У Дублянах на Львівщині вшанували Героя Небесної Сотні Анатолія Жаловагу

Криваві розстріли, десятки жертв і дві доби до кінця режиму. Таким українці пам'ятають 20 лютого 2014-го — день, коли вшановують Героїв Небесної Сотні. Тоді, як і цього року, 20 число випало на четвер. За гідність країна заплатила життями понад сотні українців, які загинули на Майдані. Шість років після того журналісти ZAXID.NET поспілкувалися з батьками героїв та учасниками Революції Гідності.

33-річний дублянин Анатолій Жаловага загинув на восьмій майданній барикаді. Востаннє за його життя годинник вибив 9 годину 43 хвилини 25 секунд. Ворожа снайперська куля прилетіла в голову, смерть настала миттєво.

«Важких шість років уже минуло. Важко. Особливо важко в сьогоднішній день», — каже батько Героя Небесеної Сотні Григорій Жаловага.

Анатолій працював на будівництві в Україні і за кордоном. Та повсякчас повертався додому, в рідні Дубляни. Батьки пригадують: двічі Анатолія не відпускала на Майдан доля. То автобусу не було, то паспорт забув. Але в Київ таки поїхав.

«Він поїхав для того, щоби змінити Україну, щоб в Україні всі жили гідно, була справедливість, мир, і щоб Україна була незалежною. І тому він поїхав», — згадує мама Анатолія Лариса Жаловага.

Кожного 20 лютого вони поминають сина. Цього дня вшанували Анатолія в Дублянській школі, де він навчався і яка зараз носить його ім'я. Пам'ятний куток, портрет спокійного, ледь усміхненого Анатолія. Минуло шість років. Але в серцях батьків — досі зяє кривава рана, яку нещодавно розтривожили. Українська влада віддала на обмін беркутівців, які можливо, причетні до смерті їхнього сина.

«Йшло до винесення вироку, але на превеликий жаль, на превелику нашу, скажемо так, злість батьків Небесної Сотні, тому що іншого слова я не можу підібрати, їх звільнили з-під варти», — сумно підсумовує батько Анатолія Григорій.

Одні згадують найкраще про синів, батьків, братів, коханих. Інші — щодня живуть зі спогадами, яких не вимиє ані час, ані відстань. Мирон Квас — учасник Революції Гідності, на Майдані робив світлини. Те, що бачив крізь об'єктив, пригадує щороку, а не лише в криваві дні розстрілів.

«На серці сум. Пам'ятаю тільки...Он віддав вчительці одну з фотографій, яку зробив. І воно тільки то перед очима. Казали, що не страшно. Але я пам'ятаю, що то страшно було. Як хлопці туди бігли, а ми їх пробували стримати», — каже Мирон Квас.

В другій декаді лютого 2014-го протистояння поміж народом і режимом сягнуло свого піку. Саме 20 числа загинуло найбільше Героїв Небесної Сотні.