Як перетворитися на першокласного штурмовика за кілька місяців

Всього кілька місяців тому «Маестро» йшов на свій перший штурм. Тепер він командує цілим підрозділом. Як 20-річний хлопець пройшов курс «молодого штурмовика» та що змінилося у його свідомості за цей час? У новому відео проекту «Український Свідок» — штурмовик 80 ОДШБр на ім’я Микола, позивний «Маестро».

До повномасштабної війни він навчався на лицювальника-плиточника. Але хлопець мріяв потрапити у десант – і зрештою опинився там. «Я сказав – буду ходити на штурми, – розповідає хлопець. – Тепер в мене від них наче якась залежність».

«Маестро» брав участь у звільненні Кліщіївки. Всього кілька місяців тому він йшов на свій перший штурм, а зараз командує підрозділом.За словами «Маестро», деокупація Кліщіївки далася дуже важко.

«Я втратив друга та побратима, – каже він. – Командир повідомив по рації, що «Борода» (позивний) «двухсотий». Важко було це чути, а потім ще й побачити його». Миколою керує бажання помститися за хлопців, які загинули під час штурму села. «З одного боку, я відчуваю провину. Я їх туди відправив. – каже «Маестро». – П’ять хвилин тому я із цією людиною говорив, а тепер все … Але ж це війна. Ба більше, це мотивує помститися. Ворог наробив багато біди, і в мене більше немає до нього жалю».

Хлопець не шкодує про своє рішення піти у десантники. «Я готовий йти до кінця, – розповідає він. – Якби всі забили болт на цю війну, то довелося б воювати дуже довго. Ворога треба звідси виганяти. Скільки міст він зруйнував. Скільки жінок загинуло, скільки дітей…».

«Маестро» згадує, як він та хлопці взяли у полон командира штурмової групи батальйону «Ахмат». «Після штурму ми прикривали саперів. Аж раптом почули: хтось позаду нас повзає, – розповідає хлопець. – Можливо, він думав, що це свої, а можливо, йшов за нами. Але правди він все одно не скаже».

Свого часу цей полонений був мером міста Чайковський. Згодом потрапив у в’язницю та пішов на війну, аби зняти судимість. Відео із ним ширилось українськими Telegram-каналами у вересні цього року. «Коли заходиш у Кліщіївку, то стає моторошно, – розповідає Микола. – Не тому, що може бути приліт, а тому, що село порожнє. Нікого немає, тиша навколо».