Українська історія – перемога чи поразка?

Поява книги, яка б зафіксувала основні моменти наших поразок і перемог – впродовж всієї історії України, а відтак, дала б змогу поглянути на себе самих в історичній перспективі минулого, без сумніву, актуальна і важлива для нас щонайменше останні двадцять років. Принаймні для того, щоб отримати для себе самих першу цілісну українську візію нашої історії.

Це  крок, без якого просто  неможлива відповідь на питання щодо власної ідентичності, не кажучи вже про її відновлення через структури пам’яті і родинного досвіду. Тільки за такою, зв’язаною в єдине ціле, відтвореною послідовністю  історичних подій, образів, фактів для кожного, хто ідентифікує себе як, українця, можна відбудувати свою історію, спочатку на рівні персональному,  а потім вже й на рівні спільноти, аж  до загальнонаціонального масштабу.

Проте, нехай навіть із запізненням на два десятиліття, але спроба поглянути на  історію України критичним поглядом,  відбулася. Книга “Історичні причини наших поразок і перемог” (автор – історик Ігор Гирич)  за деякий час, надійде у всі школи, освітні установи, бібліотеки України. Видання фінансує “Зарваницька ініціатива”.  Перший наклад – десять тисяч. Наступний – більший. Книга вийшла у видавництві “Піраміда”. До її створення долучилися Тарас Стецьків, народний депутат України, художник Юрій Кох, політолог Ігор Марков, відомий аналітик і журналіст Орест Друль, літературний редактор Марія Кривенко.

В основі тексту Ігора Гирича – основоположні “вузлові” проблеми української історії. Вони прокреслені пунктиром, достатньо виразно для того, щоб розмежувати маніпуляції та історичні факти, вповні чітко, щоб спровокувати  читача до внутрішньої рефлексії і переосмислення вивченої раніше історії. Проте, потенційні  відповіді на питання: що насправді було нашою перемогою, а що поразкою як нації, у який спосіб це вплинуло на наше політичне життя сьогодні, що формувало наш внутрішній етос, світогляд, зрештою, яка природа нашого державотворення,  - це все лишається “за кадром”, як  і належиться в добре написаному тексту.  Всі дискусії та первинні відповіді народжуватимуться саме в процесі читання,  з глибин внутрішнього “я”, що, зрештою, нам, українцям, сьогодні найбільше і треба: зрозуміти ким ми є насправді, і які цілі ставимо перед собою. Виринути з одурманення міфами й легендами про нашу місію та неймовірну пасіонарність, щоб реально усвідомити себе самих у реальному світі. 

Ця книга – передусім індивідуальний, підкреслено авторський погляд, на чому неодноразово наголошує сам автор. Кожний, хто візьме цю книгу до рук, відчитає її  у свій спосіб, очевидно, суб’єктивно. Проте, цього разу,  ми маємо справу з іншим, “не переляканим” і проукраїнським суб’єктивізмом (на думку автора, об’єктивним в історії, вважається саме та візія, до  якої  звикла більшість). Через двадцять років незалежності ми нарешті отримали текст, в якому основні етапи історії України прописані без жодного оглядання на східних сусідів й без традиційного дипломатичного конформізму, як це часто траплялося у нас за останні два десятиліття.

“Найбільша біда України сьогодні у відсутності спільної історичної пам’яті на своє минуле, з якого би випливав і впевнений крок у майбутнє. Інша “історична правда”, яку називають альтернативою від Півдня та Сходу, що протистоїть Заходу та Центру України, є візією нашої історії, прописаної в Росії, продовженням імперського проекту від часів Івана Калити та Івана ІІІ через царську теорію про єдиний “русcкий” народ – до епохи єдиної радянської (читай російської) людини на просторі від Камчатки до Карпат. Твердження про українську окремішність є доти фікцією, доки існує єдиний інформаційний простір з Москвою. Ми повинні навчитися мислити категоріями політичної нації, яку складають мешканці різноманітних етносів, що населяють українську землю. Але політичну націю можна будувати лише на основах української культури, що стоїть на “трьох китах”: українській мові, українській історії, українській культурній традиції”, - вважає автор.

Печать аристократії

Це видання має ще одну дуже важливу особливість, відому тільки людям, безпосередньо дотичним до появи книги на світ.  Це  духовна присутність над текстом світлої пам’яті видатного українського історика Ярослава Дашкевича, сина генерала-лейтенанта армії УНР Романа Дашкевича, і хорунжої Українських Cічових Стрільців  та Української Галицької Армії Олени Степанівни.

 Свою версію українських перемог і поразок початково повинен був написати саме він. З розповідей львівського політолога Ігора Маркова, розмова про книгу з  відомим істориком відбулася наприкінці січня.  Проте, через три тижні Ярослава Дашкевича не стало.

Можемо вільно припустити, що його історія України була б історією шляхетності. Це візія, яку ніколи не прочитаємо, і яку, зрештою, навряд чи можемо собі уявити. Дашкевич був вродженим аристократом, по крові й духу, і носієм  правдивого етносу і відповідальності, проти найменшого вияву  яких, по суті, були зорганізовані всі репресії, голодомори і катування сталінського режиму у двадцятому столітті. Після них, більшість з нас, від дідів до правнуків почала боятися власної тіні, а, отже, бути нездатним на захист власної гідності.   Наскрізний страх дії, слова, позиції, погляду, вчинку, протесту врізаний у наш  життєвий простір сьогодні, очевидно, є однією з ключових причин наших теперішніх  поразок.  Дашкевич належав до тих унікальних постатей, які  були позбавлені внутрішнього страху. В українському просторі таких людей можна порахувати на пальцях.  

Після того, як Ярослава Дашкевича не стало, втілити задумане вирішив один з його співробітників  - Ігор Гирич.

Довідка: “Зарваницька ініціатива” - неформальне об’єдання близько ста громадських лідерів, інтелектуалів. Створене у травні 2010 року, і за основу своєї діяльності взяло “розбудову горизонтальних мереж громадянських активностей, творення паралельних до державних власних організаційних структур”. Іншими словами  - через творення малих спільнот, творення нових правил співжиття, незалежно від влади.