YUNA vs. Grammy

На днях мала нагоду в один день переглянути церемонії вручення двох музичних премій: Grammy та YUNA. Хоча насправді мало часу на перегляд будь-яких передач, але властиво премію американської музичної академії намагаюся дивитися завжди: щоб взнати про найновіші тенденції, пам’ятні дати, подивитися як виглядають деякі зірки, послухати пісенні новинки, і звісно ж – чудове шоу.

Нашу ж українську музичну премію переглядала вперше, оскільки церемонія перед цим відбувалася в Криму – особливого інтересу вона в мене і не викликала. Тепер це подавалося як основна подія українського шоу-бізнесу і її ігнорувати вже більше не можна було.

Так от. Що мене вже неодноразово вражає на церемонії вручення Grammy, так це велика шана, до ВСІХ без винятку, хто прилучився до розвитку музичного мистецтва. Інколи здається, що поєднується непоєднуване, що всі ці люди не можуть бути в одному часопросторі – але насправді, це все є цікаве, різноманітне музичне середовище, яке збагачує всіх. Я з цікавістю спостерігаю, як представники махрової попси щиро насолоджуються експериментальним джазом, а рокери підтанцьовують під пісню у стилі хіп-хоп, коли весь зал підривається на вдало заспіваній складній ноті, або разом всі витирають сльози в хвилини пам’яті великого музиканта.

Вражає також ВЕЛИЧЕЗНА шана до метрів музичного світу. Незважаючи на стиль, і те наскільки давно пісні цього музиканта були популярними, на Grammy завжди знайдеться хвилинка шани для тих, хто творив музичний шлях Америки.

Ну і звісно ще один момент – шана до слухача, чи то в залі, чи то в світовій аудиторії – максимально живі, максимально професійні і максимально справжні виступи.

Так ось через кілька годин після перегляду Grammy розпочалася трансляція церемонії вручення нашої української премії... І звісно перше, що боляче вразило – панування московщини у всіх моментах проведення заходу. Чому ведучий спілкувався чужою мовою, зазначу – мовою окупантів? Я як україномовна українка відчула себе одразу дискримінованою за мовною ознакою. Що більше, українська діаспора цей конкурс точно не захоче дивитися, бо вони й половини слів не розуміють.

Позиціонування премії як української теж реально дисонує із дійсністю.  Лише 5 пісень українською мовою, більшість виконавців дякувало теж іноземною мовою, і відчувалося, що ми знаходимося на території якоїсь іноземної держави, а не в Києві і палаці "Україна".

Один з моментів церемонії нагородження премії YUNA 2016

Але основний дисонанс мені відчувся в підході до вибору виконавців і пісень. Тут хочу виокремити кілька моментів:

- Першими показово виступили «метри» української сцени... Група «Грін грей».  Хм..., які метри, якої сцени? Невже в Україні більше немає тих, кого варто відзначати за вагомий внесок в українську музику? Невже в нас немає реальних метрів? Але про що я... У нас же прийнято насміхатися з В.Зінкевича, І.Бобула, А.Кудлай, Л.Сандулесси, В.Павліка та ін, бо вони ж старі, вони нічого не розуміють в сучасній музиці... А нам же треба нове, прогресивне.... Проте відкидаючи їх, ми своїми ж руками руйнуємо фундамент, який ці вищезгадані подвижники будували роками, і клали свої життя на відновлення саме нашого рідного, українського...

- Сама церемонія більше нагадувала збірну солянку, на грані з цирком, особливо за участі агенції Мозги, краще яких, як виявилося,  в нашій державі немає нікого.... І тут маємо два аспекти, або всіх альтернативно-адекватних людей просто не допустили до участі в конкурсі, або, що було б страшніше, у нас в державі майже немає запиту на щось адекватне, нове і цікаве.

- Половина пісень нагадувала заїжджий цирк, дехто з виконавців виглядав як обкурений, і найгірше, що багатьма мас-медіа це все подавалося як супер досягнення музичного простору.

- А, крім того, чи люди вже забули як частина даних виконавців красиво зневажали Майдан і революцію, або чесно їздили і їздять на заробітки до Москви.... Чи наша всеядність дозволяє нам  проковтнути в ім’я культури і смерть, і зраду, і брехню?

На жаль наша т. зв. українська премія виглядала блідою і неякісною копією Grammy: як у наслідуванні формату церемонії, формату ведучих, так і у спробі повторити помпезність премії американської музичної академії.

Тільки основна різниця в тому, що американці дійсно творять музичний простір СВОЄЇ країни у  всій її різноманітності, з честю, з професійністю і відповідальністю перед слухачем і глядачем. А у нас неповноцінність і ущербність суспільства вилазить боком і не дає прогресувати якісно. Бо для т. зв. українського загалу характерна шалена неперебірливість і безвідповідальність…

Годують сміттям, ну хай так і буде, тільки б не «напрягали» думати, діяти і відповідати за свій вибір.