реальний рівень електоральних симпатій щодо нього. «Радше можна говорити про те, що з наближенням терміну виборів електорат кристалізується, концентрується на топ-кандидатах, – зазначив в інтерв’ю ZAXID.NET львівський соціолог Олексій Антипович, – на шкоду апріорі непрохідним претендентам». Це ж могло відбутися з рейтингом Тягнибока: його прихильники перекинулися до, наприклад, Тимошенко і Яценюка, вважаючи, що ставки на них значно реальніші.

За визнанням більшості політологів, «Свобода» буде ставити перед собою пріоритетну ціль – проходження до Верховної Ради України. А шанси збільшити свої нинішні два відсотки до трьох, прохідних, можуть стати цілком реальними в залежності від того, коли відбудуться наступні парламентські вибори.

Також «Свобода» однозначно робитиме ставку на встановлення контролю над органами самоврядування західноукраїнських областей. У цій справі, за збереження чинних тенденцій вони можуть досягнути чималих успіхів, як демонструє все той же досвід Тернопільщини, а також Львівщини – нещодавно заступником голови Львівської обласної ради став депутат від ВО «Свобода» Петро Колодій.

 

Ідеологія, на якій він будує свою політичну кар’єру, свого часу заледве не призвела до повного занепаду «краю, де заходить сонце».

 

Але повернімося до питання, поставленого на початку статті: чи можна вважати Олега Тягнибока політиком нової ґенерації? З певним застереженням – ні, враховуючи, що Україна – держава європейська, враховуючи, що ми намагаємося інтегруватися в західне суспільство й відповідно – шанувати західні цінності. Риторика, яку використовує молодий політик Тягнибок – це навіть не вчорашній, а позавчорашній день Європи. Ідеологія, на якій він будує свою політичну кар’єру, свого часу заледве не призвела до повного занепаду «краю, де заходить сонце». Кожен амбітний європейський політик знає, що з такою тактикою й стратегією йому не світив би жоден більш-менш вагомий успіх. Ну, хіба би Європа помилялася…