Українці – не гуси, свою мову мають

На перший погляд видається дивним, що тема української мови як державної викликає таку бурхливу дискусію. Здивування мине, якщо пригадати, що і Російська імперія, і Радянський Союз максимально можливо сприяли вкоріненню російської мови в Україні, аж до створення міфу про російську та українську мовну єдність. За допомогою Валуєвського циркуляра 1863 року й Емського указу 1876 року царат завдав потужного удару українській мові й українській нації як спільноті.

Нагадаємо, що стаття 10 Конституції України визначає українську мову як єдину державну мову, хоча держава зобов'язується сприяти розвитку російської та інших мов національних меншин. Не вдалося змінити цю статтю, запровадивши ще й російську мову як другу державну, навіть за правління Віктора Януковича. У 2012 році було ухвалено лише Закон про основи державної мовної політики (так званий «закон Ківалова-Колесніченка»), який значно розширив сферу використання російської мови в багатьох регіонах країни. 28 лютого 2018 року Конституційний суд визнав цей закон таким, що не відповідає Конституції.

Момент ухвалення закону був дуже символічним: 25 квітня був Чистий Четвер, напередодні Великодня. 278 парламентарів проголосували за мовний закон, представники опозиційного блоку та інші проросійські сили заявили про намір подати апеляцію до Конституційного суду відразу після набуття документом чинності. Якщо згадати, що парламентські вибори в Україні мають відбутися восени, то мовне питання може виявитися частиною плану мобілізації виборців. І повірте: Росія підтримуватиме діяльність своїх союзників в Україні інформаційною істерією.

Цікавою є реакція на ухвалення закону фіналістів президентських перегонів. Чинний президент України Петро Порошенко пообіцяв підписати його, щойно він потрапить на його стіл. Це й не дивно, адже мова в контексті зміцнення позицій України була частиною передвиборчої тріади глави держави: «Армія! Мова! Віра!». Порошенко встигає підписати закон до кінця травня 2019 року, коли Володимир Зеленський перейме найвищу посаду в державі (стаття була написана ще до підписання закону головою ВРУ і президентом, – ZAXID.NET). Натомість шостий президент України має намір ретельно вивчити закон, аргументуючи це тим, що він був ухвалений під час президентської кампанії і є дуже політизованим. Дозволю собі уточнити, що Зеленський тепер справді щодня розмовляє українською, але він здобув свою славу як російськомовний комік.

Варто також зазначити, що Зеленський не має рації. Законопроект був розроблений парламентарями і фахівцями близько двох років тому. До закону внесли понад дві тисячі поправок, через що тривалість обговорення цього питання розтягнулася на три тижні. Це свідчить не стільки про бурхливі дебати, скільки про застосування обструкції та блокування закону, аби він не мав впливу на президентську кампанію.

Закон не містить жодних дискримінаційних приписів, законодавці відмовилися, наприклад, запроваджувати інститут мовних інспекторів. Цей документ надає українській мові статус, визначений Конституцією України, поступово збільшуючи сферу її використання на практиці. Після десятиліть русифікації, на які українське суспільство не завжди реагувало твердо, нові норми мовного права опоненти змін тепер використовують як елемент залякування та інформаційної війни. Немає, однак, нічого брутального в тому, щоб вимагати використання української мови від державних чи місцевих посадових осіб, адвокатів та суддів чи медичних працівників. А надання пріоритету українським ЗМІ є проявом розсудливості, а не дискримінації.

25 квітня Верховна Рада реалізувала лише конституційне положення про статус української мови як державної. Щоправда, це рішення було ухвалено в контексті тривалої гібридної війни з Росією. Можливо, це головна загроза для закону: Кремль намагатиметься максимально дискредитувати рішення українського парламенту і навіть торпедувати його руками своїх васалів в Україні. Цей чинник потрібно враховувати під час аналізу подальшого розвитку ситуації. Українська політична еліта допустилася помилки, не ухваливши закону про мову в більш сприятливі для країни часи.

І ще один момент: ухвалення закону про мову вже зазнало критики з боку Угорщини, яка посилалася на права національних меншин. Хоча ініціатор закону Микола Княжицький запевняє, що статус мов національних меншин буде регулюватися майбутнім законом, який ухвалять протягом шести місяців, насправді важко очікувати цього від Верховної Ради в період виборчої лихоманки. Україна повинна підготувати аргументи для Ради Європи та Європейського Союзу, в яких проросійські політики вже готуються висловити «глибоку стурбованість» рішенням українського парламенту.

Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID.NET і польським часописомNowa Europa Wschodnia.

Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі,Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху,Україну придумали на Сході,Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут.

Оригінальна назва статті: Ukraińcy nie gęsi, iż swój język mają.