Вибори: проблеми й перспективи

З одного боку, вибори остаточно розвінчали кілька російських міфів і підтвердили відрив України від Росії. А з іншого – порушують ряд питань, відповіді на які навряд чи може дати новий президент.

Що показали вибори

Вибори розвіяли три російські міфи про Україну: про «фашистів», які захопили Київ, про те, що влада в Україні нелегітимна, а держава – недієздатна.

Підтримка Порошенка в усіх регіонах показала, що виборці проголосували стратегічно. Шості президентські вибори, як і перші, відбулися в один тур, але якщо у грудні 1991-го, наївно очікуючи добробуту,  українці віддали понад 61% голосів за колишнього ІІ секретаря КПУ, то у травні  2014-го понад 54% виборців, що підтримали Порошенка, очікують повернення миру і спокою в Україну. Стратегічне голосування варто сприймати радше як специфічну відповідь на надзвичайні обставини, ніж свідчення подолання регіональних поділів, які щоразу активізували кандидати у боротьбі за голоси виборців.  

Вибори 2014 року мають більше геополітичне значення, ніж вибори 2004-го. Тоді ми отримали «холодну війну» у відносинах з Росією і небажання європейців дати нам чітку перспективу вступу в ЄС. Тепер маємо вже справжню війну з Росією, а більшість єврократів і далі живе у світі ілюзій. З ЄС чи без, але Україна відривається від Росії. Заява України про вихід із СНД та намір вирішувати суперечки з Росією у міжнародних судах є добрим підтвердженням цього розриву. Без України ізольована від Заходу Росія не буде не те що імперією, але, як визнають багато колишніх радників Путіна, стане здобутком Китаю.

Наслідком цих виборів буде суттєве переформатування політичної сцени в Україні. Якщо слабкість центристів призвела до появи правих і посилення лівих у ВР після виборів 2012 року, то президентські вибори засвідчили три важливі зміни. По-перше, проєвропейські політики отримали відчутну перевагу над проросійськими. Троє з чотирьох лідерів виборчих перегонів (Порошенко, Тимошенко, Гриценко), що виступають за вступ до ЄС, разом отримали майже 75% голосів. По-друге, шість проросійських кандидатів разом зібрали лише 8% голосів, що, як відзначає Тарас Кузьо, свідчить про дезінтеграцію проросійського лобі. По-третє,  вибори засвідчили неприйняття ні націоналістичного популіста Тягнибока, ні «радикала» Яроша, які удвох отримали  1,86%. У цьому сенсі українські вибори виразно контрастують із виборами до Європарлементу, на яких правих популістів підтримали понад 20% виборців.

Сукупний результат Тягнибока і Яроша є свідченням реальної ваги правих в українському політикумі. Проте лемент, який російські ЗМІ зчинили про «фашистів» в Україні, варто вважати не просто черговою «дезою», а свідомим перенесенням уваги від народження нового фашизму в самій Росії. Очікування деяких західних коментаторів, які передбачали ріст правого екстремізму в Україні, чи нібито від травми, пережитої від втрати частини території, чи то від своїх власних обсесій виявилися порожніми.  Усі вади викривленого сприйняття західними «право»-знавцями українських реалій, ще раніше підсумував професор Мотиль.

Поствиборчі проблеми

Вибори в один тур ще не означають, що ми стали раціональними виборцями. Чим обернеться президентство Порошенка – зараз не скаже ніхто, але більше 21% голосів, відданих за Тимошенко і Ляшка, свідчать, що популістські запити глибоко вкорінені в українському суспільстві.    

Чи має результат цих виборів вселяти надію на подолання сепаратизму, фінансової кризи і перетворення країни на нормальну державу?  Підписання економічної частини угоди про асоціацію (УА) з ЄС, яке анонсоване на червень, може стати точкою неповернення у відносинах з Росією. Це не означає, що Росія втратить вплив на Україну, але цей вплив буде суттєво менший, ніж доти. Посилення зв’язків із Заходом, як каже одна теорія, правдоподібно призводить до демократизації країни. Зв’язавши себе угодою, українці дістануть новий поштовх для перетворення погано контрольованої території на нормальну країну і повноцінну націю.

Підсумок цих спостережень такий. Українці вкотре виявили громадянську зрілість і дали шанс політикам закінчити «розлучення» з Росією. Якщо ж Порошенко піде шляхом своїх попередників, Майдан навряд чи дозволить йому добути до кінця бодай першого президентського терміну.