Вічний опозиціонер
IQ

Вічний опозиціонер

Про еволюцію української політики

Микола Уманський, 17 липня 2016 1085 0

Зміна кліматичних обставин змушує біологічні види вимирати або пристосовуватись. Так само зміна геополітичних обставин змушує еволюціонувати український політикум. Сьогодні на арену політичної історії виходить новий вид, за бурхливою діяльністю якого нам доведеться спостерігати ще декілька десятиліть.

Невмирущий вид

Вимирати в українській політиці не прийнято – за останніх 25 років з київського Олімпу безповоротно звалилося дуже мало персонажів. Більшість аутсайдерів досі подають явні ознаки життя і, вочевидь, цілком готові повернутися до великої політики. Оволодівши мистецтвом мімікрії, «збиті летуни» легко перекваліфікуються у танкістів, аквалангістів, серфінгістів і навіть маркітанток – у кого завгодно, аби знайти собі місце в новому політичному пасьянсі. Причому міняється він дуже і дуже повільно: революції революціями, а «на манеже всё те же».

Деякі ж лупають електоральну скалу з впертістю Сизифа. Як геологічні катаклізми викидають на поверхню археологічні артефакти, так у новинарних стрічках раз по раз виринають призабуті прізвища. Олександр Мороз коментує зміни до Конституції, Василь Цушко займається партбудівництвом, Наталія Вітренко мітингує – схоже, вони ніколи і не впадали в анабіоз. Ну а КПУ, чиє існування було прикладом сюрреалістичного самозаперечення, змогли випхати з поля лише юридичною забороною. Але можна не сумніватися: щойно заборону знімуть, Симоненко знов повернеться у гру.

Здається, з української політики можна вийти лише ногами вперед. Аби стати аутсайдерами, Януковичу і його найбільш одіозним поплічникам довелося влаштувати криваву лазню в центрі Києва. Втім, існують обґрунтовані підозри, що Фьодоричу просто забракло вміння домовлятися і вмикати задній хід – його напрочуд легко уявити на засіданні контактної групи в Мінську поруч з Кучмою і Медведчуком. А ще легше уявити, як у Верховній Раді засідає Олександр Клименко, який вже багато місяців, як завмер на низькому старті.

Домішки чужородних елементів майже не міняють загальної картини. «Народні герої» іноді потрапляють до «системи», але швидко випадають туди, де пітьма і скрегіт зубів. Або стають такими ж невмирущими homo politicus, як і решта політичних динозаврів. За недоброю, але зворушливою традицією, український виборець і політик старіють разом. Можна не сумніватися – ми ще побачимо сивочолого Парасюка, а Лещенко і Найєм стануть поважними патріархами вітчизняного парламентаризму. А скільки нових партій вони ще створять – не варто і здогадуватись.

Химери еволюції

Загалом, українська політична система могла б стати чудовим прикладом пострадянського гомеостазу в кучмістському дусі. Однак, геополітичні зрушення завдають нам струсів, від яких все йде шкереберть. Вірніше, йшло б – якби не здатність політичної системи до самовідтворення. Після катаклізму зими-весни 2014-го частина динозаврів справді вимерла, а інші стали гарячково еволюціонувати. Політичні оглядачі вже вдосталь надивувалися над тим, як легко кучмісти стають євроінтеграторами, але це всього-навсього мімікрія. Найбільш цікавий вид homo politicus формується приховано, але саме йому належить майбутнє.

Допоки за справу не взялися фахівці, ми будемо називати новонароджений вид політика Вічним опозиціонером. Загалом, він має всі риси, притаманні добре дослідженому виду «опозиціонер vulgaris». Його мета – влада, його суспільна база – Народ з великої літери. Його дух рве тіло до бою, особливо у період передвиборчих ігор та катаклізмів політичної системи. В часи кучмістського застою «опозиціонер vulgaris» почувався дуже добре – вид примножувався, ділився на підвиди і заселяв собою простори нашої Батьківщини.

Загартований у борні за владу, цей вид став домінантним – в епоху пізнього кучмізму навіть представники істеблішменту стали використовувати опозиційну риторику. Приміром, Ющенко від першого до останнього дня президентства промовляв так, ніби стояв на сцені революційного Майдану. Янукович, хоча і сповідував посткучмістський консерватизм, також генерував протестний наратив. Фактично, після першого Майдану в Україні щез поділ на владу та опозицію: влада стала просто опозицією до опозиції і система політичних координат втратила будь-який сенс.

Однак, в сучасних політичних обставинах ризики для виду «опозиціонер vulgaris» значно зросли. Перемога у боротьбі за владу все ще пов’язана з певними корупційними вигодами, але здобувати цей хліб стає все важче. А на додачу на плечі переможця звалюється титанічна відповідальність за те, що відбувається в країні. Грубо кажучи, боротися за владу в Україні стало просто невигідно. Стати президентом зараз – все одно, що завоювати королівство, у якому буяє епідемія чуми і точиться війна з сусідніми племенами. Причому правити доведеться під пильним наглядом могутніх союзників, які, за чутками, практикують зовнішнє управління.

Тому з лона еволюції вийшов Вічний опозиціонер. Як і його примітивний предок, він бореться за владу, але докладає титанічних зусиль, аби ненароком її не здобути. Відтепер найвища ланка харчового ланцюжка – не на самісінькій вершині Олімпу, а трохи нижче. Вічні опозиціонери в’ють собі комфортні гнізда і просто спостерігають, як з вершини падає черговий невдаха-переможець, розчавлений тягарем влади. При цьому Вічні опозиціонери, утворюючи негласні союзи, надійно блокують підступи до вершини, обкладаючи владу даниною в обмін на участь у політичних ритуалах постреволюційної демократії.

Судячи з усього, в українській політиці почалася нова ера. Відтепер у владу потраплятимуть архаїчні невдахи, яким доведеться рвати жили, аби наша декомунізована фіра і далі рухалась у напрямі подалі від Москви. Причому фірманів гнатиме на Захід інстинкт самозбережння і небажання незапланованого переїзду до Ростова. А над їхніми головами кружлятимуть Вічні опозиціонери: фотогенічні, переконливі і дуже-дуже задоволені собою. І допоки Україна не виборсається з кризи, годі чекати змін.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук