Як не «поховати» 49-ту статтю Конституції України

Життя триває, попри грозові події на півдні і сході України. І, як зауважив хтось із учасників Євромайдану, новий уряд не можна критикувати, але якщо дуже потрібно, то можна. Хмари, що нависають над українською охороною здоров'я, спонукають зробити це невідкладно.

Відверту тривогу викликає позиція новоспеченого голови МОЗ України Олега Мусія . Так, нещодавно на засіданні профільного комітету парламенту, повідомляли ЗМІ, шановний доктор дуже недвозначно заявив: «Одним із перших моїх кроків буде впровадження лікарського самоврядування і саморегуляції ринку медичних послуг, тобто функції Міністерства будуть передані медичній громадськості, аж до візування найважливіших документів».

Медичні послуги замість меддопомоги

Про самоврядування і саморегуляцію медиків – трохи нижче. Спочатку – про медпослуги. Дуже шкода, що міністр охорони здоров'я орієнтований на медичні послуги, а не на медичну допомогу. На жаль, різницю між цими поняттями розуміють далеко не всі, а вона – величезна. Перше є предметом купівлі-продажу. У другому визначальним є соціальний аспект, а ринок відіграє другорядне значення. Медична послуга – це товар, і споживач може його купувати чи не купувати. А без медичної допомоги люди практично не можуть обійтися.
Багато вже забули або не знають, що, на відміну від медпослуг, медична допомога є об'єктом конституційного права. У статті 49 Основного закону України сказано:

«У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; чинна мережа таких закладів не може бути скорочена».

Цієї статті Конституції ніхто не скасовував, і чи погодяться українці на її скасування – ще питання (без референдуму вирішувати такі речі не можна). Той факт, що багато медиків державного сектора медицини вільно чи мимоволі саботували це конституційне положення, а колишній уряд їм у цьому потурав і сам порушував Конституцію, не може слугувати виправданням для нового Кабміну. Зрештою, для чого робилася революція? Не для того ж люди гинули і страждали на Майдані, щоб дотримуватися старих антиконституційних порядків. Треба все-таки себе поважати.

Звичайно, можна вважати, що про медпослуги пан Мусій просто обмовився. Але, швидше за все, така обмовка – з розряду тих, що «за Фройдом». Про те, що ринок і корпоративні інтереси у нового керівника галузі стоять на першому плані, каже його бажання піддати систему охорони здоров'я радикальному роздержавленню. Начебто добра справа, дуже модна. Однак передача функцій МОЗ, причому «аж до візування найважливіших документів», так званій «медичній громадськості» видається справою взагалі не першорядною. А в умовах країни з перехідною економікою, якою, по суті, є Україна, – навіть небезпечною. Не випадково Олег Степанович, кажучи про самоврядування лікарів і медсестер, послався на закордонний досвід: «У більшості розвинених країн професійні медичні організації мають великий вплив на систему». Все майже так і є, от лише Україна не скоро ще стане розвинутою країною...

Є й інші причини побоюватися надмірної вольниці лікарської спільноти. Особливістю медичної галузі є те, що лікарі самі визначають обсяг своєї роботи, чи то пак необхідної хворому медичної допомоги. Якщо наріжним каменем поставити гроші (а послуги саме це і припускають), то, як показує досвід, багато лікарів швидко перетворюються на пересічних підрядників. Адже грошей, як відомо, забагато не буває... До того ж медики завжди славилися великою корпоративністю і закритістю для «немедиків». А це нерідко дозволяє виводити з-під відповідальності лікарів, котрі допустили недбалість. Людство багато століть боролося з таким монополізмом людей у білих халатах, і лише перехід до соціальної держави та створення контролюючих держорганів поклали цьому край, та й то ще не скрізь.

Роль держави у медицині дуже велика, наприклад, у Великобританії, де вибудовано одну з найпередовіших у світі систем охорони здоров'я – National Health Service (NHS ). Мозком і серцем її завжди був урядовий департамент охорони здоров'я, покликаний створювати і централізовано контролювати впровадження законів і нормативних актів у медичній галузі. На регіональному рівні основні рішення ухвалюють місцеві підрозділи NHS. Все це органічно доповнюють стратегічні управління охорони здоров'я, що відповідають за певні регіони і забезпечують інтеграцію загальнонаціональних програм, наприклад – з раннього виявлення онкозахворювань. Це дуже короткий опис NHS.

На Туманному Альбіоні всю необхідну медичну допомогу громадянам, прирівняним до них особам і навіть громадянам ЄС, котрі перебувають у країні, надають за кошти британської держскарбниці, і в якості лікування можна не сумніватися. Антиподом цієї країни у сфері охорони здоров'я є США, де кваліфікована медична допомога, за винятком екстреної, недоступна для багатьох мільйонів американців. Вже другу каденцію президент-демократ Барак Обама намагається провести реформу охорони здоров'я, знамениту Obamacare, але наразі йому не вдалося до кінця зламати опір республіканців. Основна причина криється в тому, що реформі опираються великі медичні, фармацевтичні та страхові компанії, які не бажають поступатися частиною прибутку. Всі вони, як правило, перебувають у якихось саморегулюючих організаціях, але людям від цього не легше.

Саморегулюючі організації, безумовно, можуть бути корисними для суспільства, і не тільки в медицині. В охороні здоров'я вони могли б курувати питання медичної етики (з чим зараз є проблеми), перепідготовки медичних кадрів, поширення досвіду найкращих лікарів... Але віддавати конституційні основи держави на відкуп окремих професійних спільнот – це вже занадто. Так і до повного спотворення Конституції можна докотитися.

Україні потрібна своя програма «Від пелюшок до могили»

Знаменита і шанована у всьому світі NHS була створена 1948 року. А доти мільйони громадян Об'єднаного Королівства мали вельми обмежений доступ до лікарської допомоги, яку надавали переважно приватні лікарні. Згуртована Другою світовою війною нація не захотіла з цим миритися. Незабаром після ліквідації гітлеризму британський уряд взявся за докорінне реформування соціального забезпечення населення за програмою з промовистою назвою «Сradle to grave» – «Від пелюшок до могили». У межах цього проекту почалося вибудовування суспільної системи медичного забезпечення.

Характерно, що тоді на шляху нововведень, які відкривали англійцям вільний доступ до кваліфікованої медичної допомоги, стали впливові лікарі й власники великих клінік. Ну, ви зрозуміли чому. Подолати їхній згуртований опір вдалося тодішньому міністру охорони здоров'я пану Бівену (Aneurin Bevan). Як пишуть історики, Еньюрін Бівен був розумним і спритним хлопцем. Він зміг розколоти опозицію з цього питання і переманити на свій бік медичних світил. Так народилася NHS.

В Україні зараз склалася майже аналогічна ситуація. З одного боку, під час груднево-лютневої революції і особливо після путінської агресії українське суспільство згуртувалося і прагне змін. З іншого – в країні вже не перший рік триває неоголошене «поховання» безкоштовної медичної допомоги для населення. Цей процес ще не закріпився настільки, щоб стати незворотним, але вже заволодів умами і медиків, і потенційних пацієнтів. Дивно, але багато українців уже давно змирилися з тим, що в державних медустановах доводиться доплачувати. Привід вимагати гроші з хворого там завжди знаходять. Одні, лаючись і проклинаючи владу, дістають гаманець, інші – сором'язливо беруть гроші, радіючи надбавці до невеликої зарплатні. Так і котиться не один рік вал «народної» корупції. Розвиток системи охорони здоров'я в таких умовах практично неможливий.

Чи зможе переламати ситуацію 49-річний Олег Мусій? Важко сказати. У послужному списку доктора значиться з десяток різних громадських постів. Президент Всеукраїнського лікарського товариства, голова Громадської ради при МОЗ України, голова сектора законодавчих ініціатив Консультативної ради з питань охорони здоров'я Комітету Верховної Ради... Все це добре. Але зайдіть у місцеву поліклініку або амбулаторію і переконайтеся, чи багато досягли всі ці «товариства» і «ради». «Медреформа», яку проводили в минулі роки з їхньої мовчазної згоди, не просто буксує, а багато в чому просто хибна, якщо не сказати сильніше. Для селян вона створила великі проблеми, адже закрито чимало невеликих лікарень і амбулаторій. У педіатрії породила небезпечний брак лікарів. У містах з великою концентрацією населення насаджує «сімейних» лікарів, потреба та ефективність яких там сумнівна. Суєти багато, нераціонально витрачених коштів – ще більше. Корупція зашкалює. До всього цього, на жаль, причетна і медична громадськість.

Не сильно надихає і програма нового міністра. «Реформа буде продовжена після аналізу попередніх методів її впровадження. Ми будемо з'ясовувати, чим незадоволені медичні працівники та населення. Я прихильник медичних реформ , але системних і послідовних, з попередньою інформаційно-просвітницькою роботою у ЗМІ. Відсутність такої роботи в попередній період стало причиною нерозуміння і непідтримки реформ на місцях», – ділився планами в парламентському комітеті пан Мусій.

