В іконі має бути наївність і доброта, – Тетяна Думан

– Людина як флюгер, куди вітер подує, туди вона й повернеться… Якийсь такий фаталізм, який мені імпонує у філософії. Ну, від людини все-таки залежить 50% вибору, але на 50% – то є фатум і доля.

Ікони молодої львівської художниці Тетяни Думан не можуть не схвилювати, з них важко навіть вибрати ту, що сподобалася найбільше, вони водночас теплі і барвисті, і дуже-дуже енергетичні. Дитячі лики її святих, Ісуса і Матері Божої наштовхують на роздуми про те, якою повинна бути людина, їх добрі очі дивляться просто в душу, їхні лагідні риси глибоко зворушують і запрошують до молитви. Різдвяна ікона авторства Тетяни «мандрує» цього святкового періоду як процесійна з прочанами, які вирушили зі Львова до Вифлеємської печери за маршрутом Львів - Рим - Вифлеєм - Єрусалим - Константинополь - Київ.

Про те, чим відрізняється сучасна ікона від традиційної, про таємниці образотворчості, про новаторство і канон - в ексклюзивному інтерв'ю Тетяни Думан для ZAXID.NET. До розмови в затишній львівській кав'ярні приєднався також учитель Тетяни, відомий художник Левко Скоп.

- Тетяно, розкажи трохи про себе: як ти прийшла до іконопису?

Тетяна Думан: Тут, власне, сидить мій вчитель Левко Скоп. Взагалі, я вчилася багато де, пробувала себе в моделюванні, вчилася на графіці в Академії друкарства, і щось всюди шукала, все кидала, аж поки не потрапила на сакральне, це підпорядковується певним вищим законам, напевно, - і почала малювати образи, бо це, видно, є моє.

- А ікони, що експонувалася восени у «LvivArti», - це була твоя перша персональна виставка?

Тетяна Думан: Так, персональна перша, але до того я в різних виставках брала участь, і найбільше - у творчому об'єднанні «Кактус». Власне «Кактус» «зробив» мене як художницю, саме тут я почала малювати.

св.Миколай Чудотворець

Левко Скоп: Творче об'єднання «Кактус» - це своєрідна творча лабораторія, і якщо людина здібна, вона може виставлятися, може брати в одному проекті участь чи в багатьох, а вже товариство відбирає те, що сподобалося.

Тетяна Думан:  Це такий трамплін для творчості. До «Кактуса», в основному, входять  студенти і випускники, малюють різне, але основне спрямування - сакральне. Але робимо й інші виставки, зараз плануємо зробити виставку, присвячену Стусу. Левко заснував «Кактус» у 2003 році, і вже було багато різних виставок. Але майже кожна виставка присвячена певній особистості, що зробила багато для української культури, і це спосіб ще раз нагадати про цю особистість. Минув рік Василя Стуса, а Львів якось стороною обійшов Стуса. В Донецьку були акції, у Східній Україні, в Києві, а у Львові якось оминули його. Тому ось у січні, до його дня народження, ми вирішили в Музеї ідей зробити виставку, присвячену Стусу, почитати його вірші, поспівати пісні, написані на його поезію. Присвячували Шептицькому виставку, присвячували мистецтвознавцю Драгану.

- Що малюєш, крім ікон?

Тетяна Думан: Зараз аплікації роблю, такі світські, є, наприклад, якісь такі гарні асоціативні метафори, і відштовхуючись від них, роблю аплікації. От, наприклад, люди-флюгери - і я зробила таку серію аплікацій. Що от людина - флюгер, куди вітер подує, туди вона й повернеться, якийсь такий фаталізм, який мені імпонує у філософії. Отакий християнський фаталізм. Ну, від людини все-таки залежить 50% вибору, але на 50% - то є фатум і доля.

- Трохи більше розкажи про ікони: в якій техніці вони виконуються, до якого стилю належать, чи вони є модерними, чи належать до традиційної чи до західноукраїнської ікони?

Тетяна Думан:  Одне із завдань «Кактуса», яке поставили люди, що його створювали, - це сучасна українська сакральна культура, сакральне мистецтво, яке базується на традиції, але власне давній українській, бо є варіант ікон західний, а є варіант східний - прогрецький, проросійський. Варіант західний - він, власне, такий більш реалістичний, але ні те, ні те нам не властиве. Нам властивий синтез і на цьому базуються особливості національної української культури. У нас в об'єднанні всі займаються дослідженням середньовічної культури, Левко нам, власне, викладав копіювання в Національному музеї, тобто йде таке вивчення, дослідження бази, вивчення української культури, починаючи з 14 століття і до сьогодні.

- А що все ж вирізняє сучасну ікону?

Тетяна Думан: Те, що вона створена зараз. Бачите, ікона мусить бути в інтер'єрі. І якщо є постмодерний інтер'єр, то в ньому може бути постмодерна ікона - і там буде потрясаюча атмосфера для Богослужіння, для молитви. Якщо ж інтер'єр не постмодерний, то туди «запхати» постмодерну ікону ну ніяк, мусить бути відповідність. Я працюю в більш традиційному напрямку. Ніхто не знає, що таке сучасне мистецтво. Левко, наприклад, вважає, що постмодерн вже давно вмер, і зараз йде відродження епохи 19 століття, воно повертається, і це сучасне мистецтво. Культура так розвивається, що одне заперечує інше, і підтверджує те, що було перед тим.

Левко Скоп: Ніколи, якщо людина не знає класики, вона не зробить модерного, сучасного. Знаючи класичну свою літературу, письменник зможе зробити сучасну європейську літературу, національну. У світі ціниться тільки національне. Це брехня про інтернаціональну культуру. Інтернаціональне - це щось пережоване і вторинне. А ми кажемо - ось англійська, ось італійська, ось українська. І Тетяна робить правильно, тому що вона вивчає культуру, ось пише книжку про українську культуру другої половини 17 століття. І ось, вивчаючи давню культуру, вона має право на сучасну - не копію, не плагіат, а це є діалог.

Справа в тому, що інтелектуал завжди може зробити сучасне мистецтво, стихійно можна піти на манівці, і талант взагалі тут ні при чім: кожна людина здібна. І якщо вона вивчає, то довіряючи підсвідомості, вона творить сучасну культуру. От, наприклад, малюючи ікону, мусиш добре вивчити житія святих, знати інтерпретацію, як ту ікону малювати. І тоді маєш шанс стати українським митцем. Та виставка ікон Тетяни дала серйозний резонанс - у людей різних поглядів, різних напрямів і навіть серед митців, адже художники ревниві. Люди побачили у її творах душу. А що таке образотворення? - В ньому серце має бути, душа має бути, плюс канва національна. Зараз у Польщу завезли низку її робіт, ми були в Польщі на виставці, поляки приходили, купляли роботи. Вони купляли серце, що вона заклала в ці роботи.

Тетяна Думан: Про високий рівень філософських знань, богословських знань старих українських художників 16-17 століть говорить рівень їхніх творів. Це ніколи не повторюється. Як в Росії, наприклад, було - точно знають іконографію, оці канони - куди яка рука піднята, коротка борода чи довга борода, і хто там біля нього має стояти, відповідно, однакові штамповки йдуть - то саме, то саме. Відповідно, в українській іконографії дуже часто є просто потрясаючі композиції, де є якесь серйозне богословське переосмислення.

Левко Скоп: Справа в тому, що були апокрифи, було те, що передається від бабці про Ісуса Христа, про Різдво, з покоління в покоління, і це робило якийсь такий власний момент - коли людина заходить до церкви і бачить все, що навколо, то в цій релігії їй хочеться молитися. Церква не робиться для церкви чи для священика, а робиться для того, щоб людині там добре було. Є ментальність людини: в одній церкві їй є добре, в іншій - ні.

Тетяна Думан: І ще в залежності від стилю - так само в постмодерній церкві може бути, і в якійсь старій церкві, у дерев'яній

- А твої ікони є зараз в якихось церквах?

Тетяна Думан: Є

Левко Скоп: Є, є. Зараз монахи-студити збирають колекцію ікон і вивішують в церкві Климентія, і є та колекція, зараз туди взяли чотири ікони. Це на Кривоноса, там є ще музей іконопису, відкрився недавно. І ще ми робили в селі розпис у церкві євангелиста Марка, у Сколівському районі, село Верхнянка. Тетяна там робила розписи. Тут, що важливо: для капличок беруть, і навіть для римо-католицьких.  І дуже гарні їй компліменти роблять - що це би були гарні ікони для дитячої церкви.

- Хотілось би ще дізнатися про сам процес малювання ікони. Колись, кажуть, іконописці спеціально готувалися до написання ікони, молилися, постили

Левко Скоп: Це неправда. Тоді було так, як і тепер.

Тетяна Думан: Ясно, що коли є піст, то я пощу, і м'яса не їм. Але якось так нема, що от я їла сьогодні м'ясо, то не буду малювати (усміхається).

Левко Скоп: Або якщо митець хворий, і йому не можна постити, то що - не малювати? А коли до нього приходить ангел і надихає, каже: намалюй ікону.

- Особисто мені найбільше сподобалася серед твоїх робіт ікона «Пієта». Дуже вона зворушує, надзвичайне таке враження справляє. Як вона творилася, скільки часу?

Тетяна Думан: О, вона дуже швидко творилася. Я у всьому намагаюся наслідувати наших українських іконописців. Навіть скоріше можна казати не іконописців, це, швидше, російське - «писать иконы», а в нас говорили і підписували: «цей образ  ізмалював маляр такий то». Зараз те, що мене найбільше захоплює, - це Риботицька школа іконопису 18 століття, це якраз золотий вік української культури, козацьке бароко. Мазепа фондував, і багато гетьманів, і був такий сильний сплеск до розвитку культури. Мені вони такі близькі по духу. Власне, ці риботицькі майстри теж писали дуже швидко. У них така свобода в лініях, як у Пікассо. І мені так швидко намалювалося. В принципі, чим менше роботу робиш, тим більше йде таке згорання, і тим вона виходить експресивніша, і тим більше вона людям подобається. Інколи над роботою працюєш дуже довго, а часом, як над цією «Пієтою», - два дні я її робила. Чомусь подобаються такі експресивні роботи.

Пієта

Левко Скоп:  Цей момент такого творчого згорання присутній в українських і в західних художників, у галицькій школі іконопису. Тому що людину це не мучить, вона малює, вона згорає, а коли малюєш, як треба, то тоді приходить стандарт, догми. А оці канони, як малювати, то вже потім придумали, щоб тримати в шорах.

Тетяна Думан: Так, то таке російське більш, імперське. У Візантії і Росії, як імперіях, були канони придумані, щоб не було вільнодумства.. Церква була підпорядкована державі.

- У твоїх іконах простежується якась така дитячість образів. Звідки вона береться?

Тетяна Думан: Ну, якщо брати старі українські ікони, то там також простежується така дитячість образів. Наївність і доброта - то є в дитині. І це є так само в образах. І в християнстві загалом. І це передається в образах. Воно само так малюється, і це від мене не залежить.

- Ти чимось надихаєшся, коли малюєш? Якоюсь, можливо, відповідною музикою.

Тетяна Думан: Був такий настрій послухати акафіст, коли я його малювала. Тут йде  ілюстрація до слова, через то гарно послухати по сюжету того, що робиш. Можна слухати якусь музику. А можна малювати і в тиші. Я з того проблеми не роблю. А можна і коли навколо люди ходять, шумлять, телевізор працює, це для мене не має значення. Я собі малюю, і мене нічого довкола не обходить...

Левко Скоп: Просто людина відключається, коли малює, цьому треба навчитися.

Тетяна Думан: На ярмарках, наприклад, малювала, ми їздили на такі етноярмарки - у Польщі, Києві, в українських і польських містах. Це коли містечко майстрів, ремісників збирає. На ярмарках море людей ходить, торгується, музика грає. А я собі сиджу і малюю. Ці ярмарки проводяться в таких гарних енергетичних місцях.

Левко Скоп: Я бачив фотографії, коли в Греції на Афоні сидять в тиші на тих горах і малюють в таких штучного створених умовах, то якийсь жах - вони якісь пластмасові виходять, ті  ікони...

Тетяна Думан: Один малює лики, інший - пози, то просто якась фабрика В повній тиші і при пості - конвеєр виходить

Левко Скоп: В цьому Бога ніколи не буде. Просто до людини мусить прийти ангел. Ікона - це є молитва. Коли береш оцю дошку, щоб малювати, то переходиш у стан молитви. Молитва - це ж не є набір слів, тому коли молишся, тебе не обходить навколишній світ. Тому якщо є стан молитви, то може кожен малювати ікону. Але коли його немає, то роби що хочеш, а ікон не вийде.

І насамкінець - яке твоє улюблене свято?

Тетяна Думан: Різдво. Хоча Великдень теж. Але у Різдві таке щось дуже рідне є, певно, пов'язані такі дитячі спогади, вертепи.

Поклін царів

Левко Скоп: А для мене найбільше свято - коли купують мої ікони. Тому що я їх малюю чесно, я не малюю для когось. Я дуже люблю дарувати, наприклад, ікону святого Валентина церкві в Самборі подарував. Але я вже старший, я собі можу дозволити. А Тетяні кажу - ти краще не даруй, а продавай, бо ти молода, тобі багато що потрібно.

Коли є потреба в цих іконах - значить твоя молитва доходить.

Фото з сайту www.lvivart.com