Пізніше він пообіцяв поламати корупційні схеми, що існували у МОЗ. Про це повідомила прес-служба відомства. А 28 лютого Олег Степанович висловив думку, що в Україні потрібно запровадити обов'язкове медичне страхування (ОМС). «Мені подобається приклад Словенії, де об'єднані державний страховий фонд і приватні страховики, державні та приватні клініки в єдину систему», – передало слова міністра агентство УНН.

На перший погляд, усе це виглядає солідно і багатообіцяюче. Проте за уважнішого розгляду стає зрозуміло, що українцям пропонують піти цілком стандартним шляхом, сподіватися на заходи, які влада вже не раз намагалася застосувати і які себе не виправдали. Ну, хто повірить, що в найближчі роки у держсекторі медицини вдасться викорінити корупцію? Або таке питання. Невже іноземні фахівці краще розуміють специфіку України, ніж вітчизняні? Не думаю. Не витримує критики і згадка про ОМС у Словенії. Країна ця незрівнянно менша за Україну, і якщо там змішання фінансових потоків державного і приватного секторів ще якось вдається відстежити, то в Україні це або буде проблематично, або доведеться створювати великий апарат контролю, що зведе нанівець економічну ефективність. А найголовніше – пан Мусій замовчує, як виконуватиметься стаття 49 Конституції України. Чи теж будемо її потихеньку «ховати»?
Загалом програма нового міністра наразі насторожує. Адже Мусій отримав якісну професійну підготовку, зокрема за кордоном. Він має славу талановитого лікаря і вмілого управлінця, що підтвердила його робота як організатора медичної служби на революційному Майдані. Чому ж пан доктор ставить таку дивну мету? Вважаю, що порівняно молодому ще фахівцеві випав щасливий випадок увійти в історію країни не просто черговим чиновником МОЗ, котрий витрачав робочий час на заїжджені «нововведення» і задоволення інтересів професійної корпорації, а українським «Бівеном». Відважуйтеся ж, пане Мусій! Шукайте спільників і досягайте у Кабміні створення проекту, аналогічного британському «Сradle to grave»! Ті, хто створить схожу систему соціального забезпечення, залишаться в пам'яті українського народу на століття.

Де взяти гроші

Так, на серйозну і далекосяжну медичну реформу потрібні гроші. Де їх взяти? Пригадується, наприклад, майже повальна перевірка використання бюджетних коштів в охороні здоров'я регіонів, яку ще МОЗ СРСР провело за кілька років до розвалу радянсько-комуністичної імперії. Перевірка показала, що до 40 % коштів викачується із системи у приватні кишені. Відтоді ситуація не покращилася. Тому намір Мусія дати бій корупції і злодійству треба вітати. Але вести його треба не тільки безпосередньо у МОЗ, а й в областях. Основні «медичні » гроші крутяться там.
Можна поставити питання про перерозподіл держбюджету. Як відомо, на 2014 рік, згідно з опублікованими даними, бюджетне фінансування охорони здоров'я передбачено в обсязі 6,09 млрд грн. А на потреби МВС України закладено 10,9 млрд. Перекіс очевидний. Причина теж зрозуміла: колишній президент Янукович так боявся народу, що прагнув накачати силові структури грошима. Зараз це потрібно переосмислювати.

Гроші також обіцяють МВФ, США, ЄС та Китай. Їх дадуть не на проїдання, а на реформи. Хіба медична реформа не варта того, щоб на неї витратитися? Навіть у недалекій перспективі це може дати певний економічний ефект, не кажучи вже про довгострокову.

Ще один важливий резерв – підвищення частки приватного сектора в охороні здоров'я. Якщо в деяких країнах Європи він досягає 50%, то в Україні – одиниці відсотків (точних даних немає), причому існує величезний крен у бік фармації та стоматології. Приватні лікувальні заклади загального профілю в країні можна перерахувати буквально на пальцях. Хоча охочих отримувати медичну допомогу в більш комфортних умовах завжди вистачатиме.

Вважаю, пан Мусій може професійно доповнити цей перелік джерел фінансування медичної реформи. Головне, щоб вона відповідала корінним інтересам народу, була спрямована на десятиліття вперед і по завершенні її українці так само, як свого часу британці, могли гордо сказати: «Зараз ми стали ідейним прикладом для всього світу».